Знову відчуваю на вустах, що усміхнуться,
змову, і від цього виникає неймовірна
втома. Острови, які нагадують відсутність
дому, де ніхто не вірить правді наших сліз.
Нащо? Не полегшить ілюзорний друг митарства
наші, якщо ще когось ми зваримо у власній
каші, Ентропія виросте, і навіть Фібоначі
не прикриє рану - золотий поріз...
Мовчки я ховаю за губами гострі ікла
вовчі. Я ходжу, закутаний у плащ, жовтаві
очі в окулярах тихо ковзають слідами
жовчі, що залишена на людях і людьми ж.
Клони, а не люди позаповнювали
стадіони. Із театру вилізли абсурди. Мертвий
номер: під парканом влігся здичавілий
клоун. Певно, світ для нього - професійний цирк.
Йорик! Тільки грати залишається актору!
Йорик, ти прокляв це королівство. Це не смішно!
Спогади і здогадки майбутнього – це море.
Море, у яке впадає і Дніпро, і Стікс...
P.S. У дельтах річок зароджувались цивілізації. Кожна людина - це річка, яка створює навколо себе свою. Якщо вона - справді людина.
