|
Я так люблю, щоб сонечко вгорі світило,
Люблю почути щебет горобців,
Закрити очі й полетіти через силу
До неба, високо, аж до птахів.
Люблю, коли я можу пострибати
Босоніж по білесеньких хмарках,
Відчути невагомість їхню з вати,
Заснути в невагомих небесах.
Люблю поміж краплин дощу співати
І падати веселкою живою на поля,
Люблю між очеретом заховати
Пелюстки долі, милий щебет солов'я.
Люблю казкову нереальність, як у сні,
А не звичайні сірі людські будні,
Коли незвичне марево придумую собі,
Бо всі думки німі й для інших - неосудні.
У мріях можеш бути просто вільним,
Ким лиш душа захоче й побажає :
Поважним королем, правителем манірним,
Злочинцем хитрим, який мовчки обкрадає.
Чи голосом співучим, що аж серце замилує,
Чи жайворонком чорним, милим соловейком.
Фантазію людина сильно потребує,
Аби хоч трохи заспокоїти серденько.
Відволікаємся у снах, думках, чи мріях,
Живемо геть чужим, не правильним життям,
Видумуємо інший світ в подіях,
Що не підвласний розуму, лиш почуттям.
ID:
316466
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 24.02.2012 13:53:35
© дата внесення змiн: 25.02.2012 22:17:06
автор: Віра Голиш
Вкажіть причину вашої скарги
|
