Вже набридло давно штурмувати порожні фортеці,
Сім вітрів невпопад розкидають безжально волосся.
І до біса любов, у якій я завжди в небезпеці,
Відчайдушний мій крик не зрівняти з твоїм безголоссям.
Як безглуздо було проти всього і всіх воювати,
Добровільно грудьми натикатись на гострі колючки.
Знаєш сам, що піду: не лишилось ні сили, ні гарту,
Тільки жменька думок, так близьких, що аж надто болюче.
Не тобі це вже честь ні мене, ні мій вибір судити.
Я навчилась тебе не пускати так близько до серця.
Справедливо, не так? Це лише називається «квити»,
Коли ти – сім вітрів, коли я – неприступна фортеця.
Не тобі це вже честь ні мене, ні мій вибір судити.
Я навчилась тебе не пускати так близько до серця.
Справедливо, не так? Це лише називається «квити»,
Коли ти – сім вітрів, коли я – неприступна фортеця. Влучно, і нічого зайвого!
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
жаль, що немає такої тут оцінки на яку заслуговує цей вірш. Він просто бездоганний, не знаю, куди дивляться розробники сайту, але коли б я був на їхньому місті, то обов"язково звернув на нього увагу. Свіжі ідеї, молодіжний рух в світ лірики, нестандартне бачення, поєднання природи із коханням. Сам образ вітру чого вартий
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякуємо, головне, що це помічають такі небайдужі читачі-поети, як ти
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
) 
