Марина
Ніби чайка білокрила,
полечу до моря,
як радіти вже несила
від журби і горя.
Там осяє мої очі
дівчина-перлина,
що назвалась серед ночі
іменем Марина.
Вітер пестить її ноги
хвилями легкими,
щоб забула про тривоги
мріями палкими.
Сонце пестить її плечі
дотиком ласкавим,
щоб не знала холоднечі
серденьком яскравим.
Зачаруюся душею
мов побачив чудо
і думками над землею
йду за нею всюди.
Лиш вона ота єдина,
хто мене хвилює,
мила дівчина Марина,
що життям існує.
Перевтілюся дельфіном,
припливу до скелі,
коли день ясним рубіном
в`є небесні стелі.
З ніччю йде до океану
дівчинонька моря,
душу тішити кохану
поки сяють зорі.
Віктор Цвіт 21.07.18
