| Сторінки (7/631): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
В точке бифуркации,
Приподняв с колен,
Силы гравитации
Бросили в твой плен.
Заслепило Солнце вмиг
Перекрестки снов.
Побежал любви родник,
Сквозь твердыню льдов.
Разбудил Зефир весну,
Вот он – первоцвет!
Чувством неги захлестнув,
Новый мой завет.
Ожила душа с теплом,
Радугой взметнув.
И в пустыне нежилой
Счастье я вдохнул!
17:41, 18.02.2012 год.
Изображение: http://www.countrysideliving.net
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405248
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2013
Давай у неба спросим наш пароль
И двери в счастье отопрём с надеждой.
Давай сведём разлук тесьму на ноль,
Удачу в гости позовём как прежде.
Давай в сезонах сиротливых стуж
Рассмотрим знаки, где царит порядок.
Пройдём вдвоём по тонкому мосту,
Любуясь свежей глубиною взглядов.
Взлетим над миром, свой нарушив сон,
Друг другу открывая день грядущий.
Мы сможем всё, нашёлся б только он –
Пароль, что свёл в огне родные души.
Давай уйдем в тот маленький мирок,
Куда бежит живое во Вселенной.
Где свет добра и времени исток,
Где храм мечты воздвигнем непременно.
Давай у неба спросим наш пароль
И пусть хитёр набор пустых сомнений,
Пускай несладок к сердцу путь порой,
Но мы отыщем всех чудес ступени.
20:05, 12.09.2012 год.
Изображение: http://neponyata.blog.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404957
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.02.2013
Гралися в піжмурки, ще й дуже вдало,
Вміло ховалися в сенсі життя.
Та відшукати простори замало,
Важче пройти, зрозуміти свій шлях.
Гралися в піжмурки, скажеш навіщо
Йшли крізь пітьму і густющий туман?
Падали мовчки, зринали в сон віщий,
Все рахували відмітки від ран?
Гралися в піжмурки, наче так треба,
Ніби щось дивне шукали в собі.
Хтось спланував, давши в руки потребу,
Взнати любов на розпутті орбіт.
Гралися в піжмурки, хоч й зовсім поряд,
Тільки мовчали, забувши про все.
Свій макрокосм у смарагдових зорях,
Хутко вміщали в непевних есе.
Гралися в піжмурки, ми ж не єдині,
Хто диво-перли зі дна діставав!
Хто мандрував із Морфеем донині,
В щирі скрижалі занісши слова.
Гралися в піжмурки, стрілися в небі,
Раптом знайшли свій доглянутий сад.
Янголи білі – лебідка і лебідь,
Щастям тримаючи вічності лад.
22:34, 27.02.2012 рік.
Зображення: www.preobrazenie.ucoz.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2013
Навіщо поглядом своїм мене голубиш,
Зникаєш уві сні моїм кудись безслідно?
Як миле сонечко зимою, кригу губиш
І все даруєш ніжний спів, такий потрібний.
Навіщо серце щемиш безкінечним сяйвом,
Біжиш рікою через край моїх ідилій?
Хто зможе силу цю приборкати не знаю
Та я втопаю і корюсь прекрасній силі.
Навіщо ти у снах на відстані говориш
Такі слова, що їх, однак, не осягнути?
І грає Лірник, десь під небом, щастя творить,
А я так хочу все життя туди гайнути.
Навіщо поглядом заманюєш безжально
У світ, де всі маршрути сховані від мене?
Хоча б один знайти, хоч стежечку астральну,
До витоків любові в просторі безмежнім.
14:21, 24.11.2012 рік.
Зображення: http://www.gandex.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2013
Цівкою тоненькою
День зникає в просторі,
Як піску кристалики
Під вогнем хвилин.
Хтось все намагається
Жити в своїм гонорі
Та чомусь лишається
Назавжди один.
Дехто серед галасу,
Загубився повністю,
Втратив своє бачення
На остачу літ.
Інший – десь відлюдником,
Поступившись гордістю,
Перейшов з молитвою
У далекий світ.
Що не впустить грішного
До своєї житниці,
До цього безмежного
Скарбу всіх пізнань.
Тільки крізь чистилище,
Браму – судну митницю,
Пройде кроком впевненим
У кінці долань.
Там у невагомості,
Підкорившись мудрості,
Що давно закладена
У таємність сфер.
Знайде щиру істину
В невимовній мужності
І своє призначення
Впише в коловерть.
21:49, 13.11. 2012 рік.
Зображення: http://www.remontila.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404666
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2013
Чому я постійно до тебе звертаюсь думками?
Чому серце просить вернутись у втрачену мить?
Хто скаже йому, що кохати не треба без тями,
У світі цьому, де натхнення зневір'ям струмить?
Так боляче знову ступати у вир епітафій,
Моїх, і без того, закритих від сонця склепінь.
Без тебе померло сказання в зорі перепалій,
Як жити віднині в галактиці хитросплетінь?
Стріла увійшла й почуття так неждано розквітло,
Загравши мелодію щастя акордами мрій.
Та сталось, як сталось: сховалося й згинуло світло,
І вітер поніс в’ялий смуток в безодні пустій.
Чому тебе бачу у снах, що мінливо приходять?
Чому кровоточить душа, полишаючи пульс?
Хто порухом долі забрав всю наснагу, мов подать,
Розп’явши кохання моє під навалою куль?
Так порожньо тиша озвалась із темряви ночі,
Ще й місяць глумливо і підло у небо пірнув.
Пройшли по канату розбиті години пророчі,
Заклавши між нами таку нездоланну стіну…
22:44, 25.03.2011 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2013
Не зірки на щастя все падають з неба
І в жертву приносять себе на олтар.
Заради вогню в хитромудрій потребі
Летять метеори в пітьмі чорних хмар.
Окремим вдається дістатися тверді,
Розрізавши світочем зморену вись.
Пройти дев’ять кіл у безладді роздертім
І стати посланням, що взріють колись.
Про що скаже нам це каміння космічне?
Хто в силі пізнати обривки начал?
Епохами день тісно бореться з ніччю,
Де кволі створіння втрачають запал.
Не треба жаліти уламки прийдешні,
Що, мов самогубці, згорять до кінця.
Вони тріумфують і плазмові стержні,
Неначе дарунок, що вартий взірця.
А світле бажання – це лиш поклоніння,
Його загадай і повір в сутність снів.
Пришпорена дійсність й господнє веління
Хай вкажуть дорогу, сліпцем де ти брів…
16:57, 11.07. 2011 рік.
Зображення: mixstuff.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404419
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.02.2013
Боляче, і цей біль не спинити нічим.
Він проймає до ниток глибинних аксонів.
Він блукає в свідомості жахом нічним.
З переплетенням звуків сотень клаксонів.
Чітко, зважено, але вкрай хаотично,
Пульс на скронях вистукує Морзе тони.
Та у «крапках-тире» чомусь методично,
«S.O.S» як не став, не міняй, не верни!
Боляче, не сприйняти чуттями повітря,
Що постійно хвилясто летить навздогін.
Не осилити безкінечне огидне зневір’я,
І набридливий днями чужий передзвін.
Не позбутись ніяк заржавілих ілюзій,
Гіпнотичних ідей, замусолених фобій.
Серед шрамів забутих душевних контузій,
Не залишилось місця для нової любові.
Боляче, вже не встати, як завжди, з колін.
Не зібрати війська для останніх баталій.
Збігся кульками ртуті в’язень днів ендорфін,
Божеволіють сни від таких аномалій.
22:55. 23.06.08 рік.
Зображення: http://allforchildren.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404109
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2013
На склі запотілому
Твій образ наплинув,
Хай сіра буденність
Зникає, мов дим…
В коханні дозрілому
Від радощів лину
У думці шаленій,
Живу тільки цим.
Спливає водою час,
Між крапель стирає
Мінливий екслібрис
Струмками на склі.
За ним гіпнотичний вальс
Вже осінь кружляє,
В душі струни-фібри
Зринають в політ.
17:05, 21.05.2012 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2013
Вчарувала мене, мов карпатська мольфарка,
Де ж ти силу черпаєш й принаду береш?
І морозить без меж, і водночас так жарко,
Ще й таке щось нестримне озвалося теж.
Увійшла, доторкнувшись, в мої сновидіння,
Тихо вразила серце цілунком терпким.
П’ю отруту до дна і вдихаю прозріння,
Ніби я – вже не я, наче й світ не такий.
Задзюрчала струмками крізь подих пустельний
Невимовно чуттєвим відлунням дзвінким.
Щойно сталося диво, вже й настрій веселий,
Все здається під силу і, навіть, думки.
Про оте потаємне, ось-ось, що впіймаю,
Про омріяну казку з щасливим кінцем.
Про сторінки буття, що, мов вітер, здіймаю
До зорі в небесах з різнобарвним вінцем.
15:37, 23.02.2013 рік.
Зображення: http://www.liveinternet.ru/users/4355626/post197752831/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2013
Світлий ангел, осяяне диво небесне,
Неймовірна, сліпуча, любове моя.
Ти знайшла у заграві, неждано воскреслій,
Діаманти в душі, що тепер мерехтять.
Повернула бароко балад Аватарів
В пересохле дзюрчання пустельних оаз.
Біополя туманність пройшла крізь радари
І відтоді не бачу я інших прикрас.
Світлий ангел, зоря – небесами сповита,
Тайне графіті клинопису давніх таблиць.
Тільки ти відшукала ключі до санскриту,
Запалила життя в пустоті небилиць.
Диво сталось, я вітром біжу за тобою,
Я молюся й до бога звертаюсь щомить:
«Дай добра їй, дай щастя, дай ніжність любові»
Так всю ніч, доки місяць тихенько летить.
Щось безкрає й терпке захопило циклоном,
Понесло, мов на хвилях, кудись в забуття.
Просвітило рентгеном всі думки навколо
І цілюще роздолля вдихнуло в чуття.
Як нестерпно хвилини спливають повільно,
Без таких серцю милих, чарівних очей.
Цілий Всесвіт здається близьким і незмірним,
Коли ти серед снів, сяйне диво ночей.
Світлий ангел, легенда моїх первоцвітів,
Скарб, який не знайти, навіть з путівником.
Невагомість в тендітній картині із квітів,
Що лягла на волосся принадним вінком…
21:03, 13.12.2010 рік.
Зображення: www.nilacala.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2013
Ти хочеш боротися з подихом вітру?
Ну що ж, це твій вибір, хоч так не вгають.
Повір, це безглуздя і сльози ти витри,
Негоже над урвищем втратити суть.
Я знаю, що боляче йти у самотність.
Чому так кажу? Бо колись був, де й ти.
Так само стояв і зникав в ілюзорність,
Та ось повертаю людей до мети.
Ти хто? Не підходь! І чому в тебе крила?
Ти ангел? Не вірю… Чи марю уже?!
Та ні, ось пориви, що тут я відкрила
І сльози, і серце з грудей… Ой, невже?!
Навкруг розгорнулося клечання буйне,
Співають пташки і струмочок біжить.
«Живи і радій» – обізвалось відлуння,
«Твоє щастя прийде, ще трошки зажди!».
20:37, 6.11.2012 рік.
Зображення: http://blogs.mail.ru/bk/aleks777_05
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2013
В передчутті чогось нового,
Думки, як коні до води
Помчали, лиш здобувши змогу,
В світи, де маревом ходив.
Чому ж зраділи ошалілі?
Навіщо вам той небокрай?
В душі моїй замети білі
І все в льодах, серце не край!
Та ні, біжать і ще й завзято,
Можливо – це міраж такий.
А може у журбі заклятій
З тенет вже вирвались птахи.
Що марили отим польотом,
Що мріяли про той вогонь.
Мене не втримати і в соте
Я прагну дотику долонь.
Нехай це буде божевіллям,
Хай звабить просторінь небес.
Я скуштував принадне зілля
І зник в очах бездонних плес.
В передчутті чогось нового
Воскрес в мені вже льодохід.
Весна підморгує й потроху
Знайшовся день і сонця схід.
19:56, 26.01.2013 рік.
Зображення: http://www.sunhome.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2013
Ты лез на вершину и был столь успешным,
Что горы тебе поклонялись слегка.
И камни под ногу стремились прилежно,
Держала страховка и крепла рука.
Ты был там под небом, кричал с облаками,
Казалось, сам Бог тебя в гости позвал.
И верило сердце, вдыхая глотками,
Разреженный воздух, но вот он – обвал…
Коварный обвал, все крюки и страховку
Унёс безвозвратно в невидимый мрак.
И вот ты один. Что не рвёшься так ловко?
Весь смысл мирозданья вместился в кулак.
21:23, 20.11.2012 год.
Изображение: http://www.mountain.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403349
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.02.2013
Любовь моя – Теночтитлан*,
В ней ты – верховный жрец ацтеков.
А я – попавший в твой капкан,
Несчастный пленник, что навеки
Хотел так трепетно любить
Весну твою до исступленья.
Но ты, без слов, смогла убить
Живые всходы, к небу рвенья.
Ножом с обсидиана глаз
Мою мечту так вскрыла ловко
И в сердце – оголённый страз,
Без жалости вгрызалась волком.
Не знаю как, но превозмочь
Мне эту боль было под силу.
Хоть в светлый день влетела ночь
И грусти шалью всё затмила.
Теперь доволен Солнца бог:
Вот жертвенник – орошен кровью.
Осталось сделать новый вдох
В том хаосе, что есть любовью.
21:08, 19.09.2012 год.
*Теночтитлан - столица империи ацтеков.
Фото: http://www.fotoart.org.ua
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403346
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2013
Спочатку тендітним дощем пролилася у сни в щебетанні,
Прибивши минулу пилюку, ти свіжість у душу внесла.
Розкидані мрії, що чахли злиденно і сумно в чеканні,
Лелеками стали у ключ, повернулась до мене весна.
Та ще і завзята! Така первозданна, легка й веселкова,
У звуках трембіт з полонин і по плаю від гір між смерек,
Прийшла уночі й цілувала, свою завела колискову
В навіяній казці, де вир почуттів свій початок бере.
Ти ява? Примара? Чи орнаментом пісня в серці найліпша?
Одвічна тривога, що сон цей ось-ось утече, промайне?
Боюся вдихнути, щоб знов ненароком, вже вкотре так спішно
Не зникла від мене, згорнувши проміння своє неземне.
У відповідь – тиша. Душа сновигає від щастя до болю,
То туга чорніє, то щем прокрадається в сіре вікно.
То плаче покинуте світло в нестерпно огидній неволі,
Плануючи день мій грядущий, бездарне й зужите кіно.
11:54, 24.06.2012 рік.
Зображення взято з http://nnm.ru/blogs/horror1017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403046
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.02.2013
Неначе хвилею карибського Гольфстріму,
Пробившись крізь тайфунів незбагненний тиск.
Ти увірвалась в пульсування мої стрімко,
Цілодобово засліпивши Сонця диск.
Я вже не я, ось бачу вихід із тунелю
У павутинні позитивних чарувань.
Воліє серце вистрибнути в тарантелі,
Побігти слідом за тобою в небокрай!
Заполонила ти світанки чорно-білі
Метеликами різнобарвних відчуттів.
Ловлю їх в жмені в площині своїй похилій,
Не наздогнати їх, пізнати – й поготів!
Тобою дихаю у спокої сакральнім,
Живу і не живу в піднесенні легкім.
Вже світить протозірка в завитку спіральнім
І скоро спалахнуть реакції жаркі.
Шалені і сейсмічно небезпечні сили,
Впустили кулю-блискавку в мій тарарам.
Нікчемні сутінки граніту відступили,
Відкривши нариси останніх панорам.
А там – подібна до прибою моря втіха,
Мій теплий вітерець в безодні самоти.
То за собою кличеш, то все надиш стиха,
То в сьомі небеса вплітаєш мій мотив.
Не сплутаю ніколи ритм твоїх підборів,
Бо так спокусливо ступаєш тільки ти!
Пливуть блаженно в горизонти неозорі,
До тебе почуття в проміння красоти…
12:16, 13.11.2010 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2013
Я не люблю, коли тебе немає поруч,
Коли існую наче міф і не живу.
Коли не вистачає стільки фарб ліворуч,
Коли праворуч бачу тільки кропиву.
Я не люблю на відстані твоїх парфумів
Тримати почуття, пов’язані в строфу.
Переживати безкінечну силу струмів,
Коли ти йдеш, а я – не рухаюсь й на фут.
Я не люблю згасати у своїх печалях
І лунко звати із провалля без надій.
Шукати квітку папороті незвичайну
У марному потоці з череди подій.
Я не люблю іти назустріч без маршруту,
Коли лавина зносить кришталеві дні
У тридесяте задзеркалля, серед бруду,
Яке принишкло й затаїлось у мені.
Я не люблю, коли пришвидшуються строки,
Коли щось рухається та не навпростець.
Коли горить вогонь без іскор на всі боки,
Я не люблю квіття безжалісний кінець.
Я не люблю летіти привидом крізь стіни,
Тебе все кликати вночі без сновидінь.
У каруселі, що ніхто живий не спинить,
Я не люблю, коли перемагає тінь.
Я не люблю, коли тебе немає поруч,
Коли на згадку тільки вічна мерзлота.
Коли у душу лізуть злодієм знадвору,
Я не люблю роздерті стропи у плота.
03.12.2010 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2013
Безкінечним потоком вервечка думок,
Мов настирливий днями одвічний струмок,
Поглинає ущерть всю свідомість мою.
Виявляється я – знову йду по краю,
Тої прірви без дна, тих своїх міражів,
Що боровся із ними в просторах душі.
Та однак, наче іго монголів й татар,
Плюндрували думки мій й без того Тартар.
І палає єство, обізвалось живе,
Розігралося чорне ристалище зле,
Залишаючи попіл і спалений світ.
Та вщухало усе ж, дещо слабшав і гніт.
Тільки це перемир’я триває лиш мить,
Бо щось вельми разюче постійно не спить.
Все шукає оті посилання зірок,
Без яких недоладний ланцюг із думок.
21:36, 19.02.2013 рік.
Зображення: http://mystery.bigmir.net
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402661
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2013
Цей біль такий жорстокий, як агресор,
Захоплює обпалену і спраглу душу,
Знов збурює безмежне й тепле плесо
І гонить хвилі, прямо в нурт, у гущу.
Враз топить і пронизує зухвало мрії,
Пекельним затінком, що дихання вбиває.
Ночами ще й нахабно душить змієм,
А вранці – мовби плаче, в марення зринає.
Цей біль, неначе злодій, губить волю,
Лишаючи пустельну вирву замість квітів.
Ґвалтує в соте й так розбиту щемом долю
Та все ж люблю тебе, найкращу в цілім світі.
16:16, 4.07.2012 рік.
Зображення взято з http://rewalls.com
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2013
Антарктидо моя, чистота божевіль,
Не приймаєш нікого у сніжні обійми.
Все ховаєш принади свої в заметіль,
Осипаєш алмазами сяючі здійми.
Неповторна моя глибина холодів,
Континент, омертвілих і кинутих шельфів.
Заворожена притчами стомлених дів,
Під вуаллю полярних і райдужних шлейфів.
Ти безодня, окреслена млосністю брил,
Заблукалих вітрів і небесних дифузій.
Підіймаєш розкішно із подихом крил,
Кристалічні флюїди в потоках ілюзій…
Антарктидо моя, зупини суєту,
В кріокамерах айсбергів жевріє крига.
Віднайди в перешкодах дорогу святу,
Хай пульсує запущена хаосом дзиґа.
Залишуся з тобою один-на-один,
Неосяжним теплом відігрію ландшафти.
Проломлю споконвічні закриті льоди,
І заповню пекельною магмою шахти.
Ти прикраса моїх споконвічних турбот,
Мій наркотик, мій допінг – звичайна отрута.
Порятуй почуття й не ослаб приворот,
Я до дна опускаюсь безсильно у путах.
Антарктидо моя, полони мої сни,
Дай можливість побачити світло в глибинах.
Повернись у шалене відлуння весни,
Щоб відтанули зорі, що сплять у вершинах…
21:49, 20.05.2010 рік.
Зображеня: http://superjenfe.blogspot.com
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2013
Розминулись… Пішли по дорогах окремо…
В мене – ніч, в тебе – день, все цілком навпаки.
Розвели дві дороги в прийдешність буремну…
Хтось заклав в небесах нам порядок такий…
Обернись! Прокричи!…Вже слова накипіли…
Серед осуду днів, під прицілом хвилин.
Що не крок – ми все далі йдемо в час несмілий,
Залишаючи спогад у бЕзладі змін…
Не мовчи… Зупинись… Та розтанули мрії…
Вже прилеглі дороги, навік розійшлись…
І не випестить серце кохання з надії,
Пронеслось диво-щастя, що гріло колись…
20:41, 23.01.2012 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2013
Я відкрию тебе, як Колумб дикунів,
Поміняю слова на ряд вчинків дієвих.
Там де буря здіймала цунамі одні,
Тиша й гладь спонукає на вияв чуттєвий.
Час настав і ескадри твоїх кораблів,
Абордажем відправлю на дно у пучину.
Я пливу до мети і до тебе щаблі
Всі подолані славно в бурхливу хвилину.
Ти безжально вела інтервенцію снів,
Мої дні отруїла солодким натхненням.
Все тепер навпаки – я для бою зміцнів
І веду стрій звитяжців своїх до спасення.
Завоюю тебе, як Єрмак весь Сибір,
Одягну в зорепад, мов заморську царівну.
Я пройшов сотні верст і відтоді повір,
Вже такої як ти, я ніде не зустрінув.
Не втікай, марні спроби сховатись кудись,
Я знайду твої очі в краях неприступних.
З перемогою йду по землі, як колись,
Ти підкорена мною в побоїщах крупних.
Сонце й Місяць на поміч до себе візьму,
Свій Едем упізнав я далеко з ковчегу.
Закінчився період блукань одному,
Хай спочине від варти напружене его.
Окупую тебе, наче острів без назв,
Я володар скарбів із відкритих рельєфів.
Ось тримаю в руках бездоганний алмаз,
Він дорожчий пишнот всіх емірів і шейхів.
18:32, 21.04.2011 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2013
Безмежна, голодна і дика пустеля,
Все вітер жбурляє гарячий пісок.
Живцем закидає приречені скелі
І жаром вбиває ледь видний світок.
Над ним надважкі, кам’яні піраміди,
Споруди далеких первісних створінь.
Народжені тут Перуни, Артеміди,
З небесних, яскравих, космічних велінь.
І Сфінкс – вічний спір: чи істота, чи камінь?
Чи просто уява, якийсь древній знак?
Свій розум ламають учені віками
Та б’ються об стіни безглуздо відтак.
Одні все доводять, що зоряна раса
Зростила це диво із пилу зірок,
А інші ведуть – то Атлантів прикраса,
Це голос до Бога, у Вічність стрибок.
Минають століття… Вони невблаганні…
Стирає епохи у поспіху час…
Злітають заковані в сни, безталання,
Таланти доносять сніп істин для нас.
Не всі їх пізнають, хтось буде в тумані,
Свій шлях, й так не легкий, загубить в імлі.
А візьме хтось зерна: пахучі й жадані,
І кине дбайливо у лоно землі.
Вони проростуть і воздвигне Людина
Небачене чудо в майбутнє віків.
І світ замилується, в кожній зернині,
Нащадки впізнають святині пісків.
Отак повелося: творці, мов провидці,
Все бачать довкола на тисячі літ.
Неначе пророки, подій очевидці,
Складають невтомно свій новий завіт…
Безмежна, голодна і дика пустеля,
Все вітер жбурляє гарячий пісок…
Живцем закидає приречені скелі
І жаром вбиває ледь видний світок…
20.12.2009 рік.
Зображення: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_pictures/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401967
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2013
«Кров дракона» – так перекладається із грецької слово «кіновар», назва мінералу, що містить сульфід ртуті. Назва мінералу пов’язана з прадавньою легендою про загиблого в горах дракона й пролиту ним кров, що перетворилася на небезпечний мінерал червоного кольору… Матеріал взято з www.planeta.co.ua, фото - з Вікіпедії.
______________________________________________________________
У гущі засипаних снігом хребтів,
Де сірка – провісник лихої природи,
Гуляв сивий вітер й безмежно хотів
До неба підняти свій зморений подих.
Та всі намагання, даремним туманом,
Все нижче і нижче тягнули униз.
І ось гострий камінь востаннє поранив,
Замовк буревій, поваливши карниз.
У гулі каміння і хмарі пилюки
Граніт оголив тих подій вернісаж:
Почулися в муках поховані звуки
І кров проступила крізь стесаний кряж,
Запечена, в прожилках кварцу й кальциту
Із блиском алмазів драконових днів.
Відкрила легенду і серце розбите,
Розверзений крик у розпадкові й гнів…
…Було це давно, жив на світі жорстокий,
Бездушний і грізний, летючий дракон.
Свій скарб боронив у печері й ні кроку
Не мав хтось ступити, перейти рубікон.
Багато мирян, окольчуживши тіло,
Хотіли здобути хоч жменю добра.
Даремно гострили мечі і всі стріли
В отруту пекельну топили на брань.
Тримав цю облогу той змій вогнедишний,
Усе попелив і стеріг свій кришталь.
Ніхто не дістався до скарбу і спішно
Втрачав чудо-іскру сердечну, на жаль.
Спливали затьмарені дні безупинно
І дряпали гори хмарин острівці.
Прокляття жило і, можливо, й понині
Зникали б невинні між пазурів цих.
Зникало б і сонце у тузі болючій,
Бо сила злих чар незбагненно міцна.
Щось краяло серце дракона на кручі,
Щось розум затьмарило, з’ївши сповна.
Злетів він під небо, а там – біля гроту,
Мов низка мурах, дріботів в латах люд.
Бажання багатств, бодай часточку соту,
Хотілося мати, щоб жити без скрут.
Та де там… Спустився крилатий на скелю,
Вогнем огорнув, вмить обвуглив і зжер.
Пронісся над згаром як жар у пустелі
Та зник поміж хмар, мов облуда з печер.
Проте, залишився у склепі відкритім
Один, що торкнувся світіння того,
Сховавшись у тіні стовпів сталактитів,
Забрав із собою тендітний вогонь…
Здригнулися гори… Не втримали руки,
Розсипалось щастя на тисячі сонць.
На дні пересохлім дзвіночками звуки
Усім сповістили про втрачений сон.
І наче з землі вмить постало видіння:
Дівоча краса замість купки добра...
Поділось у чарах завітне каміння
І зникла приваба з гранітних забрал…
Дракон, описавши на небі півколо,
Поринув униз та від скель не звернув…
Багряним серпанком відтиснувши холод,
Простерся в ущелині, вкривши весну.
І знову видіння – юнак замість змія,
Краса в протиборстві із жахом почвар.
Все зникло… Чаклунство відтоді не сміє
Затьмарити щастя в буденності чар…
…А кров розлетілась по білому світу,
З’єднавши страждання у сірку і ртуть.
Знаходять з піритом, а десь в алуніті
Сульфід розкриває закладену суть…
Та все ж, беручи ці трофеї сказання,
Охайно тримай, бо структура крихка.
Загублене щастя й безмежне кохання
Так легко спливають рікою зітхань…
20:50, 12.10.2011 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401962
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.02.2013
Не питай мене, як сталось, що я втратив розум?
В метушні кажу таку мізерну кількість слів?
Я блукаю в лабіринті на твоїй дорозі,
Все згораю спогадом, коли тебе зустрів.
Ти мені подарувала пульс у сотні герців
І Амур кружляв, десь поруч, й цілив в круговерть.
Та одначе, щось тихенько проросло у серці,
Прирекло омелою окрилення живе.
Не питай мене, чому весна в зимі розквітла?
У заметах завиднів проталин острівець?
Я жадав проміння, котре віщувало світло
І спалило б небосхил мій зовсім, нанівець.
Ти для мене стала своєрідним талісманом,
Оберегом від пітьми льодовикових ер.
Незгасимим полум’ям, безкрайнім океаном,
Кличеш в просторінь свою, в космічний феєрверк.
Не питай мене, чому неначе божевільний?
Чому віхола п’янить, мов дороге вино?
Пам’ятаю, як озвався мовчазний мобільний,
Як почув твій голос, як помчався у танок!
Ти відкрила Атлантиду, що ховав від себе,
На планетах недосяжних зоряних систем.
У весельці вигнутій яскраво на все небо,
Проступило лагідне і виразне «Je t’aime».
Не питай мене, чому пливу так легковірно,
Хоч, напевне, під водою рифи й моноліт.
Закипіли Всесвіти в думках таких безмірних
І крильми щосили вверх, в омріяний політ!
18:31, 08.01.2011 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2013
Дорога до раю захована в хащах,
Побачить її тільки вперта любов.
Відчути жадане покликання краще,
Коли закипає від радощів кров.
Шукай її сміло і дуже натхненно,
Мов пазл приміряй до святої канви.
Усе незбагненне розрадить щоденно,
Накриє безмежжям чудових новин.
Дорога до раю утворена з плетив,
Та їх розпізнати – завдання складне.
Хай дасть тобі силу до нового злету,
Подібне до дива чуття неземне.
Обачно ступай через глиці, що ранять,
Хоча цю мізерність в думки не бери.
Знемогу розвій, заучивши напам’ять
Маршрут, над яким твоя зірка горить.
Дорога до раю – це тільки початок
Стремлінь, що вкладають до подиху сенс.
Дай волю словам, почерпни із нотаток
Латентну премудрість у давніх-давен.
Не бійся, що стерлись до болю підметки,
Іди і шукай свій святий вертоград.
Бездарний вертеп залиши надто ветхий,
Поринь в макрокосм, де цінується лад!
18:05, 12.06.2011 рік.
Зображення: http://oboibesplatno.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2013
Чому так складно до абсурду все?
Чому шлях тягнеться крізь терни?
Безмірна туга в почуття несе
Зухвалий день, що знов поверне
В минуле до нескорених проблем,
До вкотре в’їдливих ілюзій.
Задасть довести сотню теорем,
Всі мрії вб’є на злітній смузі.
Чому одвічно спалює азарт
Наш спокій, гублячи назавжди?
Летіти хочеться, ще й не на жарт,
Шукати Шамбалу у правди.
І бути в кузні, де скує без слів
Життя із тебе зброю мужню,
Що бій прославить, знайде у золі
Місця до того осоружні.
Чому так складно слухати себе,
Звільнивши душу від податків?
Відчути б силу таїнства небес
Та рани штопати, мов латки.
18:00, 30.09.2012 рік.
Зображення: http://www.dni.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401332
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2013
Наче вставив хтось ніж у самісіньке серце,
Наче хтось проробив наді мною обряд.
Не належу собі, світ складається з терцій,
То з низьких, то з високих будується ряд.
Та його не збагнути, він хвилею барви
Переводить у дивний симфонії лад.
То літає вгорі, то гримить у литаври,
То мов струм все дарує нестримний розряд.
День чомусь шкереберть і себе не знаходжу,
Все в думках пригортаю нічні міражі.
Майже хворий тобою ще й марю, а, отже,
Розквітають всередині вин купажі.
І несуть сили мрій в обрядовім порядку
На жертовник синхронність у серцебитті.
Шаленіють вогні та неначе в колядки
Вельми зимно, водночас, нестерпно в житті.
Наче хтось вербував мою душу бездонну,
У накресленім колі провівши обряд.
І впустив нишком в серце вже зірку нейтронну,
Що відкрила галактику дивних принад.
19:55, 29.04.2012 рік.
Зображення: www.liveinternet.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2013
Автобус розкидав по різних сидіннях,
Чомусь роз’єднав – ми ніхто, ми – чужі.
Вже зникли набридливі й щирі видіння
І тягне морозом в самотній душі.
Ліворуч вікно, а на нім – візерунки,
Відтворюють мить в умоглядному сні.
У пам’яті мерзнуть вчорашні відлунки,
Дедалі все глибше зникають в мені.
Останні слова, що давно наболіли,
Щось стали німими й мізерними знов.
Хотілося подумки зимний світ, білий,
Зігріти теплом та все стихло немов.
І серце ледь б’ється, лиш гул на дорозі
Та світло від фар сиротливих авто.
Життя йде вперед й зупинити не в змозі
Його, навіть сніг, тільки ми – вже ніхто.
20:48, 24.12.2012 рік.
Зображення: http://siryx.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2013
Ти сьогодні така неймовірна,
Що навколо, весніючи, рай.
І теплом твоя врода привітна
Обвиває мене, мов розмай.
Вибухає вогнями й гуркоче
Серця ритм, ошалілий вулкан.
Це так дивно – пірнати щоночі
В коловерть почуттів океан.
Ти сьогодні безмежно красива,
Наче ангел, що з неба постав.
Ніби мить довгождана і мила,
Як можливість єдина із ста.
20:57, 7.02.2013 рік.
Зображення: http://podarkam-da.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2013