Євген Ковальчук

"З найвіддаленіших закутків душі…"

*****


З  найвіддаленіших  закутків  душі
Мої  безмежні  та  бездонні  почуття
Мимовільно  виливаються  в  віршí  ‒
Душі  крик,  музика  мого  серцебиття.

Лігши  ніжно  у  поезії  рядки,
В  години  відчаю,  зневіри,  сум’яття
Розцвітають,  мов  веснянії  квітки,
Зігрівшись  променем  щасливого  життя.

В  час,  як  в  серці  пісня  радості  звучить,
Від  кóтрої  розбуджується  вся  земля,
Натхнення  творчості  до  мене  спішно  мчить,
Усе  моє  єство  чарівно  окриля.

Окриляються  і  серце,  і  душа
Тендітно  й  лагідно  у  мене  з  року  в  рік
Всемогутньою  чарівністю  вірша
На  днину  цю,  на  завтра  і  на  цілий  вік.

 
Євген  Ковальчук,  28.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2022

Зроби лише перший крок

Зроби  лише  перший  крок
До  здійснення  мети,
Позбувшись  кепських  думок
Її  все  ж  досягти.

Зроби  лише  перший  крок.
Хай  мрія  ожива.
Пізнавши  чари  зірок,
Повір  у  їх  дива.

Зроби  лише  перший  крок,
Переступи  поріг,
Аби  зневіри  місток
Пройти  ти  легко  зміг.

Зроби  лише  перший  крок,
Позбувшися  страху,
Здолавши  труднощів  клубок
На  власному  шляху.

Зроби  лише  перший  крок,
Забувши  біль  марнот.
За  чистих  справ  і  гадок
Лише  сягнеш  висот.

Зроби  лише  перший  крок
У  той  чарівний  світ,
Про  кóтрий  ти  чув  з  казок
Іще  з  дитячих  літ.

Зроби  лише  перший  крок,
В  свою  могуть  повір.
Поки  не  стік  часу  строк,
Відчуй  душевний  зір.

Зроби  лише  перший  крок
У  світле  майбуття
І  спробуй  щастя  ковток
Солодкого  життя.


Євген  Ковальчук,  26.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2022

Не зрікайся власних мрій

Не  зрікайся  власних  мрій,
Які  душа  зродила,
Котра  полум’ям  надій
Тебе  заполонила.

Не  зрікайся  власних  мрій,
Торуй  до  них  стежину
Попри  безлічі  стихій
Життя  стрімкого  плину.

Не  зрікайся  власних  мрій,
Збагнувши  їх  природу.
Лиш  надати  їм  посмій
Втілитися  свободу.

Не  зрікайся  власних  мрій,
Знайди  у  них  підказку
Шлях  життя  нелéгкий  свій
Перетворити  в  казку.

Не  зрікайся  власних  мрій,
Від  них  здійснивши  втечу.
Долі  не  дозволь  лихій
Душі  взять  порожнечу.

Не  зрікайся  власних  мрій,
Не  будь  єством  незрілим,
Їхній  сенс  знайти  зумій,
Стань  з  ними  одним  цілим.

Не  зрікайся  власних  мрій,
Взнай  їх  чарівність  милу,
Занедбати  їх  не  смій,
Повір  у  їхню  силу.

Не  зрікайся  власних  мрій,
Що  в  серці  оселились.
Згідно  з  ними  ти  лиш  дій,
Аби  в  життя  втілились.


Євген  Ковальчук,  23.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022

Відчуй солодкий смак життя

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Його  чарівність  неповторну,
Мить  кожну  світосприйняття,
Її  могутність  чудотворну.

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Відкрий  душі  розлогі  крила,
Від  пут  звільнивши  почуття,
Аби  розквітла  їхня  сила.

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Довершеність  його  природи,
Пірнувши  в  хвилі  підняття
Лиш  внутрішньої  насолоди.

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Черпаючи  з  його  криниці
Глибокі  мудрості  буття,
Йог  розкривши  таємниці.

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Їх  миті,  кóтрі  енергійно
Минаючи  без  вороття,
У  серці  житимуть  постійно.

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Душі  позбувшись  самотини,
І  без  тривоги  відчуття
Пірни  в  його  чудні  глибини.

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Та  що  б  не  підкидала  доля,
Із  посмішкою  сум’яття
Здола  непереборна  воля.

Відчуй  солодкий  смак  життя,
Знайшовши  в  ньому  місце  власне.
Ним  користуйся  до  пуття,
Допоки  серце  не  погасне.


Євген  Ковальчук,  21.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2022

"Зажурилась Україна-мати…"

*****

Зажурилась  Україна-мати
За  дітей:  синів,  дочок  своїх,
Що  вона  повинна  проводжати
На  війну  із  ворогами  їх.

Чи  уже  не  досить  настраждалась
За  минулії  вона  літа,
Коли  слізьми-кров’ю  умивалась
Її  земленька  вовік  свята?

Та  невже  її  бо  стороною
Не  обходитимуть  вороги,
Що  вона  кривавою  ціною
Платить  за  усі  свої  борги?

Та  які  ж  вона  борги  ті  має,
Як  вона  війною  ввік  не  йшла
В  край  чужий.  Аж  серце  крає!
Завжди  жертвою  сама  була.

І  за  те  вона  платити  має,
Що  нікому  не  чинила  зла?
Справедливість  де  ж  тут?!  Та  немає!
Й  повік  майже  з  нами  не  була.

Та  надіюсь,  вірю  я  та  знаю,
Що  таки  прийде  жадана  мить,
Що  також  в  моїм  коханім  крáю
Сонце  згоди,  миру  заблищить.

Замість  куль  і  вибуху  гармати,
Буде  чуть  дітей  веселий  сміх,
Після  горя,  що  прийшлось  зазнати,
Запанує  мирний  час  для  всіх.

Лиш  здаватись  ворогу  не  треба,
До  кінця  слід  битись  до  пуття  
В  ім’я  щастя,  мирного  всім  неба,
За  Вкраїни  світле  майбуття!


Євген  Ковальчук,  21.  08.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022

Розкрий таємні істини життя

Розкрий  таємні  істини  життя,
Якими  сповнений  наш  світ
По  самі  вінця  чаші  прожиття
Іще  з  прадавніх,  сивих  літ.

Розкрий  таємні  істини  життя,
Торуючи  до  них  той  шлях,
Котрим  йдучи,  збагнеш  свій  зміст  буття
В  думках,  ділах  і  почуттях.

Розкрий  таємні  істини  життя.
Їх  ключ  був  у  тобі  завжди  –
В  душі  пориву,  серденька  биття.
Лишень  його  ти  віднайди.

Розкрий  таємні  істини  життя,
Забувши  всі  лихі  часи.
Поглинувши  їх  чари  сприйняття,
Поринь  у  їхній  вир  краси.

Розкрий  таємні  істини  життя,
Міцний  їх  вузол  розв’яжи,
Всі  сумніви  відкинь  у  небуття,
Що  ти  господар  покажи.

Розкрий  таємні  істини  життя,
У  очі  труднощам  поглянь,
Своє  щасливе,  світле  майбуття
Будуй  без  жодних  зневірянь.

Розкрий  таємні  істини  життя,
Доступні  не  лише  очам,
А  й  також  ті,  які  передчуття
Часами  сповіщають  нам.

Розкрий  таємні  істини  життя,
Збагни  їх  непорочну  суть,
І  тіла,  серця  і  душі  чуття
Гармонію  лиш  принесуть.


Євген  Ковальчук,  19.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2022

Завжди будь напоготові

Завжди  будь  напоготові
До  несподіванок  життя,
Що  і  темні,  й  кольорові
Стелить  стежки  в  майбуття.

Завжди  будь  напоготові
Собі  обрати  саме  ту
Путь,  з  якою  у  любові
Знайдеш  свого  життя  мету.

Завжди  будь  напоготові
Завади  стріти  на  шляху,
Що  здолаєш  і  без  крові,
Позбувшись  розпачу  й  страху.

Завжди  будь  напоготові
Себе  у  жертву  принести,
Скинуть  пута  ланцюгові
Заради  вищої  мети.

Завжди  будь  напоготові,
Як  гріє  серце  чи  пече,
Другу,  навіть  ворогóві
Підставити  своє  плече.

Завжди  будь  напоготові
Здобути,  втратити  усе.
Миті  і  важкі,  й  чудові
На  крилах  час  все  ж  віднесе.

Завжди  будь  напоготові
Пірнути  у  життєвий  вир.
Знай:  на  ділі,  не  на  слові  
Свого  життя  ти  –  поводир.

Завжди  будь  напоготові
Покинути  земне  буття,
Віривши  в  невипадкові
Слова  про  райськеє  життя.  


Євген  Ковальчук,  17.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2022

Час

Минає  час,  рушаючи
Крізь  роки  і  століття,
В  минулому  лишаючи
Днів  щастя  й  лихоліття.

Летить,  не  зупиняючись,
Вдаль,  темну  невідомість,
Щомиті  віддаляючись,
Поринувши  в  свідомість,

В  свідомість  твору  Божого,
Ім’я  якій  ‒  людина,
Взірця,  на  нього  схожого,
Бо  ми  його  частина

Так  само,  як  довершена
Навколишня  природа  –
Сестра  неперевершена,
Утіха  й  насолода.

Та  часу  швидкоплинного
До  місця  не  прикути.
Не  можна  безупинного
Спинити,  повернути.

Адже  йому  підкорені,
Ми  маємо  служити,
Бо  люди  всі  сотворені
До  часу  вимог  жити.
 
А  всі  ті  несподіванки,
Що  він  не  підкидав  би,
Хай  втіляться  в  сподіванки,
Яких  ти  вже  чекав  би.

Та  що  би  не  ставалося  –
Приємне  чи  тривожне,
Все,  що  б  не  забажалося,  
Здолать  єство  спроможне.


Євген  Ковальчук,  15.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2022

"Дорогою стрімкою власного життя…"

*****

Дорогою  стрімкою  власного  життя,
Що  іноді  прискорює  серцебиття
Від  сірого,  буденного  вкрай  сум’яття,  
Яке  душі  туманить  світлі  почуття,
Завжди  лише  іди  вперед  без  вороття,
Туди,  де  жде  тебе  омріяне  буття,
Котре  в  думках  плекав  ти  ще  від  сповиття,
Від  першого  проміння  сонця  сприйняття,
Від  сяйва  якого  твої  відчуття
Цей  світ  сповістили  про  прибуття;
З  яким  і  теперішнє,  і  майбуття
Єдиною  ідуть  стежиною  життя,
На  кóтрій  і  без  твóго  на  те  прийняття
Стрічаються  сміх  втіхи  і  горя  виття,
Любові  й  ненависті  темної  чуття,          
І  відчай,  й  надія  на  краще  життя,
В  якому  доходить  усе  до  пуття;
Всіх  мрій  і  бажань  яснé  відбиття,
Що  шлях  твій  осяює  до  забуття
Всього,  що  душу  й  серце  без  співчуття
На  шмаття  рве  безщадно,  без  каяття.
Та  що  би  не  стрічалось  на  шляху  життя,
Усе  сприймай  як  слід.  Тобі  передчуття,
Твій  розум,  досвід,  серця  світлі  почуття
Поможуть  віднайти  прохід  із  «небуття»  
 До  сповненого  аж  до  перелиття
Яснѝм  змістом-сенсом  твого  прожиття,
В  якому  ти  впевнений  і  без  взяття
Найменшого  сумніву  лиш  почуття,  
Що  скарб  найцінніший  ‒  це  наше  життя.


Євген  Ковальчук,  12.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022

Ріка життя

Пливи  вперед  безперестанку
Рікою  власного  життя
До  сповненого  майбуття
Подій  чудових  до  останку.

Нехай  ніколи  невідоме
Тебе  ніколи  не  страшить,
А  лиш  завзято  бадьорить
Знайти  у  ньому  щось  вагоме,

Знайти  ту  суть  беззаперечну,
Яка  освітлює  твій  шлях,
Що  у  незвіданих  далях
На  з’яву  жде  твою  доречну.

Пливи  лише  за  течією,
На  досвід  спершись  власний,  свій,
Та  в  жоднім  разі  не  посмій
Зловжити  гордістю  своєю,

Бо  успіхи  ті  безумовні,
Що  в  поті  ти  здобув  чола,
Дадуть  більш  користі,  тепла,
Якщо  спрямовані  назовні,

На  те  суспільство,  у  якому
Вродився,  виріс  і  живеш,
З  яким  вантаж  життя  несеш,
Тобі  підсильний,  більш  нікому.

Коли  його  ти  все  ж  здолаєш
І  світу  істини  збагнеш,
Своє  призначення  знайдеш,
Життя  чарівність  упізнаєш,

Чарівність  ту,  що  ніжно  лине
З  душі  та  серця  глибини,
Що  всі  твої  прекрасні  сни
Реальність  солодко  поглине.


Євген  Ковальчук,  10.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022

Самота

Навколо  тиша,  темнота.
Затихли  всі  вже  звуки.
Лиш  чорноока  самота
До  мене  тягне  руки.

Ані  на  мить  не  полиша.
Так  кликала,  манила,
Щоб  молода  моя  душа
Вік  з  нею  розділила.

Вона  дала  мені  ковтнуть
Своє  чарівне  зілля,
Аби  я  міг  таки  заснуть
Від  власного  безвілля.

І  поки  я  так  міцно  спав,
Прокинутись  несила,
Як  самота  без  зайвих  справ
Мене  заворожила.

У  тому  чудодійнім  сні
Глибокім,  непробуднім
Лунали  радісні  пісні,
Мов  в  свята  дні,  не  буднім.

Стулить  не  міг  ані  очей,
Ні  рота  від  діяння,
Що  якості  усіх  речей
Творило  на  сіяння,

Сіяння  те,  що  протекло
У  розум,  серце,  душу
Так,  що  єство  пережило,
Уже  й  повік  не  зрушу.

Та  раптом  у  неждану  мить
Прокинувсь  я  від  шуму.
Подумав  я,  що  таланить
Лиш  уві  сні  від  суму,

Від  суму,  кóтрий  огорта
Сердéнько  від  тривоги,
Що  ница  людська  сліпота
Вже  не  знайде  дороги,

Дороги  від  страху  й  жалю,
До  миру  та  свободи,
Від  ненависті  до  «люблю»,
Від  підлості  до  згоди.

А  таємнича  самота
І  далі  навівала
Мені  гадки,  щоб  пустота
Мене  не  обіймала,

Аби  я  міг  свої  думки
Втілити  у  реальність,
Життя  всі  темні  сторінки
Змінити  на  моральність,

Щоб  кожен  індивід  знайшов
Свою  місцину  в  світі
І  завжди  тим  шляхом  ішов,
Що  тоне  в  буйноцвіті;

Аби  нарешті  я  збагнув
Свого  життя  суть  чисту
І  впевненим  завсіди  був
В  годину  променисту;

Щоб  друзі,  родичі,  близькі
І  дальнії  мої  нащадки
В  часи  легкі  та  у  важкі
Про  мене  мали  добрі  згадки;

Аби  настала  та  пора,
Що  все,  що  я  робив  на  світі,    
Пустило  паростки  добра,
Любові  променем  зігріті.

І  цілий  всесвіт  засія
За  перемогу,  не  поразку,
Що  наша  матінка-Земля
Перетворилася  на  казку.


Євген  Ковальчук,  07.  01.  2016                  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022

Цей світ такий, як твориш його ти

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти:
Раніше,  нині,  потім  ‒  повсякчас.
Яку  життя  дорогу  нам  пройти,
Залежить  тільки  від  самих  же  нас.

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти
У  гадках,  діях  та  у  почуттях,
Що  помагають  нам  усім  знайти
Із-поміж  тисяч  інших  власний  шлях.

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти
У  кроці,  подиху,  серцебитті,
Бо  кожна  мить,  що  проживаєш  ти,
Є  неповторною  в  твоїм  житті.

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти
Як  з  іншими,  так  і  окремо,  сам,
Бо  разом  можна  все  перемогти,
Лишившись  вірним  власним  же  думкам.

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти
Так  само  в  щастя  час,  як  і  ‒  біди.
Щоб  перше  мати,  друге  замести,
Вір  серцю,  дій  же  з  розумом  завжди.

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти,  
Та  згідно  до  своїх  потреб,  бажань
І  щоб  жаданого  все  ж  досягти,
Докласти  варто  максимум  старань.  

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти,
Бо  саме  ти  вкладаєш  в  нього  зміст,
Що  в  тому  полягає,  аби  ти
Із  ним  підвищував  моральний  ріст.

Цей  світ  такий,  як  твориш  його  ти,
І  саме  ти  його  той  елемент,
Що  здатен  як  його  таки  спасти,
Так  само  й  знищити  в  один  момент.


Євген  Ковальчук,  05.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2022

Душі та серця розплющ очі

Душі  та  серця  розплющ  очі
На  весь  цей  дивовижний  світ,
Пірни  в  його  глиби  урочі,
Звідкіль  росте  прекрасний  цвіт.

Душі  та  серця  розплющ  очі
І  суть  збагни  свого  життя,
Його  моменти,  що  охочі
До  світлого  лиш  майбуття.

Душі  та  серця  розплющ  очі,
Звільни  від  пут  їх  почуття,
Дозволь  відчути  їм  досхочу
Бездонну  повноту  життя.

Душі  та  серця  розплющ  очі,
Із  гідністю  прийми  дари
Землі.  Їх  якості  робочі
Із  розумом  вживай,  твори.  

Душі  та  серця  розплющ  очі.
Їх  світло  вкаже  тобі  шлях.
Довірся  їм,  що  стане  мочі,
У  їхніх  світлих  почуттях.

Душі  та  серця  розплющ  очі,
Пусти  єство  у  просторінь,
Щоб  сповнилася  донесхочу  
Її  див  змістом  глибочінь.

Душі  та  серця  розплющ  очі
І  зрештою  себе  пізнай,
Аби  завжди  ‒  щодня,  щоночі
Був  ясним  твій  душевний  край.

Душі  та  серця  розплющ  очі,
За  мрією  услід  лети,
І  попри  біди  всі  пророчі
Своєї  досягнеш  мети.


Євген  Ковальчук,  03.  01.  2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2022

Усміхнись!

Усміхнись!  Життя  мина
Попри  труднощі  буденні.
Щирий  усміх,  мов  весна,  
Їх  оберне  в  дні  блаженні.  

Усміхнись!  Усі  митці
Уславляють  лиш  те  щастя,
Що,  як  усміх  на  лиці,
Прийде  навіть  в  час  нещастя.

Усміхнись!  І  запали
Вогник  віри  та  надії
В  серці,  яв’ю  щоб  були
Всі  твої  бажання  й  мрії.
 
Усміхнись!  Бо  джерело
Успіху  та  насолоди  ‒
Це  душа,  в  якій  тепло
Пломенить  любові  й  згоди.

Усміхнись!    Дай  почуттям,
Котрі  душу  розривають,
Вдовольнитися  життям
І  віддати  все,  що  мають.

Усміхнись!  Сум  прожени
Назавжди  з  душі  та  серця
І  ласкаво  упірни
В  хвилі  радості  озерця.

Усміхнись!  Свого  життя
Благами  ти  користайся,
До  душі  й  серцебиття
Все  частіше  прислухайся.

Усміхнись  в  ім’я  добра
Ближньому  та  другу  свому,
Що,  коли  прийде  пора,
Лихові  зарадять  твому.


Євген  Ковальчук,  26.  12.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2022

Знайди свою дорогу

Знайди  свою  дорогу,
Що  доля  зготувала,
Відкинувши  тривогу,
Що  щось  не  те  обрала.

Знайди  свою  дорогу,
Та,  щоб  не  заблукати,
Душі  та  серцю  змогу
Надай  її  впізнати.

Знайди  свою  дорогу,
Пізнай  самого  себе.
Як  взяти  перемогу,
Ніхто  не  зна,  крім  тебе.

Знайди  свою  дорогу,
Керуючись  умінням,
Знанням  на  допомогу
Своїм  єства  велінням.

Знайди  свою  дорогу,
Руйнуючи  завади.
Здолавши  все  ж  знемогу,
Відчуй  же  смак  відради.

Знайди  свою  дорогу,
Будь  чесним  із  собою,
Бо  схибивши  спрожогу,
Життя  піде  війною.

Знайди  свою  дорогу
Й  завжди  її  тримайся,
І  до  мети  порогу
Рішуче  наближайся.

Знайди  свою  дорогу,
А  від  невдач  вгамуйся.
Постав  собі  вимогу  ‒
Самореалізуйся.


Євген  Ковальчук,  23.  12.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2022

В серця людей сій зерна доброти

В  серця  людей  сій  зерна  доброти,
Що  ні  тривоги,  ні  жалю  не  знає,
А  полум’ям  м’якої  теплоти
Відчайні  душі  ніжно  зігріває.

В  серця  людей  сій  зерна  доброти
З  любов’ю,  щиро,  щедро  та  завзято,
Щоб  досягнути  власної  мети  ‒
Їх  кожен  день  перетворити  в  свято.

В  серця  людей  сій  зерна  доброти,
Кохання,  віри,  щастя  і  надії
В  те,  що  можливо  горе  обійти
І  що  здійсняться  їхні  світлі  мрії.

В  серця  людей  сій  зерна  доброти
Того,  хто  завжди  всіх  оберігає
Від  темних  чар  пустої  сліпоти,  
Що  всюди  шлях  до  цілі  закриває.

В  серця  людей  сій  зерна  доброти,
Аби  вони  змогли  таки  відчути
Всю  владу  світу  диво-красоти,
Сенс  особистого  життя  збагнути.

В  серця  людей  сій  зерна  доброти,
Адже  вона  ‒  то  сутність  їх  природи.
Ти  лиш  надай  їм  змогу  віднайти
Свою  дорогу  до  душі  свободи.

В  серця  людей  сій  зерна  доброти
Завжди,  без  винятку  усім  і  всюди,
Аби  промінням  щастя-теплоти
Були  зігріті  всі  на  світі  люди.  

В  серця  людей  сій  зерна  доброти
І  ласкою  їх  поливай  постійно,
Щоб  пишно  з  них  зуміли  прорости
Плоди  гуманності  благонадійно.


Євген  Ковальчук,  28.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022

"Зважай на те, що серце каже…"

*****

Зважай  на  те,  що  серце  каже,
Та  рішення  із  розумом  приймай.
До  мрії  серце  шлях  підкаже,
А  розум  її  справдить.  Тільки  знай,
Між  тим,  чого  ти  так  бажаєш
І  що  потрібно  дійсно  все  ж  тобі,
Тоді  різницю  упізнаєш,
Коли  могутню  міць  знайдеш  в  собі
Всі  внутрішні  страхи  здолати,
Зневіру,  сумнів  стерти  в  небуття,
З  самого  початкý  почати
Розмірене,  новітнєє  життя,
В  якому  все  те,  що  ти  робиш,
Ніколи  б  більше  марним  не  було,
Від  того,  що  й  собі  заробиш,
Несло  і  іншим  щедро  лиш  тепло,
Тепло,  що  душу  зігріває
Від  сильних,  крижаних  обіймів  зла,
А  серце  щастям  напуває,
Щоб  доля  вдалою  завжди  була;
Щоб  ти  зміг  виявити  змогу
Тим  змістом  переповнити  життя,
Який  простелить  шлях-дорогу
В  осяянеє  благом  майбуття,
За  кóтре  ти  боротись  маєш
Лише  до  переможного  кінця,
І  неодмінно  подолаєш
Ошуканих  душ  підлого  ловця,
Який  не  знає  ні  спочину,
Ні  поступок,  ні  сліз,  ні  співчуття,
А  лиш  полює  без  упину  
На  горем  скривджені  людські  життя.
Тому  будь  завжди  впевненим  у  тому,
Чого  бажаєш  і  що  можеш  ти,
Адже  ще  не  вдавалося  нікому
Без  жодних  сил  сягнути  висоти.



Євген  Ковальчук,  26.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2022

Хто має терпіння, той має везіння

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння,
Якого  тоді  неодмінно  сягнеш
Усупереч  труднощів,  нерозуміння,
Якщо  ти  дорогу  до  краю  пройдеш.

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння.
Всьому  своє  місце,  обставини,  час.
Лиш  слід  дочекатися  долі  веління    
Це  разом  з’єднати  усе  водночас.

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння.
Будь  завжди  готовим  життєве  кермо
Звернути  зі  шляху  невдачі  стремління,
З  душі  навік  скинуть  важкеє  ярмо.  

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння,
Бо  ж  успіх  вселяється  в  тії  серця,
Хто  раз  посадивши  щастя  насіння,
За  ними  пильнує  лише  до  кінця.

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння,
Того  ввік  й  поразка  не  настрашить,
Бо  згодом,  здобувши  достатні  уміння,
Її  в  перемогу  зможе  змінить.

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння,
Солодкая  надія  душу  вкрива
Ласкавою  ковдрою  благовоління,
Що  справджує  всі  нездійсненні  дива.

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння
І  більше  можливостей  є  у  тогó,
Хто  здатний  до  цілі  серця  стремління
Втілити  у  дійсність  життя  свойогó.

Хто  має  терпіння,  той  має  везіння.
Терплячим  ти  будеш  усеньке  життя,
Тоді  доля  пустить  глибоке  коріння,
З  якого  щасливе  зросте  майбуття.


Євген  Ковальчук,  24.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022

Завжди залишайся собою

Завжди  залишайся  собою
Усупереч  різних  умов,
Бо  бути  самим  же  собою  ‒
Стосунків  основа  основ.

Завжди  залишайся  собою,
Уважним  до  себе  вчись  буть.
Що  досі  здавалося  грою,
Реальності  може  набуть.

Завжди  залишайся  собою.
Такого,  як  ти,  більш  нема.
Життя  пролетить,  мов  стрілою,
Та  знатимеш,  що  недарма.

Завжди  залишайся  собою,
Приймай  світ  таким,  як  він  є,
В  імення  душі  супокою  
У  ньому  залиш  щось  своє.

Завжди  залишайся  собою.
Щось  є  особливе  в  тобі,
З  душевною  тільки  снагою  
Пізнаєш  його,  далебі.

Завжди  залишайся  собою,
Іди  власним  шляхом  життя
І  що  би  не  сталось  з  тобою,
У  краще  все  ж  вір  майбуття.

Завжди  залишайся  собою,
Не  дай  духу  свóго  зломить.
Ти  лиш  не  здавайся  без  бою,
Щоб  мрії  в  життя  утілить.

Завжди  залишайся  собою.
Ти  сам  власник  свóго  життя
Й  якою  плисти  ‘му  рікою,
Питання  твого  сприйняття.  

‘Му  –  скорочення  від  «йому».


Євген  Ковальчук,  20.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022

Пізнай себе

Пізнай  себе.  Від  пустоти  
Свій  дух  зумій  звільнити.  
В  нім  більше  є,  ніж  можеш  ти
Собі  лиш  уявити.  

Пізнай  себе.  Своїм  страхам
В  полон  не  віддавайся.
Вір  серцю,  а  не  лиш  очам.
Ним  мудро  користайся.

Пізнай  себе.  Потенціал
В  собі  смій  відшукати.
Втіли  його  в  той  ідеал,
Яким  би  ти  міг  стати.

Пізнай  себе.  Лиш  розгорни
Своє  єство  назовні.
Його  всі  золотії  сни
Втіли  в  реальність  вповні.

Пізнай  себе.  Відвертим  будь
Завжди  сам  із  собою,
Та  в  жоднім  разі  не  забудь
Про  тих,  хто  із  тобою.

Пізнай  себе.  Адже  тоді
Все  ж  легше  буде  жити
І  в  щасті,  навіть  у  біді  ‒
Знать  будеш,  що  робити.

Пізнай  себе.  Свободу  дай
Можливостям  ти  власним
І  з  ними  вперто  здобувай
Всю  владу  над  прекрасним.  

Пізнай  себе.  Не  приховать
Того,  що  в  серці  в  тебе.
Перш,  ніж  про  всесвіт  міркувать,
Пізнай  самого  себе.


Євген  Ковальчук,  17.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022

Спинися, час, хоча б на мить!

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
Дозволь  думками  упірнути
У  світ  довершеності  вмить,
У  ньому  ніжно  потонути.

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
Можливість  дай  насолодитись
Моментом,  що  навчає  жить,
Своїм  життям  завжди  гордитись.

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
Дай  змогу  добре  пригадати
Тих,  хто  поміг  у  скрутну  мить,
Подяку  щиру  їм  віддати.

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
Аби  душею  осягнути
Чуттів  безмірність,  що  кишить,
Їх  серцем,  розумом  збагнути.

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
Створи  підхожії  умови,
За  кóтрих  серце  пломенить
Вогнем  безмежної  любови.

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
Аби  в  минуле  озирнутись,  
З  його  помилками  умить
Назавжди  гідно  розминутись.

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
Сприяй  поразки  біль  забути,
Від  кóтрої  в  грудя́х  щемить,
Дай  перемоги  смак  відчути.

Спинися,  час,  хоча  б  на  мить!
З  твоєї  чистої  криниці
Водиці  б  мудрості  попить,  
Розкрити  щастя  таємниці.


Євген  Ковальчук,  15.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2022

Ні, ніколи не здавайся

Ні,  ніколи  не  здавайся,
Навіть  у  відчайні  моменти  життя.
Навпаки,  їх  намагайся
Все  ж  перетворити  в  світлі  почуття.

Ні,  ніколи  не  здавайся,
А  в  собі  потужну  силу  віднайди.
З  нею  впевнено  вдавайся
В  боротьбу  супроти  чорних  чар  біди.

Ні,  ніколи  не  здавайся,
Бо  в  минуле  більш  немає  вороття,
А  невдачам  лиш  всміхайся
З  вірою  в  щасливе  майбуття.

Ні,  ніколи  не  здавайся.
Так,  нелегко  довгий  шлях  життя  пройти.
Лиш  на  себе  сподівайся.
Його  здатен  подолати  тільки  ти.

Ні,  ніколи  не  здавайся.
Лихо  припадало  не  лише  тобі.
Навіть  ти  не  сумнівайся,
Що  його  здолаєш,  тільки  в  боротьбі.

Ні,  ніколи  не  здавайся.
Пута  сумнівів  з  душі  навік  зніми
Неодмінно  й  постарайся
Душу  упустити  в  світло  із  пітьми.

Ні,  ніколи  не  здавайся,
Адже  волю  й  силу  духу  не  зломить,
Та  завжди  остерігайся,
Хто  на  темний  бік  бажа  тебе  схилить.    

Ні,  ніколи  не  здавайся,
Скільки  би  життя  не  завдавало  мук,
А  його  утіхою  вмивайся,
Доки  чути  серця  тихий  диво-стук.


Євген  Ковальчук,  14.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2022

Вір, надійся, знай і пам’ятай

Вір,  надійся,  знай  і  пам’ятай,
Що  ти  –  частина  цього  світу.
Джерело  своє  лиш  пригадай,
Ту  суть,  любов’ю  лиш  зігріту.

Вір,  надійся,  знай  і  пам’ятай,
Що  певна  ціль  в  житті  є  в  тебе.
Ти  лише  її  все  ж  відшукай,
Поклавшись  на  самого  себе.

Вір,  надійся,  знай  і  пам’ятай,
Що  всі  завади  на  дорозі
Подолаєш.  Лиш  не  забувай,
Що  ти  зробити  це  у  змозі.

Вір,  надійся,  знай  і  пам’ятай  ‒
Життя  нам  дане,  щоб  творити.
Ти  від  нього  те  лиш  забирай,
Заради  чого  варто  жити.

Вір,  надійся,  знай  і  пам’ятай,
Що  без  зерна  немає  плоду.
Щоб  солодким  був  цей  плід,  надай
Йому  рости  стійку  свободу.

Вір,  надійся,  знай  і  пам’ятай:
Життя  ‒  це  боротьба  постійна,
В  кóтрій  переможцем  будеш,  знай,
Як  сила  духу  є  настійна.

Вір,  надійся,  знай  і  пам’ятай  ‒
Все,  що  здається  лиш  пропащим,
Як  зійде  облуди  цвіт-розмай,
Насправді  виявиться  кращим.  


Євген  Ковальчук,  12.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2022

Живи собі на втіху

Живи  собі  на  втіху  ‒
Життя  лише  одне,
Чи  в  горі,  чи  у  сміху  ‒
Не  вчуєш,  як  мине.

Живи  собі  на  втіху,
Створи  рай  на  землі,
Відкрий  же  власну  віху  ‒
В  добрі  жить  і  теплі.

Живи  собі  на  втіху,
Про  зле  навік  забудь
І  родичем  стань  сміху,
Щасливим  завжди  будь.

Живи  собі  на  втіху
І  в  світлу,  й  темну  мить.
Душі  міцную  стріху
Ніколи  не  зломить.

Живи  собі  на  втіху,
Бажанням  волю  дай,
Із  розумом,  без  спіху
Ти  ними  користай.

Живи  собі  на  втіху
І  кожний  шанс  піймай,
Вживаючи  потіху,
Й  про  інших  пам’ятай.

Живи  собі  на  втіху
У  світлий  час  ‒  життя,
Допоки  серця  в  сміху
Не  спиниться  биття.


Євген  Ковальчук,  07.  08.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2022

Борись!

Борись!  І  все  ти  переможеш
На  своєму  життєвім  шляху.
Я  вірю,  знаю,  ти  це  зможеш.
Лиш  позбудься  зневіри,  страху.

Борись!  Назад  не  озирайся.
Всі  невдачі  в  минулім  лиши,
Услід  зустрічним  посміхайся  ‒  
Свою  долю  враз  перепиши.

Борись!  Збуди  всю  силу  й  волю
Подолати  важкі  відчуття,
Що  завдають  душі  лиш  болю.
Їх  відкинь  назавжди  в  небуття!

Борись!  І  вільно  дай  ти  руху
Просуватись  далі  зараз,  тут,
Спрямуй  всю  силу  волі  й  духу
Звільнитись  від  внутрішніх  всіх  пут.

Борись!  На  світ  розплющ  же  очі
І  солодкий  смак  життя  відчуй
І  миті  всі  його  урочі.
Ними  спрагу  серця  утамуй.

Борись!  Уважно  прислухайся
До  сердечних,  внутрішніх  благань.
В  життя  втілить  їх  намагайся
На  прохання  світлих  сподівань.

Борись!  Жадану  перемогу
Ти  здобудеш  тільки  в  боротьбі.
Проб’єш  в  житті  свою  дорогу,
Й  усміхнеться  доленька  тобі.

Борись!  Ти  тільки  не  здавайся,
Небезпеці  в  очі  подивись,
Її  приборкать  постарайся,
Все  вийде  в  тебе.  Ти  лишень  борись…


Євген  Ковальчук,  19.  07.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2022

Лиш ти

В  невпинному  вирі  життя
Шлях  долі  своєї  пройти
І  в  щасті,  і  в  час  сум’яття
Достоту  спроможний  лиш  ти.

Коли  здається,  що  душа
В  полоні  злої  гіркоти,
Що  ні  на  мить  не  полиша,
Проміння  щастя  упусти;

Оте  проміння,  що  сія
Сліпучим  блиском  теплоти,
Що  пишним  цвітом  враз  буя.
Здійснити  можеш  це  лиш  ти.  

Як  серденько  переповня
 Любов’ю,  щастям  і  добром,
Лиш  їх  чуттєве  пізнання  
Наповнить  шлях  життя  теплом;

Теплом,  що  душу  зігріва
Від  болісної  мерзлоти,
Цілющим  зіллям  напува,
Що  здатний  зготувать  лиш  ти.

Ніколи  віри  не  втрачай,
Що  може  хтось  допомогти,
Але  все  ж  завжди  пам’ятай  –
Свій  шлях  життя  пройдеш  лиш  ти!


Євген  Ковальчук,  18.  07.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2022

Почуття й емоції

1
Любов

Від  неї  в  жилах  кипить  кров,
Що  серце  гріє  знов  і  знов,
Проймає  душу  до  основ,
Найкраща  мова  з  усіх  мов.

2
Ненависть

Це  чорне,  злісне  почуття
Прискорює  серця  биття,
Тривожитиме  все  життя,
Поки  не  піде  в  забуття.

3
Надія

Вона  міцна  протидія
Супроти  чар  лиходія,
Чия  кожна  зла  затія
Згорає,  мов  марна  мрія.

4
Віра

Вона  ‒  наслідку  джерело,
Предвічнеє  натхнення  тло.  
Усе,  що  марою  було,
Із  нею  яв’ю  зацвіло.
 
5
Довіра

Щоб  мати  до  неї  вхід,
Її  заслужити  слід,
Та  лиш  один  хибний  хід
Її  знищить  здатен  вслід.

6
Жорстокість

Хто  нею  володіє,
Того  душа  черствіє,
А  серце  лиш  нидіє,
Бо  з  нею  світ  мертвіє.

7
Смуток

Він  ‒  спокою  викрадач,
Що  створює  душі  плач,
Лихих  вчинків  спонукач
В  пітьмі  ворожих  невдач.  

8
Радість

Коли  з  душі  вона  зрина,
Враз  серце  в  світло  порина,
Якого  золота  струна
Співа,  мов  арфа  чарівна.

9
Страх

Навіює  душі  тривогу,
Що  нівечить  життя  дорогу,
Що  сковує  свободи  змогу
Над  ним  здобути  перемогу.

10
Чуйність

Найвищий  вияв  теплоти,
Уваги  прояв,  доброти,
І  значно  легше  з  нею  йти
До  бажаної  висоти.

11
Воля

Хто  здатний  нею  керувати,
Того  вже  дух  не    поламати,
Бо  зможе  він  усе  здолати,
Спроможний  суть  свою  пізнати.

12
Гордість

Вона  щтовха  на  гідні  справи,
Одначе  не  заради  слави,
За  честь  як  власну,  так  й  держави,
Що  всіх  приймає  в  свої  лави.

13
Щирість

З  душі  та  серця  глибини,
Неначе  перший  цвіт  весни,
Спливають  почуттів  човни,
Яким  би  не  були  вони.  

14
Приязнь

Вона  подібна  на  кохання,
Проте  у  мить  розчарування
Згасає,  мов  свіча  остання  
Навік  сердечного  з’єднання.

15
Кохання

Потужне,  сильне  почуття,
Це  вічне  двох  сердець  злиття,
Комусь  ‒  єдиний  сенс  життя,
Смак  ніжний  світу  сприйняття.

16
Гнів

Він  сіє  тільки  злобу  й  страх
Як  на  словах,  так  і  ділах,
Та  ключ  його  в  твоїх  думках,  
Адже  усе  в  твоїх  руках.

17
Повага

Глибокий  прояв  це  пошани
Відвертої  та  без  омани,
І  тільки  щирі  душі  стани
Здійснити  здатні  її  плани.

18
Презирство

Байдужість  у  серце  запрошує,
Зневагу  й  гонор  оголошує,
Які  в  собі  довго  виношує,
Цим  самим  душу  лиш  спустошує.

19
Сором

Коли  назовні  випливає,
То  гордість  болісно  терзає,
Та  він  у  того  лиш  буває,
Хто  чистеє  сумління  має.
 
20
Тривога

Коли  вона  вривається,
Душа  щораз  здригається,
Сум  в  серце  підкрадається
Й  скорити  намагається.

21
Туга

Як  душу  вона  огортає,
Солодкий  життя  смак  зникає,
Але  її  той  подолає,
Хто  справжню  силу  духу  має.

22
Лінь

Без  приводу  і  без  вагання
До  дій  відбирає  бажання,
За  гідного  лиш  спрямування
Візьмеш  над  нею  керування.

23
Відвага

Хто  нею  вправно  володіє,
У  того  небезпека  скніє,
Той  з  неї  скористать  зуміє,
Хто  з  розумом  із  нею  діє.  

24
Розпач

На  дрізки  серце  розбива,
Мертвіє  з  ним  душа  жива,
Збентеження  лиш  навіва,
Що  внутрішнє  єство  вбива.

25
Впевненість

Вона,  немов  скеля,  міцна
І  протилежності  не  зна,
Коли  в  свідомість  порина,
Всі  нищить  сумніви  сповна.

26
Жалість

Пронизуюче  почуття,
До  горя  інших  співчуття,
В  відчайні  миті  від  життя
Осяє  світосприйняття.

27
Наснага

Неробству  все  ж  на  противагу
Тамує  тіла  й  душі  спрагу,
Між  прагненнями  рівновагу
Формує  в  дійсну  перевагу.

28
Огида

Коли  всередину  впадає,
Від  неї  душу  вивертає,
З  грудей  серденько  вистрибає,
Бажання  жити  відбирає.

29  
Насолода

Сама  довершеність  вона,
Від  кóтрої  душі  струна
Звучить,  мов  пісня  чарівна,
І  серце  квітне,  мов  весна.

30
Ніжність

Вона  голубить  почуття,
У  них  вкладає  зміст  життя,
З  душі  провадить  сум’яття
В  безповоротне  забуття.

31
Захват

Нестриманий  душі  порив,
Потужних  вражень  це  приплив,
Що  здійснює  шалений  вплив
На  сферу  емоційних  жнив.

32
Обурення

Настала  темная  пора,
Кого  воно  все  розпира,
Воно  ‒  мов  у  душі  діра,
На  шмаття  серце  роздира.

33
Задоволення

Без  жодних  прагнень  гіркоти,
Здійснить  усе,  що  прагнеш  ти,
Лиш  силу  слід  в  собі  знайти
Тернистий  шлях  життя  пройти.

34
Біль
 
Тоді,  коли  він  виникає,
Душа  щемить,  тіло  страждає,
Та  втім  усе  це  означає,
Що  він  лише  нас  захищає.

35
Симпатія

Стосунки  лагідні  будує,
Прихильність  нею  лиш  керує,
Емоцій  гідних  вал  дарує,  
І  очі,  й  душу  враз  милує.

36
Антипатія

Вона  несе  душі  страждання,
Неприязнь  і  розчарування,
Бентежить  серце,  дух,  сприймання,
Властиві  нам  переживання.

37
Подяка

Це  вияв  вдячності  на  змогу
За  послугу  чи  допомогу,
Та  не  на  змушену  вимогу,
На  поклик  серця,  перемогу.

38
Каяття

З  душі  знімає  сум’яття
За  ницих  вчинків  підняття,
Веде  на  гідний  шлях  життя
За  знищення  їх  вороття.  

39
Образа

Сповняє  душу  гіркотою,
Досадою  та  блекотою,
Полонить  серце  мерзлотою,  
Вражає  мозок  сліпотою.

40
Доброта

Людських  стосунків  теплота,
Душі  промінна  висота,
Коли  серденько  огорта,
Рясніє  з  нього  чистота.

41
Лють

Коли  у  душу  проникає,
Її  на  шмаття  роздирає,
Всередині  вогонь  палає,
Що  серденько  дощенту  крає.

42
Жах

Від  нього  завмирає  рух,
У  п’яти  заглядає  дух,
Розносить  спокій  в  прах  і  пух  ‒
Немов  осліп,  немов  оглух.

43
Розчарування

Стирає  з  серця  сподівання,
Довіру  та  замилування,
Душі  високі  поривання,
Лиш  сіє  темні  почування.

44
Зловтіха

Сумління,  співчуття  позбавля,
Вбира  в  душу  моральне  гнилля,
З  ким  вона  чогось  не  поділя,
Тому  в  серце  гострий  ніж  встромля.

45
Заздрість

Досаду  в  душу  упускає
За  те,  що  краще  хтось  щось  має,
Та  хто  на  щастя  зазіхає,
Свого  повік  не  відшукає.


46
Інтерес

Спонука  до  тих  володінь,
Що  прагнуть  до  навичок,  вмінь,
Які  за  високих  стремлінь
У  світлу  ведуть  височінь.

47
Провина

Навіює  серцю  тремтіння,
Гризе  нестерпимо  сумління,
Її  визнання  й  розуміння  ‒
Це  шлях  до  її  умертвіння.

48
Розчулення

Воно  пройма  до  глибини
Душі,  огорнену  у  сни  
Барвисті,  наче  всі  вони  −
То  пишний  розквіт  є  весни.

49
Пристрасть

Мов  злива,  буйная  вона,
Прониклива  та  запальна,
Нестримна,  миттю  поглина
Об’єкт  бажання  аж  до  дна.

50
Передчуття

Неясне,  дивне  почуття,
Можливий  проблиск  майбуття.
Чи  втілиться  воно  в  життя  ‒
Питання  часу  і  буття.



Євген  Ковальчук,  28.  06.  2015  ‒  16.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2022

Рідна мова

Рідна  мова  –  солов’їний  спів,
Що  змалечку  навколо  нас  лунає.
Рідна  мова  –  славний  скарб  дідів,
Що  шлях  до  гідності  враз  осяває.

Рідна  мова  –  світла  джерело,
Що  світу  всі  секрети  розкриває.
Рідна  мова  –  батьківське  тепло,
Що  лагідно  сердéнько  зігріває.

Рідна  мова  –  це  свободи  клич,
Який  з  глибин  душі  щораз  зринає.
Рідна  мова  –  та,  що  з  ста  облич,
Хто  дійсно  вірний  їй,  її  пізнає.

Рідна  мова  –  поле  почуттів,
Яке  засіяне  дивословами.
Рідна  мова  –  буйний  сплеск  вогнів
Думок,  утілених  в  життя  ділами.

Рідна  мова  –  виплекана  путь
До  вияву  душі  усіх  відтінків.
Рідна  мова  –  квіти,  що  цвітуть
У  вигляді  звичайних,  добрих  вчинків.

Рідна  мова  –  гарний,  тихий  дзвін,
Що  струни  серця  тихо  й  ніжно  будить.
Рідна  мова  –  мова  гідних  змін,
Яких  ніхто  ніколи  не  осудить.  

Рідна  мова  –  мудрості  води
По  самі  вінця  сповнена  криниця.
Рідна  мова  –  сóлодкі  плоди
Й  водночас  –  дивовижна  таємниця.


Євген  Ковальчук,  12.  04.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2022

"Моя рідна мово…"

*****


Моя  рідна  мово,
Що  з  уст  пишно  ллється,
Українське  слово,
Частіш  серце  б’ється,
Як  тебе  почую,
З  грудей  в  світ  все  рветься,
Шукаючи  тую
Дорогу,  що  в’ється
До  тих,  над  ким  лихо
Безжально  сміється,
Тривога  так  тихо
У  душу  крадеться;
До  тих,  чия  доля
Сумною  здається,
А  власная  воля
У  дугу  лиш  гнеться
І  згасла  надія,
Що  все  те  минеться,
Що  жодна  вже  мрія
Повік  не  всміхнеться.
Могутнєє  слово,
Хай  промінь  торкнеться
Твій  їх,  веселково
І  ніжно  проллється
Відрадою  в  кожній
Клітині,  що  рветься
У  миті  всеможній.  
Хай  серце  займеться
Багаттям  любові,
Котра  тим  дається,
Хто  є  наготові
Завжди,  як  прийдеться,
Частиночку  серця,
Звідкіль  втіха  ллється  −
З  святого  озерця  −
Тим,  хто  не  здається,
Віддать  доброзично.
Й  душа  набереться
Тим  дивом  до  краю.
Все  лихо  ж  минеться,
В  даль  піде  безкраю
Навік  блискавично.


Євген  Ковальчук,  11.  04.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2022

"Коли в моїй уразливій душі…"

*****

Коли  в  моїй  уразливій  душі
Утворюється  темна  порожнеча,
Слова  об’єднуються  у  віршí  −
Надії  вогник,  успіху  предтеча.

Коли  з  мого  сердéнька  струменить
Утіха  безупинною  рікою,
Поезія  промінням  сонця  мчить,
Бодай  не  позбулося  супокою.

І  кожнії  проникливі  слова
Чи  то  в  годину  радості,  чи  смути
Сприяють  незбагненнії  дива  
Усім  своїм  єством  ураз  відчути,

Збудити  могуть  безмежну  в  собі,
Розправити  душі  незламні  крила,
Повірити,  що  ти  все  ж  далебі  ‒
Частина  світу  і  в  тобі  є  сила;

Та  сила,  що  спроможна  все  змінить,
І  навіть,  що  тобі  не  до  вподоби.
Лиш  варто  серце  й  душу  хоч  на  мить
Звільнити  від  міцних  тенет  жадоби,

Жадоби  до  багатства,  що  без  меж,
Та  до  безконтрольованої  влади,
Які  лише  ведуть  невпинно  все  ж
Лиш  до  хаосу  і  свого  «Я»  зради.

І  лиш  у  тому  випадку  збагнеш
Ти  сам  себе  і  сутність  цього  світу,
Якщо  достоту  тим  шляхом  підéш,
Де  серце  та  душа  будуть  у  цвіту.

Адже  життя  –  це  лиш  єдина  мить
І  водночас  –  безкрая  вічність  наче.
Тому,  щоб  з  гідністю  його  прожить,
Слід  кожну  мить  ловить,  одначе.  


Євген  Ковальчук,  21.  02.  2015  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2022

Поезія

Поезія  –  це  стан  душі,
Що  птахом  із  клітки  на  волю  рветься,  
Лягає  ніжно  у  віршí,
Гамує  нестерпную  спрагу  серця.

Поезія  –  це  гімн  красі
Завжди  неповторній,  непереможній.
З  її  лиш  поміччю  усі
Відкрити  власную  душу  спроможні.

Поезія  –  це  серця  клич
Знайти  до  гармонії  ту  дорогу,
Що  з-поміж  тисячі  облич
Прийде  якраз  бо  до  твого  порогу.

Поезія  –  спів  почуттів,
Що,  як  з  глибин  душі  щораз  зринають,
Чарівністю  перлинок-слів
Стривожені  серця  людей  зціляють.

Поезія  –  це  квітів  цвіт,
Що  пишно  ізсередини  буяють
На  цілий  цей  чудовий  світ,
Любов’ю  грішні  душі  наповняють.

Поезія  –  це  глибина
Значної  мудрості,  також  кохання,
Що  серця  два  навік  єдна
І  душі  зріднює  враз  без  вагання.

Поезія  –  єства  могуть,
В  якій  розчарування  миттю  гине.
Лиш  слід  її  збагнути  суть,
Адже  краса  –  це  те,  що  з  серця  лине.


Євген  Ковальчук,  14.  02.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022

"Для Вкраїни вища нагорода…"

*****

Для  Вкраїни  вища  нагорода,
Що  серце  й  душу  ніжно  зігріва,  −
Це  народу  воля,  честь,  свобода
Та  недоторкані  його  права.

Та  на  все,  що  вже  вона  здобула,
За  що  і  предки  гинули  в  боях,
Лютий  ворог,  як  наставив  дуло,
Посмів  знівечити  до  волі  шлях.

Він  ран  гідності  не  зміг  загоїть,
Відкинуть  їх  назавше  в  небуття.
Одногό  лиш  не  зумів  засвоїть  −
В  минуле  більш  немає  вороття.

«Вождя»  мана  владницьких  амбіцій,
Які  все  верх  над  розумом  беруть,
Ввік  не  знищить  звичаїв,  традицій,
Що  в  душі  вкраїнській  здавна  ще  живуть.  

Тож  вставай,  могутня  Україно,
Й  незламний  дух  збуди  ти  у  собі,
Й  неодмінно,  славная  країно,
Перемогу  ти  здобудеш  в  боротьбі;

В  боротьбі  з  сваволею  смутною,
Що  душу  українськую  ятрить,
В  боротьбі  з  неволею  лихою,
З  якою  серце  страдницьки  болить.  

І  у  жоднім  разі,  рідна  мати,
У  відчай  упадати  не  посмій,
Бо  ти  будеш  змушена  страждати
Вік  під  тягарем  згорілих  мрій.


Євген  Ковальчук,  08.  02.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2022

"На світлому душі узбережжі…"

*****

На  світлому  душі  узбережжі
Сяйнули  святі  почуття,
Що  в  чистому,  морському  безмежжі
Жагуче  шукали  життя.

Проносячись  просторами  моря
Повз  безліч  тисячі  тих  миль,
Здолавши  невимовний  біль  горя,
Вдаль  линули  на  крилах  хвиль.

 І  линули,  не  знаючи  втоми,
Що  мріяла  їх  подолать,
Бо  прагнули  душі  переломи
В  єдине  навіки  з’єднать.

На  звивистій  і  довгій  дорозі,
Що  мохом  давно  обросла,
У  серці  ж  звучить  клич  перемозі,
Котра  б  зцілити  дух  змогла.

Голівоньку  здійняло  до  неба
Яскраве  й  яснé  почуття,
А  сонце  лише  мовило:  «Треба
Втілитись  тобі  у  життя,

В  життя,  яке  нестримно  палає  
Безмежністю  вільних  щедрот,
Душа  котрого  палко  жадає
Дістатись  найвищих  висот;

В  життя,  що  осяває  миттєво
Без  винятку  все  навкруги,
Що  ще  навіть  навік  прижиттєво
Стають  друзями  й  вороги».

Однак  раптово  врешті  збагнули
Усе  до  дрібниць  почуття
І  крильцями  умить  стрепенули
В  новім  ритмі  серця  биття.


Євген  Ковальчук,  07.  02.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2022

Чотиривірші

1
Те,  що  бачить  око,
Пам'ять  згодом  залиша,
Відчувать  глибόко
Може  лиш  одна  душа.

2
Кожна  людина  –  цілий  світ,
Його  лиш  той  справді  збагне,
Хто,  скинувши  буденний  гніт,
У  нього  повністю  пірне.

3
На  кожнім  кроці  
Буденних  подій
Життя  в  потоці
Осмислених  дій.

4
Коли  чогось  насправді  бракує,
Здається,  все,  крім  нього,  забудеш,
Всередині  кров  доти    нуртує,
Поки  цього  таки  не  здобудеш.

5
Що  ховає  невідомість,
З  часом  принагідно
Викриває  підсвідомість,
Як  це  необхідно.

6
Коли  важко  піддаються  керуванню  власні  емоції,
Що  з  глибин  душі  стихійно  виринають,
Потрібно  розмежувати  їх  на  рівні  пропорції,
І  тоді  вони  самі  себе  пізнають.

7
Коли  тільки  через  якісь  подарунки
Будується  чиєсь  кохання,
То  рано  чи  пізно  ці  псевдостосунки
Приречені  лиш  на  страждання.

8
Щоб  настав  душевний  лад,
Увіковічити  його  з  власним  життям,
Слід  дослухатись  до  порад,
А  не  лиш  керуватись  своїм  сприйняттям.

9
Попри  всі  негаразди,  незгоди,
Що  підкидає  буденне  життя,
На  варто  втрачати  нагоди
Ловити  радісні  миті  буття.

10
Мудрість  визначається  не  обсягом  знáння,
Здобутого  протягом  усього  життя,  а  повсякчас
Майстерністю  його  вмілого  застосування
При  певних  умовах,  в  потрібнім  місці,  у  підхожий  час.  

11
Важливо,  коли  світла  думка  вирина,
Відразу  неодмінно  її  зафіксувати,
Поки  голодна  мороку  глибина  
Не  встигне  цілком  і  повністю  зглитати.  

12
Не  таким  важливим  є  те,
Що  інші  думають  про  тебе,
Як,  здавалося  б,  просте  −  
Як  ти  оцінюєш  сам  себе.

13
Найлегше  покірно  здатись
Приманливій    спокусі,
Та  все  ж  краще  покладатись
На  розум,  силу  в  дусі.  

14
Байдуже  віриш  чи  ні
У  свою  власну  долю,
Аби  в  душі  глибині
Ти  відчував  лиш  волю.

15
Щоб  не  іти  на  пропаще,
Що  має  наслідки  невтішні,
З  розумом  діяти  краще,
Щоб  зменшити  учинки  грішні.

16
Комусь  слова  –  порожній  звук,
Комусь  −  душевна  втіха,
Та  все  ж  сильніша  серця  стук,
Коли  не  таїть  грíха.      

17
Незвідане  у  серці,
Що  крадеться  стиха,
В  солоних  сліз  озерці
Не  потопиш  лиха.

18
Кожне  об’єктивне  бачення,
Яким  би  воно  не  було,
Має  суб’єктивне  значення,
Свідомість  −  його  джерело.

19
Якщо  мрії  та  надії,  що  жевріли  у  серці  ненастанно,
Зненацька  розбилися  на  дрібнії  друзки,
То  виростити  їх  дбайливо,  пильно  та  старанно
Спроможні  незламні,  сповнені  віри  галузки.

20
Те,  що  створює  уява
З  ціллю  або  мимоволі,
Втілює  із  часом  ява,
Стелячи  дорогу  долі.

21
Те,  що  нас  усіх  єднає
У  хвилини  радості  й  біди,
Становить  сутність,  що  здолає
Всі  завади,  лиха  назавжди.
   
22
Лише  у  тому  ти  знайдеш  
Своє  призначення,
Чому  постійно  надаєш
Найбільше  значення.

23  
Не  той  успіху  досягає,
Хто  завжди  дума  лиш  про  нього,
 А  той,  хто  докладає
Значних  зусиль,  старань  для  того.  

24
Лише  той  перемагає,
Хто  у  цьому  не  сумнівається
Та  завжди  сил  докладає
До  надії,  яка  збувається.

25
Зовсім  не  шкідливо  мріяти,
Здавалось  би,  про  нездійсненні  речі,
Та  все  ж  потрібно  й  діяти,
Ніж  переходити  з  плечей  на  плечі.

26
Коли  тобі  нарешті  випала  нагода
Дещо  бажане  здійснити  в  своєму  житті,
Ніколи  не  втрачай  її,  така  ж  пригода
Вже  більше  може  не  з’явитись  в  твоїм  майбутті.

27
Хоча  ніхто  не  знає,
Що  йому  доля  готує  на  цю  чи  ту  днину,
Проте  кожен  докладає
В  її  здійснення  певну  невід’ємну  частину.

28
Життям  слід  користатись  вщерть,
Пити  щастям  наповнені  ріки,
Поки  невідворотна  смерть
Не  розлучить  тебе  з  ним  навіки.

29
Для  того,  щоб  здобути
Те,  що  заслуговуєш,
Уважним  треба  бути,
Який  шлях  второвуєш.

30
Перш,  ніж  почати
Світу  обстеження,
Слід  подолати  
Власні  обмеження.

31
Знати  –  це  і  мати,
А  мати  –  могти
Труднощі  здолати,
Щоб  цілі  дійти.

32
Істинною  довіра
Тоді  лиш  бути  може,
Як  у  неї  є  віра,
Що  лихо  переможе.

33
Хто  дивиться  лише  вперід,
Назад  не  озираючись,  
Досягне  більшого  услід,
Й  на  це  не  сподіваючись.

34
Щоб  не  загинути
Всім,  всіма  навіки  забутим,
Потрібно  скинути
Серця  пута,  бути  розкутим.

35
За  все,  що  ти  робиш,
За  все,  що  зробив,
Лиш  те  ти  заробиш,
Чого  заслужив.

36
Те,  що  ти  шукаєш,
Обов’язково  знайдеш,
Якщо  віру  маєш,
Правильним  шляхом  підеш.

37  
Те,  чим  без  упину
Живиться  душа,
Й  формує  людину,
Її  прикраша.

38
Те,  що  визначає
Спосіб  життя,
Звичайно  складає
Сутність  буття.

39
Той  лиха  не  знає,
Чий  розум  воює,
А  серце  співає
Й  душа  враз  танцює.

40
Лише  те  справді  становить
Справжню  цінність  життя,
Що  ніколи  не  зумовить
Відхід  у  забуття.

41
Щоб  здолати
Внутрішній  біль,
Слід  сягати
Власную  ціль.

42
Усі  дари  з  шаною  приймай,
Які  природа  тобі  дарує,  людино,
Та  лиш  ніколи  не  забувай,
Що  ти  її  невідділимая  частина.

43
Втамувати  розвитку  спрагу,
Щоб  утворилась  його  квінтесенція,
І  вдихнути  в  неї  наснагу
Спроможна  лише  її  конкуренція.

44
Спочатку,  ніж  чомусь  повірити,
Чи  істина  це  чи  обман,
На  практиці  слід  перевірити,
Щоб  не  потрапити  в  дурман.

45
Щоб  щось  як  слід  простежити,
Не  помилившись  і  своєї  мети  вдало  діставши,
Потрібно  увагу  обмежити,
Лиш  на  об’єкті  пізнання  враз  її  сконцентрувавши.

46
Хто  живе  у  світі  мрій  і  сподівань,
Та  нічого  не  робить  для  втілення  їх  в  життя,
Без  хоча  б  найменших  старань,  намагань,
Не  здобуде  ніколи  щасливого  майбуття.

47
Нічого  просто  так  у  житті  не  відбувається:
Усе  має  причину,  процес,  результат,
І  успіх  чи  поразка  на  шляху  зустрічається  −
Залежить  від  твоїх  особистих  затрат.

48
Усе,  до  чого  маєш  страх,
Чого  свідомо  уникаєш,
Витатиме  в  думках  і  снах,
Поки  його  ти  не  пізнаєш.

49
Від  того,  як  ти  до  інших  ставишся:
Чи  з  пошаною,  чи  з  ворожнечею,
Залежитиме,  чи  ти  справишся
Із  душевною  порожнечею.

50
Все,  що  призначила  тобі  доля
На  твоїй  життєвій  дорозі,
Здатна  здійснити  власная  воля  −
Лиш  те,  що  зробити  ти  в  змозі.

51
«Ми  є  те,  що  ми  їмо»*,
Про  що  мислимо  повсякчас,
Й    скільки  в  житті  встоїмо
Залежитиме  лиш  від  нас.

52    
Удача  у  тих  тільки
Стрімко  просувається,
Хто  в  неї  аніскільки
Не  засумнівається.

53
Хто  своїм  невдачам
Услід  посміхається,
В  того  стежка  вдачам
Умить  простеляється.

54
Можливо  визначити  протистояння
Лише  за  допомогою
Раціонально  вільного  порівняння,
Керуючись  свободою.

55
Те,  що  стоїть  у  тебе  на  заваді  
До  досягнення  своєї  мети,
Лиш  підбадьорить  тебе  насправді
Стежку  до  бажаного  віднайти.

56
Те,  що  становить  справжню  цінність,
Варте  лиш  тільки-но  самого  життя,
Лиш  слід  збагнути  дійсну  відмінність
Між  ілюзією  й  яв’ю  буття.

57
Кожен  у  житті  собі  вибира
Те,  що  йому  до  вподоби,
Та  можна  лиш  дотиком  добра
Розправить  крила  свободи.

58
Те,  що  ти  очима  бачиш,  −
Це  обмежений  світогляд,
Те,  що  ти  насправді  значиш,  −
Потаємний  душі  погляд.

59
Життя  –  різнобарвна  пригода,
Наповнена  злетів,  падінь,
Аби  лише  була  свобода
До  втілення  справжніх  стремлінь.

60
Щоб  сповна  життя  скористати,
Не  змарнувавши  жодного  моменту,
Слід  тую  дорогу  обрати,
Яку  здолати  ти  здатний  дощенту.

61
Все,  що  живе,
Все,  що  існує,
Дещо  нове
Завжди  формує.

62
Ніколи,  ніхто  і  ніщо
Не  зможе  змінити  тебе
В  усякому  разі,  якщо
Не  зміниш  самого  себе.

63
Ніхто  в  житті  не  знає,
Що  доля  готує,
Допоки  не  пізнає,
Що  нею  керує.

64
Щоб  не  тривожив  тебе  сум,
Що  серце  розриває  на  шматки,
Варто  позбутись  лихих  дум,
І  жити  захочеться  залюбки.

65
Свідомості  відображення
Проявляють  почуття.
Незабутні  перші  враження,
Що  прикрашують  життя.

66
Відсутність  прихильного  відчуття  
Внутрішній  біль  не  втамує,
Шукати  слід  сутність  свого  життя
В  тому,  що  тебе  формує.

67
Хто  до  себе  прихильний,
До  інших  теж,
Той  в  душі  всесильний
Без  жодних  меж.

68
Гарантією  твого  слова
Можуть  бути  лише  дії,
Вони  і  є  його  основа,
А  підтримкою  −  надії.

69
Без  надії  та  віри
Що  із  серця  лине,
Не  існує  довіри,
Вона  зразу  гине.

70
Той,  хто  живе  без  будь  яких  обмежень,
Вибрати  не  може  головне,
Ігноруванням  усіх  застережень
Успіху  в  житті  не  досягне.

71
Градація  масштабного  розвою,
Яка  проникає  в  усі  сфери  життя,
І  визначить  майбутнє  наше  з  тобою,
З  якого  не  буде  уже  вороття.

72
Той,  хто  завжди  вперед  іде,
Долаючи  всі  перешкоди,
Свою  мету  в  житті  знайде
В  ім’я  душевної  свободи.

73
Поки  горітиме  у  серці
Вогонь  незгасної  надії,
До  нього  не  відчинять  дверці
Провісники  лихої  дії.

74
Хоча  кожній  людині
Властиво  помилятися,
Одначе  всі  повинні
Уміти  виправлятися.  

75
Не  те,  як  ти  зовні  виглядаєш
Тебе  дійсно  прикраша,
А  яке  місце  в  житті  займаєш:
Твій  розум,  твоя  душа.

76
Поки  не  пізнаєш  
Ти  самого  себе,
Доти  не  взнаєш,
Що  чека  на  тебе.

77
У  нашому  світі  нема  нічого,
Чого  не  можна  було  б  не  пізнати,
Лиш  слід  знайти  правильний  шлях  до  того,
Всі  перешкоди  на  ньому  здолати.
 
78
Те,  що  з  душі  лине,
Та  з  уст  щиро  ллється,
Ніколи  не  згине,
Поки  серце  б’ється.

79
Який  слід  лишиш  від  світу  цього
Після  смерті,  у  майбутті,
Залежитиме  лише  від  того,
Що  ти  робиш  ще  при  житті.

80
Усе,  що  нині  відбувається,
Уплине  відповідно  на  майбуття,
Бажане  лиш  тоді  збувається,
Якщо  збагнув  ти  сенс  свого  життя.

81
Нездійсненна  мрія  –
Результат  зневіри,
Кожна  наша  дія  
Вимага  довіри.

82
Проти  лютих  ворогів
В  боротьбі  за  волю
Задля  дочок  і  синів,
За  щасливу  долю.

83
В  кого  серце  кам’яне,
А  душа  –  холодна,
Того  лихо  не  мине,
Ні  невдача  жодна.

84
Хто  почуття
Свої  зрозуміє,
Сутність  життя
Збагнути  зуміє.

85
Якщо  любов  –  то  є  світу  серце,
Що  вколо  все  прикраша,
То  мудрості  бездонне  озерце  –
То  праця  –  його  душа.

86
Той,  хто  у  свій  щоденний  побут
Душі  частинку  покладе,
Того  не  омине  добробут
І  серце  щастя  віднайде.

87
Усе,  що  ми  приймаємо  
За  належне,  −
Від  того,  як  сприймаємо
Протилежне.

88
Щоб  досягнути
Світлих  висот,
Слід  потонути
В  морі  чеснот.

89
Ні  я,  ні  ти,    ні  будь  хто  інший
Не  зможе  долю  ошукати,
Та  кожен,  в  кого  дух  міцніший,
Зуміє  нею  керувати.

90
Кожна  здійснена  тобою  спроба
Шанс  за  собою  несе
В  те,  якщо  в  душі  життя  жадоба,
Вийде  у  тебе  усе.

91
Щасливая  доля
До  того  лиш  сміється,
Чия  в  житті  воля
Ніколи  не  здається.

92
Ти  доти  не  пізнаєш,
Яка  у  тебе  сила,
Поки  не  розпростаєш
Душі  незламні  крила.

93
Лиш  вогонь  нестримної  любові,
Що  в  серці  буйно  пломенить,
Здатний  твої  мрії  кольорові
В  земну  реальність  утілить.

94
Тоді  кожен  твій  крок,
А  також  твій  рух,
Дістане  до  зірок,
Якщо  сильний  дух.

95
В  житті  нічого  не  іде  на  марне,
Хоча  б  що  ти  не  заявляв,
Бо  користь  принесе  й  бездарне,
Якщо  ти  урок  з  того  взяв.

96
Насправді  безмежная  сила
Прихована  глибоко  в  тобі,
Лиш  слід  розправити  крила,
Знайти  джерело  життя  в  собі.

97
За  те,  що  спонукає  в  світі  жити,
Сіяти  добро  й  любов  у  серця,
Гармонію  в  душу  сприяє  вселити,
Слід  боротись  до  самого  кінця.

98
Розум  накаже,
На  світі  як  жити,
Серце  ж  підкаже,
Що  варто  робити.

99
Яка  думка,  таке  й  діло,
Яке  діло,  такий  плід,
Лиш  тому,  хто  діє  сміло,
Посміхнеться  талан  вслід.

100
У  кожної  поразки,
Якої  ти  колись  зазнав,
Частина  є  підказки
Вступити  до  удачі  лав.

*"Ми  є  те,  що  ми  їмо"  –  цитата  Гіппократа.  

Євген  Ковальчук,  13.  12.  2014  –  13.  02.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2022

Двовірші

1
Лиш  той  відчує  смак  життя,
Хто  усвідомить  сенс  буття.

2
Лиш  та  праця  справжню  користь  несе,
Яка  серцю  мила  понад  усе.

3
Лиш  доти  мрія  –  геніальність,
Поки  не  втілилась  в  реальність.

4
Лише  тоді  запанують  вічний  мир,  любов,
Коли  припинять  назавжди  литись  сльози  й  кров.

5
Забути  рідну  мову  –  власну  душу  згубити,
Вітчизні  зрадить  –  серце  вщент  навіки  спалити.

6
Не  буть  не  може  дружби  між  людьми,  
Як  дня  –  без  світла,  ночі  −  без  пітьми.

7
Єдиний  мотив  людського  життя    −
Урізноманітнене  почуття.

8
Немає  щастя  без  надії,
Як  віри  у  здійснéння  мрії.

9
Побороти  лиху  долю
Зможе  той,  хто  має  волю.

10
Другу  друг  −  неначе  брат,
Ворог  ворогу  –  мов  кат.

11
Хто  думає,  що  все  на  світі  знає,
Той  голу  душу,  бідне  серце  має.

12
Хто  думає,  що  все  на  світі  може,  
Ніколи  сам  себе  не  переможе.

13
В  людських  стосунках  є  одна  лиш  вада  −
Нестримная  один  над  одним  влада.

14
Єдина  зброя  проти  лютих  літ  −
То  є  знання,  яке  врятує  світ.

15
Лиш  той  насправді  вміє  пробачати,
Хто  може  власні  хиби  визнавати.

16
У  щасті  час  –  немовби  мить,
У  горі  –  наче  вічність  спить.

17
Не  від  дійсності  найгірша  втеча,
А  духовна  темна  порожнеча.

18
Те,  що  для  когось  може  видатись  дрібницею,
Для  іншого  в  пустелі  святою  водицею.

19
Пекельний  біль  і  самота  холодна  –
То  серце  спрагле  та  душа  голодна.

20
Немає  щастя  без  кохання,
Як  болю  й  плачу  від  страждання.

21
Почуття  –  неначебто  природа:
Злива  –  смуток,  сонце  –  насолода.

22
Мати,  що  покинула  своє  дитя,  
Втратила  частину  власного  життя.

23
Найбільша  кара  людського  життя  –
Відсутність  бодай  якогось  чуття.

24
Важливо  не  те,  що  ти  вмієш  і  знаєш,
А  те,  який  слід  на  землі  залишаєш.

25
Багатим  є  не  той,  хто  має  щось  багато,
А  в  кого  душа  чиста  та  серце  крилате.

26
Коли  в  душі  мороз,  а  в  серці  стигне  кров,
Тоді  тебе  зігріє  лиш  справжня  любов.  

27
Життя  –  це  тільки  безкінечна  гра
Любові  й  ненависті,  зла  й  добра.

28
Щоб  будь  якої  мети  в  своїм  житті  досягнути,
Слід  перемогу  над  слабкістю  і  страхом  здобути.

29
Хто  над  чужим  стражданням  глузуючи  сміється,
На  друзки  чаша  щастя  навіки  розіб’ється.

30
З  усіх  є  наймиліша  мова  –  мова  почуттів,
Що  пестить  серце,  гріє  душу  без  усяких  слів.

31
Єдине  непідвладне  долі  –
Непереборна  сила  волі.

32
Лише  той  зуміє  переможцем  стати,
Хто  власні  поразки  навчиться  визнавати.

33
Своєї  цілі  у  житті  досягнеш,
Якщо  тернистий  шлях  до  краю  пройдеш.

34
Своєї  долі  ти  не  знаєш,
Та  власний  вибір  в  житті  маєш.

35
Лиш  той  всі  труднощі  здолає,
Хто  непохитну  віру  має.

36
Ліки  від  душі  недуг  –
Це  твій  кращий,  вірний  друг.

37
Не  важливо,  що  ти  маєш,
А  що  відчуваєш,  знаєш.

38
Те,  що  дає  світу  руху,  −
Воля  й  стійка  сила  духу.

39
Хто  в  житті  мети  не  має,
Життя  марно  проживає.

40
Нема  прощення  лиш  тому,  
Хто  зрадив  життю  своємý.

41
Хто  батьківщині  своїй  зрадив,
Смертельно  свою  честь  завадив.

42
В  житті  важливою  є  кожна  мить,
Яка  часами  може  все  змінить.

43
Єдине,  що  врятує  в  тяжкий  час,  −
Загальна  ціль,  яка  єдна  всіх  нас.

44
Боротьба  за  виживання  −
Не  життя,  а  існування.

45
Хто  свій  слід  на  землі  не  лишив,
Той  лиш  марно  життя  пережив.

46
Те,  що  пам’ять  залиша,
Пам’ята  лише  душа.

47
Істинний  дороговказ  –
Поклик  серця,  не  наказ.

48
Своє  життя  навіки  поєднаєш
Лиш  з  тим,  кого  ти  серцем  упізнаєш.

49
Щоб  справжніх  досягти  висот,  
Сперш  слід  позбутися  турбот.

50
Нема  цинічнішої  зради  братства,
Аніж  людська  жадоба  до  багатства.
 
51
Найвища  цінність  кожного  народу  −
Солодка  перемога  за  свободу.

52
Часом  лиш  одне  приємне  слово  
Здатне  стерти  серця  біль  раптово.

53
Безповоротно  усе  суще
Уплине  з  часом  на  грядуще.

54
Минуле  –  джерело  сучасного  життя,
Теперішнє  –  то  є  творіння  майбуття.

55
Нема  нічого  проти  волі,  
Ти  сам  творець  своєї  долі.

56
Від  напряму  науки  градації
Залежить  доля  цивілізації.

57
Хто  про  майбутнє  своє  дбає,
Той  менше  клопот  в  житті  має.

58
Чого  минуле  не  здійснило,
Те  на  майбутнє  залишило.

59
Хто  терпіння  не  зречеться,
Тому  успіх  посміхнеться.

60
Після  мови  руйнації
Не  існує  вже  нації.

61
 Куди  б  дорога  не  вела,
Тримайся  свого  джерела.

62
Знання  –  то  є  фундамент,
Твого  життя  регламент.

63
Той,  хто  приховує  власнії  можливості,
Не  усвідомить  ніколи  їх  важливості.

64
Життя  –  немов  могутнє  море:
Затишшя  –  щастя,  буря  –  горе.

65
Живи  кожною  миттю  без  вагання
Так,  мов  вона  в  твоїм  житті  остання.

66
Часами  у  біди  момент
Покращить  настрій  комплімент.

67
Лиш  з  розумом  і  серцем  єднанні
Ти  житимеш  щасливо  в  коханні.

68
На  допомогу  сподівайся,
Та  лиш  на  себе  покладайся.

69
Життя  –  це  смертності  завдаток,
А  смерть  –  це  вічності  початок.

70
Лиш  тоді  в  житті  присутнє  значення,
Коли  здійснене  його  призначення.

71
Щоб  збагнути  дійсну  суть  речей,
Слід  полуду  зняти  із  очей.

72
Помилок  найгірш  не  припускати,
А  не  вміть  їх  визнавати  й  виправляти.

73
Що  криється  в  людських  думках,
То  видно  по  її  ділах.

74
Щоб  збагнути  наслідок,  слід  узнать  причину,
Щоб  узнать  причину,  слід  стать  суб’єктом  вчину.    

75
Ніхто  не  спроможний  твій  шлях  пройти,
Оскільки  його  второвуєш  ти.

76
Виховання  та  навчання  –
Запорука  процвітання.

77
Подолати  нудьгу  й  стрес
Допоможе  інтерес.

78
Виправдання  затрат  −
Бажаний  результат.

79
Знання  –  це  ключ  до  таємниці,
Глибінь  життєвої  криниці.

80
Той  справжньої  удачі  досягне,
Хто  сумнів,  страх,  зневіру  омине.

81
Найвища  цінність  пізнавання  –
Це  плід  його  застосування.

82
Лише  тоді  виправдана  надія,  
Коли  до  неї  прикладена  дія.

83
Джерело  виразних  здогадів  –
Це  наявність  ясних  спогадів.

84
Усяка  думка  є  значима,
Хоча  вона  і  невидима.

85
Те,  що  підтримує  розвиток  в  сталості,  −
Незгасне  прагнення  до  досконалості.

86
Все,  що  часами  сильно  хвилює  тебе,
Не  взнаєш,  не  пізнавши  самого  себе.

87
Лише  той  відчув  справжню  радість  життя,
Хто  й  добрі,  й  лихі  пережив  відчуття.

88
Невдач  найкраще  не  оминати,
А  їх  ніколи  не  викликати.

89
Найголовніше  −  не  нехтувати  свого  життя  значенням,
А  скористатися  ним  за  його  прямим  призначенням.

90
Кожен  у  всьому  те  вбачає,
Чого  йому  не  вистачає.

91
Безпека  того  оминає,
Хто  завжди  її  забуває.

92
Досвід  –  це  легкі  й  важкі,  корисні  і  безглузді  кроки,
Той,  котрий  навчає  всіх  засвоювать  життя  уроки.

93
Оскільки  життя  не  є  безмежне,
Сприймати  його  слід  як  належне.

94
Те,  що  людину  прикраша,  −
Це  її  розум  і  душа.

95
Лиш  доти  виправдана  життєва  роль,
Поки  над  нею  не  втрачено  контроль.

96
Що  належне,  але  невідоме,
Виявляє  людське  підсвідоме.

97
Що  сховане  у  почуттях,
До  дійсності  торує  шлях.

98
Шлях  до  подолання  бідності  –
Прояв  всіх  відтінків  гідності.

99
Щоб  збагнути  життя  суть,
Треба  жити  тепер,  тут.

100
Те,  що  виходить  все  відразу,
Не  відбувається  щоразу.


Євген  Ковальчук,  28.  06.  2014  –  12.  12.  2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2022

Подорож серця

Я  в  синє  небо  задивився,
Що  сяйвом  сонячним  залите.
Віч-на-віч  з  ним  я  залишився.
Воно  мене  манило,  вкрите
Насінням  золотим,  іскристим,
Що  очі  мило  вмить  сліпило
Ласкавим  світлом  тим  барвистим,
Що  потай  враз  і  захопило
Моє  сердéнько  пишнотою,
Що  ніжно  й  лагідно  сповила
Його  чарівною  габою,
Котра  йому  надала  крила.
І  поки  я  ще  милувався
Тим  дивом,  чудом  і  красою,
Дарма  я  потім  вже  здіймався  −
Не  стало  серденька  зі  мною.
І  став  я  думати-гадати:
«Куди  воно  все  ж  полетіло?»
Не  міг  без  нього  їсти,  спати,
Душа  і  тіло  −  все  боліло.
В  той  час,  як  зазнавав  я  муки,
Відчув  смак  смутку  з  гіркотою
Тієї  темної  розлуки,
Крізь  мене  що  пройшла  стрілою;
У  небі  серденько  кружляло,
Яке  повітря,  сонце,  хмари    −
Все  щастям  його  наповняло.
Воно  ж  вбирало  в  себе  чари
Й  дощем  рясним  на  землю  лило,
Що  все  навколо  розцвітало,
В  людських  серцях  любов  будило,
Добро  та  щастя  дарувало.
А  я  й  не  бачив  чуда  того.
Тому  став  серденько  шукати.
Спитав  я  неба  голубого:
«Доводилось  його  стрічати?»
Та  лиш  всміхнулись  мені  хмари,
Пливли  все  далі,  далі,  далі…
Гадав  я,  не  позбутись  кари:
Біди,  страждання  і  печалі.
Аж  раптом  вдалині  я  бачу
Яскраве  щось  і  променисте.
Це,  думаю,  уже  на  вдачу.
І  те  сліпуче  та  іскристе
Мені  враз  влучило  ув  очі
Й  заснув  я  міцно,  мов  дитина,
Але  тієї  диво-ночі,
Що  була  світла,  наче  днина,
Вернулось  серденько  додому,
В  моїх  грудя́х  закалатало
Ритмічно  й  весело.  Нікому
Збагнуть  не  вдасться,  як  співало
Воно  від  радості  з  душею
І  щастя  відблиски  пускало
Усім  та  всюди  над  землею,
Що  все  навколо  танцювало
У  танці  вічної  відради
І  кожне  серце  наповняло
Коханням,  втіхою  заради
Того,  щоб  все  переповняло
Гармонією  світовою,
Яка  усе  й  всіх  обійняла
Ласкаво  й  лагідно  собою.


Євген  Ковальчук,  19-20.  07.  2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022

Мій рідний край − це Україна

Мій  рідний  край  −  це  Україна,
Що  роз’єднана  колись  була,
Але  розквітла  та  руїна.
Честь  героям,  слава  та  хвала!

Мій  рідний  край  −  це  Україна,
Де  пшениці  золоті  поля,
Лунає  пісня  солов’їна,
Що  і  серце,  й  душу  окриля.

Мій  рідний  край  −  це  Україна.
Кольоровий  квітів  її  цвіт
Серця  лоскоче,  мов  пір’їна,
Й  сяє  посмішкою  цілий  світ.

Мій  рідний  край  −  це  Україна,
Де  біжить  вода  свята,  жива,
Що  й  ліс,  і  гай  −  уся  країна,
Її  напившись,  вмить  і  ожива.

Мій  рідний  край  −  це  Україна,
Де  звучить  трав  ніжних  тихий  сміх,
Де  гори  височіють  і  калина,
Що  рум’яниться  від  сонця  втіх.

Мій  рідний  край  −  це  Україна,
Що  сестра  любові,  теплоти,
Котрої  чарівна  стежина
Лиш  веде  до  щастя  й  доброти.


Євген  Ковальчук,  03.  07.  2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2022

Почуття

У  кожної  людини:
Дорослої,  дитини,

У  бідних  і  багатих,
В  нешлюбних  та  жонатих,

В  дівчати,  у  хлоп’яти,
Німкені,  циганяти

Жильці  є  невід’ємні
Огидні  та  приємні,

Всередині  і  зовні,
Набутії  та  кровні,

Що  живляться  життями,  −
Зовуться  почуттями.

Їх  безліч  і  всі  різні:
Веселі  чи  то  грізні.

Та  всі  повинні  бути
На  світі,  потонути

В  суб’єктах,  що  їх  мають,
З  якими  ж  і  складають

Одне-єдине,  ціле,
Що  світом  править  вміле;

Бо  кожне  чуття  спільно
Із  іншими  й  роздільно

Розширює,  шліфує
Те,  що  вже  є,  існує,

І  створює  новії,
Довершені,  живії,

Що  вгору  дух  підносять,
А  в  серденьку  голосять

Подяку  за  те  Богу,
Що  Він  життя  дорогу

В  реальність  втілив  чисту,
Ясную,  променисту,  −

Туди,  чуття  де  кожні
Завжди  у  всіх  спроможні

Себе  ж  і  виражати,
Свободу  надавати

Всьому  різноманіттю,
Цим  самим  довголіттю,

Добру,  теплу,  здоров’ю
І  щастячку  любов’ю

До  мрій  і  див,  що  сяють
Міць-браму  відчиняють,

Куди  душа  і  тіло
Із  серцем  линуть  сміло,

Долаючи  незгоди,
Падіння,  перешкоди

І  мук  пекельних  море  −
Журбу,  страждання,  горе…

Та  всупереч  усьому
Тому  діянню  злому,

Що  має  чорні  очі,
Які  посеред  ночі

Заковують  дух  наче,
Що  серце  стиха  плаче,

Гірка  сльоза  якого
Пече  серденька  того

М’який  мішечок,  повен
Чуттів  ясних,  мов  човен,

Що  мчить  в  бурхливу  зливу
Потужного  відпливу


В  даль  темну,  неозору,
Де  все  злітає  вгору

І  тане,  ніби  крига,
Немов  весни  відлига,

Й  лиш  в  пам’яті  лишає
Все  те,  чого  немає;

Душа  і  серце,  й  тіло  −
Вогнем  все  загоріло,

Вогнем  тепла    кохання,
Нестримного  бажання

Надати  людям  крила,
Яких,  мов  хвиля,  вкрила

Шалена  тая  мрія,
Незгасная  надія,

Що  душу  напуває,
Втіша,  оберігає,  −

Щоб  світ  увесь  іскрився
Добром  лиш,  запалився

До  всіх  та  до  усього
Любов’ю,  що  нікого

Весь  час  не  покидає,
Голубить,  зігріває,

Вік  радості  дарує
І  серденько  лікує;

Щоб  в  щасті  всі  купались,
А  втіхою  вмивались,

Щоб  кожний  ранок  сонце
Всміхалось  у  віконце
І  очі  вмить  будило
Промінням  ніжним  мило,

Щоб  ласку  випивали
Й  здоровими  ставали.          

Євген  Ковальчук,  14.  01.  2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2022

Моя любов − Україна

Моя  безмежная  любове,
О  нене  ніжна,  золота,
П’янка  відрадо  кольорова,
Що  в  серці  мóїм  розквіта,
Немов  тендітна,  буйна  чічка*,
Що  пелюстками  пригорта,
Неначе  довга,  бистра  річка,
В  якій  біжить  вода  свята,
Що  зцілює  єство  миттєво,
Моя  ти  радість  вікова,
О  благородна  королево,
В  душі  моїй  лиш  виграва
Твоя  краса,  немов  веселка.
Її  голубить  і  втіша
Птиць  пісня  голосна  й  далека,
Моє  ти  серце  та  душа.
У  тебе  очі  −  сині  зорі
Осяюють  шлях  до  добра,
А  тіло  −  то  широке  море,
Де  крапля  кожная,  котра
Нова  є,  немовля  неначе,
Сльоза  прозора  мов,  яснá,  −
То  є  душа  жива,  гаряча,
Заквітчана,  немов  весна,
Що  пахне  щастям  і  теплом,
І  мріє,  хоче,  прагне  жити,
Щоб  світ  наповнити  добром;
Усмішка  −  як  барвисті  квіти.
У  серці  їх  чудовий  цвіт
Народжує  любов  до  світу,
Пронесену  крізь  безліч  літ,
Утіхи  щедрістю  зігріту.
Волосся  −  ніби  колоски
Пшениці,  пишно  що  буяють
В  широкім  полі,  залюбки
Себе  промінням  ласк  вмивають.
О  Україно,  в  жилах  ллється
В  мені  палкая  кров  твоя.
Мій  кожен  подих,  стукіт  серця
Для  тебе  лиш,  любов  моя.

*Чічка  –  діал.  Квітка


Євген  Ковальчук,  06.  01.  2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2022

"Знову ручку я в своїй руці тримаю…"

                                     *****

Знову  ручку  я  в  своїй  руці  тримаю
І  кличе  білий  аркуш,  що  на  столі  лежить.
Думка  зачаїлась  в  мозку,  десь  там,  скраю,
Вмостившись,  байдуже  сном  міцним  спить.

Любі  думоньки  мої,  сини  та  дочки,
Розплющіть  оченята,  прокиньтеся  від  сну,
Ніжно  й  легко  ляжте  у  стрункі  рядочки,
В  людських  душах  тендітно  збудіте  весну!

Зміст  хай  ваш  значний,  що  сенс  світлий  має,
Та  вічна,  всюдисуща,  всемогутняя  суть
В  кожнеє  сердéнько,  що  життям  палає,
Здоров’я,  добро,  щастя  і  мудрість  принесуть!


Євген  Ковальчук,  18.  12.  2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2022

"О чарівная, рідна мово…"

О  чарівная,  рідна  мово,
Що  дух  захоплює  красою,
Святеє,  всемогутнє  слово,
Чом  злісно  нехтують  тобою?

Невже  ніскільки  ти  не  гідна
Поширюватися  землею?
О  віковічна  мово  рідна,
Людей  стань  чистою  душею!

Хіба  вони  ніяк  не  здатні
Той  зміст  значущий  твій  збагнути?
Чи  вже  серця  їх  не  придатні
Тебе  як  мудрість  осягнути?

Їх  доля  вільно  простелилась,
Немов  шлях  довгий  і  широкий,
Де  гíркими  слізьми  розлилась,
Натрапивши  на  рів  глибокий.

Тож  не  чорніте  рідну  мову,
Від  серця  щирого  благаю,
Душі  розраду  світанкову,
Що  живить  почуття  без  краю!

Адже  забувши  рідне  слово,
Що  нéслось  з  уст  в  уста  віками,
Твоя  душа  невипадково
Пекельної  досягне  ями.

Нехай  святиться  наша  мова,
Що  українською  зоветься,
Душі  утіха  веселкова,
Для  кóтрої  сердéнько  б’ється!


Євген  Ковальчук,  25.  09.  2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022

Наш світ − частина раю

Наш  світ  −  частина  раю,
Що  ніжно  тоне  в  небесах
Чарівного  розмаю,
Що  квітне  у  твоїх  очах.

Наш  світ  −  частина  раю,
Завжди  розкішної  краси,
Що  душу  огортає,
Мов  зелень-цвіт  гаї,  ліси.

Наш  світ  −  частина  раю.
Його  навік  цнотлива  суть
З  початком,  та  без  краю  −
Довершеності  чиста  путь.

Наш  світ  −  частина  раю.
Вагомая  його  деталь,
Брак  кóтрої  зламає
Весь  рай,  і  душі  вмруть,  а  жаль.

Наш  світ  −  частина  раю.
Усі  дари  тих  перших  днів
Нам  дано  для  врожаю
Справ  чистих,  світлих  почуттів.

Наш  світ  −  частина  раю,
Що  сяйвом  нищить  темноту,
Що  Землю  обвиває,
Труїть  їй  душу  золоту.

Наш  світ  −  частина  раю,
Сердéнько  котрого  вита
У  білому  надхмар’ї,
Де  ласка  ллється  ниць  свята.

Наш  світ  −  частина  раю.
Іди  ж  вперед  без  вороття,
Й  відчуєш  ти,  я  знаю,
Медовий  смак  свого  життя.

 
Євген  Ковальчук,  11.  08.  2010  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2022

Стан душі моєї

Часами  хочеться  забути
Днів  буденних  гніт,
Ласкаво  повністю  пірнути
В  благодатний  світ,

Де  душонька  моя  спочила  б
Сном  од  метушні,
Набравшись  сили,  освятила  б
Все  єство  мені;

Де  плавало  б  моє  сердéнько
В  морі  ласк  святих,
Плекало  б  дух  мій,  наче  ненька
Діточок  своїх.

І  виросли  б  у  мене  крила
Добросердих  літ,
Злетів  би  ввись  я,  вмить  та  мило
Пригорнув  би  світ

До  неба,  щастям  оповите,
Світлістю  висот,
Із  чим  земля  злилася  б,  вмита
Ніжністю  щедрот.


Євген  Ковальчук,  09.  08.  2010    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022

Нічка

Розплітає  довгі  коси
Нічка  золота.
Її  ясні,  чисті  роси
Змочують  уста.

Сповиває,  мов  дитину,
Хмароньки  малі
І  рум’яную  калину
В  лузі,  на  гіллі.

Укриває  вмить  казково
Поле  та  садки.
Заспівала  колискову  −
Вздріли  сон  квітки.

Впала  срібною  зорею
В  сни  дітей,  як  цвіт,
І  чарівністю  своєю
Осліпила  світ.


Євген  Ковальчук,  14.  07.  2010  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2022

Попередження

В  душі  моїй  здійнявся  ураган
Стривожено  розбурханих  чуттів,
Нестерпно  пристрасний,  палкий  вулкан,
Що  палить  дух  і  серце.  Вже  зотлів
Солодкий  смак  єдиного  життя:
Незайманії  крила  люд  зламав
Затаєного  пильно  майбуття,
Бо  дійсне  на  Землі  без  зайвих  справ
Про  себе  явно  знати  всім  дає
Те,  що,  якщо  всі  люди  розум  свій  −
Найбільший  Божий  дар,  який  в  нас  є,
Вживатимуть  для  всяких  різних  дій,
Які  природі  злісно  завдають
Потужного  удару  прямо  в  суть  −
В  серденько,  котре  ворони  клюють
Так  люто,  мовби  здобич,  що  несуть
До  рідного,  свого  ж  таки  гнізда,
Де  бісяться  голоднії  пташки,  −
З  ним  там  стається  справжняя  біда  −
Його  до  решток  з’їли  залюбки;
То  друзками  дрібними  стане  світ,
Що  в  всесвіті  розчиняться,  мов  пил,
За  мить,  а  не  за  сотні  довгих  літ.
Й  не  буде  вже  ніколи  дужих  сил,
Які  могли  б  ще  Землю  сформувать.
Тому  не  гаймо  часу,  ні  на  мить
Не  покладаймо  стомлюваних  рук
Од  кропіткої  праці,  що  шумить;
Щоразу  слух  втішає  її  звук,
До  самого  серденька  долуна,
Пелюстками  струну  чутку  торка,
Що  пісня  з  уст  тече  дзвінка,  гучна,
Танцює  щиро  душонька  легка.

                                     
Євген  Ковальчук,  13.  07.  2010  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2022

Заклик

Моя  наморена  душа  назовні  рветься,
Мов  птах  із  клітки  в  ясні  небеса,
Частіш  моє  стривожене  серде́нько  б’ється,
Останній  вогник  в  дусі  догаса.

І  то  не  дивно,  таж  в  таку  лиху  годину,
Як  всюди  повно  бідних  жебраків
І  матір  кида  грубо  власную  ж  дитину
Чи  син  здіймає  руку  на  батьків.

Щодня  в  горілці  захлинаються  п’яниці,
Щоб  більше  задоволення  відчуть,
А  потім  вчинки  здійснюють  безтямно  ниці.  
Хіба  ж  у  цьому  є  якась-бо  суть?

В  автобусі  міськім  ураз  юнак  нахабно
У  бабці  решту  грошей  смів  забрать,
Бо  кликали  його  наркопігулки  звабно.
Він  ладен  був  життя  за  них  оддать.

Обряди,    мову,  звичаї  забули  рідні,
За  ті,  що  предки  гинули  в  бою.
Чи  українцями  себе  ви  звати  гідні?  −
Сльоза  з  калини  впала  у  гаю.

О  грішний  мій  народе,  змучений  стражданням
Од  вічних  і  запеклих  ворогів,
Збуди  ж  свою  свідомість  пристрасним  бажанням
Назавше  зняти  пута  хмурих  днів!

В  світ  навстіж  розчини  червонеє  серде́нько,
І  вітер  хай  розвіє  в  небуття
Зловісні  почуття  навік,  а  ти  гарненько
Почни  з  нуля  новітнєє  життя!

Відкинь  удаль  всі  сумніви,  перестороги,
Які  відводять  далі  від  мети,  −
Міцним  і  вільним  буть,  щоб  всі  дороги
До  чистої  вели  лиш  висоти.

Тоді  ж  бо  й  будеш  ти  блаженствувать  щомиті,
Хвалитимеш  Господні  небеса
За  місяць,  зорі,  золотом  і  сріблом  вкриті,
Й  тебе  вік  вабитиме  їх  краса.

Ти  солодко  потонеш  в  ніжних  чарах,
Загубишся  у  лабіринті  ласк,
Казково  плистимеш  на  білих  хмарах,
Розчинишся  в  теплі  в  миттєвий  час.

Євген  Ковальчук,  11.  07.  2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2022

Диво

В  легкій,  безмежній  тишині,
Що  вколо  ніжно  все  сповила,
Сам  ангел  появивсь  мені,
Здійняв  вмить  наді  мною  крила.

Прихильним  голосом  спитав:
«Що  потребуєш  ти,  мій  сину?»
Без  зайвих  слів  я  відказав:
«Залиту  щастям  Батьківщину,

Щоб  в  кожній  хаті  панував
Достаток,  мир,  душевний  спокій,
А  мозок  з  серцем  вирував
Завжди  в  гармонії  глибокій,

Щоб  світ  з  усім,  що  в  нім,  заграв
У  всесвіт  чудо-пишнотою,
Який  в  палкі  б  обійми  взяв
Його  з  любов’ю  дорогою».

І  раптом  ангел  хутко  згас,
Немов  мені  це  все  наснилось,
Та  все,  що  загадав  я,  враз
До  краплі  з  точністю  здійснилось.

Євген  Ковальчук,  10.  07.  2010  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2022

Сон

В  яснýю  ніч  тендітний  сон
Схопив  мене  в  палкий  полон

І  ковдрою  зір  душу  сповив,
І  шепотом  трав  серце  вкрив,

Відкрив  мені  барвистий  світ,
Де  клекотить  пахучий  квіт,

Де  пісню  жайворон  співа,
Лоскоче  стан  вода  жива,

Де  вабить  злотом  сонця  зір,
Милує  око  міцність  гір.

Там  день  лиш.    Ночі,  ні,  нема.
Розтанула,  мов  сніг,  пітьма.

Берізка  цвіт-вбрання  вдягла
Й  танок  зі  мною  завела

Під  ніжний  моря  баритон.
Ах,  я  й  забув!  Це  ж  тільки  сон.

                                                                                           
Євген  Ковальчук,  09.  07.  2010    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022

Вода

Вода  −  джерельце  чистеє  життя
В  своєму  складі  компоненти  має,
Які  земне  довершують  буття,
Про  світу  всіх  жильців  вік  пильно  дбає.

Вода  −  живого  часточка  значна,
Без  кóтрої  все  враз  вмирає,
Міцна  цариця  всесвіту  вона,
Ніхто  її  ніколи  не  здолає.

Вода  −  стійкий  цілитель  навікѝ
Від  всіх  хвороб  в  єдину  мить  врятує,
Давно  минули  вже  роки,  віки…
Від  неї  ж  в  жилах  кров  палка  нуртує.

Вода  −  безмежний  вічності  носій,
Якому  вмить  усе  й  всі  підкорились.
Вода  −  багатий,  вправний  плодосій,
З  якого  й  ми  всі  з  вами  народились.


Євген  Ковальчук,  08.  07.  2010  
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2022

Весна

Прокинулось  сонце  з  глибокого  сну,
Яскравим  промінням  збудило  весну,

Наповнило  сяйвом  навколишній  світ  −
Розкинувся  всюди  пишнобарвний  цвіт.

На  полі  заграли  злотії  жита,
З  струмка  дзюркотить  все  водиця  свята,

Завів  соловей  дзвінку  пісню  в  гаю,
Листочки  зачали  танок,  −  як  в  раю.

Хмаринки  пухкі  в  синім  небі  пливуть,
Всміхаючись  нам,  всім  привіт  палкий  шлють,

Із  ирію  вже  прилетіли  пташки,
Ширόко  розкрили  квітки  пелюстки,

У  лузі,  на  гілці,  калина  бринить  −
У  серці  любові  вогонь  вік  горить.

Мов  мати  народжене  щойно  маля,
Нас  ніжно  сповила  родима  земля.



Євген  Ковальчук,  07.  07.  2010  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2022

Час

Час  ллється,  мов  пекучі  сльози,
Мов  краплі  крові,  струменить,
Які  застигли  при    морозі
На  спраглих  устоньках.  Летить
Крізь  темні  ночі,  буйні  води,
Крізь  холод  та  нестерпний  жар.
І  жодні  явища  природи
Не  в  змозі  загасить  пожар
Тих  чар,  котрі  заполонили
Цей  світ  і  все  наявне  в  нім,
Скували  мов,  заворожили
Підманливим  зіллям  своїм,
Немов  кохання  чисте,  свіже
Вогнем  у  серці  пломенить.
А  час  на  частки  душу  ріже,
Щоб  дочекатись  тую  мить
Святу,  палку.  Не  зна,  не  має
Ні  простору,  ніяких  меж,
Весь  всесвіт  міцно  обіймає,
Усім,  всіма  керує  теж,
Немов  начальник.  Ми  –  підлеглі
В  всьому  скоряємось  йому.
Та  згодом  він,  неначе  кеґлі,
Збива  з  життя  нас.  І  тому
Нам  слід  навчитись  цінувати
Хвилину  кожную  життя,
Часу  не  гаять  –  працювати,
Щоб  вдосконалить  майбуття
І  залишити  після  себе
Частинку  власної  душі,
Що  полетіла  вже  на  небо.
Тож,  любий  друже,  жить  спіши!


Євген  Ковальчук,  27.  02.  2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2022

Кохання двох зірок

Охоплені  міцно  безмежним  чуттям,  −
Нестримним,  неземним,  палким  коханням,
Дві  зірки  у  небі  −  душі  дві  життя
Засяяли  у  світ  ясним  бажанням
Наповнити  кожну  щілину  добром,
Очистити  плин  часу,  і  навіки,
Попестити  людям  серця  пелюстком,
В  них  знівечить  забрудненії  ріки,
Де  борсаються  грізні  родичі  зла.
Натомість  переповнить  їх  дощенту
Ласкавим  подихом  м’якого  тепла
Насправді  світлого  ж  таки  моменту,
Що  гордо  триває  не  мить,  а  весь  вік,
Людей  свідомість  легко  й  ніжно  вкрива,
Що  сплять,  обкутії  у  сни  блаженні.
Сльозинка  щастя  долу  впала  жива
З  очей  зірок  тих  у  гаї  зелені,
В  поля,  ліси,  сади,  у  маків  диво-цвіт
Й  закохані  дві  зірки-наречені
Заквітчали  любов’ю  цілий  білий  світ.


Євген  Ковальчук,  14.  08.  2010  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2017

Диво

В  легкій  безмежній  тишині,
Що  вколо  ніжно  все  сповила,
Сам  ангел  появивсь  мені,
Здійняв  вмить  наді  мною  крила.

Прихильним  голосом  спитав:
«Що  потребуєш  ти,  мій  сину?»
Без  зайвих  слів  я  відказав:
«Залиту  щастям  Батьківщину,

Щоб  в  кожній  хаті  панував
Достаток,  мир,  душевний  спокій,
А  мозок  з  серцем  вирував
Завжди  в  гармонії  глибокій,

Щоб  світ  з  усім,  що  в  нім,  заграв
У  всесвіт  чудо-пишнотою,
Який  в  палкі  б  обійми  взяв
Його  з  любов’ю  дорогою».

І  раптом  ангел  хутко  згас,
Немов  мені  це  все  наснилось,
Та  все,  що  загадав  я,  враз
До  краплі  з  точністю  здійснилось.

Євген  Ковальчук,  10.  07.  2010  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758840
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.11.2017

Душа

Душа  –  то  є  найглибший  світ  чуттів,
Які  сплелися  враз  думками,
Подіями  прадавніх  тих  часів,
Також  сучасними  роками.

Душа  –  таємна  схованка  бажань,
Що  запалом  палким  прикуті
До  дійсних  звершень  справжніх  сподівань,
Котрі  зійшлися  на  розпутті.

Душа  –  бездонний  і  шалений  вир
До  краплі  всотує  все  в  себе,
Душа  –  надійний,  точний  чуттємір
Чолом  блакить  торкає  неба.

Душа  –  солодка  загадка  чудес,
У  котрій  криється  й  розгадка.
Лиш  слід  завісу  знищити  небес
У  серці  й  буде  все  в  порядку.


Євген  Ковальчук,  травень,  2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758679
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 04.11.2017

Про Україну

Вона,  мов  промінь  сонця  ясний,
Який  іскриться  на  губах,
Неначе  блиск  зірок  прекрасний,
Котрий  палахкотить  в  очах.

Немов  м’яка  хмаринка  в  висі,
Що  легко,  плавненько  пливе,
Як  миле  пташеня,  що  в  стрісі
Собі  гніздечко  дбало  в’є.

Мов  теплий  вітру  поцілунок,
Що  нáскрізь  тéбе  просяка,
Значний  природи  подарунок,
Ласкавий  дотик  пелюстка.

Дзвінкий  маляти  плач  −  то  голос,
А  шум  струмка  −  чарівний  сміх,
Волосся  довге  її  −  колос,
Який  людей  годує  всіх.

Її  вабний,  манливий  запах  −
Тендітних  квіток  аромат,
Її  долоні  −  листка  лапа,
Що  пригорта  на  весь  захват.

Моря  широкі,  бистрі  ріки  −
Плачливі  сльози  то  жалкі
За  тими,  хто  поліг  навіки
За  правду,  волю,  честь  палкі.

Просторий  обшир  −  її  погляд,
Що  спокуша  в  красі  своїй,
Що  сполучає  наш  світогляд
З  умом,  чуттям,  здійманням  мрій.

Розлогий  степ  −  то  її  спина  −
Опора  вірная  землі,
Залита  рум’янцéм  калина  −
Уста  виразнії  її.

А  стан  душі  її  чуткої  −
Уроча  пісня  солов’я,
Що  розливається  луною
І  все  довкола  оживля.

Вона  веде  мене  з  собою
У  неокраю  далечінь,
Де  делікатно  я  рукою
Торкаю  неба  голубінь.

Чутливі  струни  мого  серця
Любесенько  перебира,
Що  струмінь  слів  фонтаном  ллється,
Наповнених  тепла,  добра.

І  вся  вона  така  вродлива,
Що  й  за  життя  не  описать!
Її  потужна  вражень  злива
В  полон  бажа  мене  забрать.

Євген  Ковальчук,  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752179
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.09.2017

Школа

Школо,  моя  рідна  школо,
Покровителько  знання!
Скільки  літ  мене  водила
Ти  в  глибокі  пізнання
Світу  цьóго!  І  навчила
Безліч  різних  таємниць,
Без  яких  життя  не  можна
Гідно,  правильно  прожить.
Спраглим  був  –  ти  напоїла,
Як  був  голим  –  зодягла,
І  зростила,  і  навчила  –
Шлях  у  майбуття  дала.
Школо,  моя  рідна  ненько,
Як  багато  я  не  знав!
Все  здобуте  у  серденько
До  краплиноньки  ввібрав.

Євген  Ковальчук,  грудень,  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751871
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2017

Мої думки – свята відрада, що лине від серця людству всьому

Мої  думки  у  розмаїтті,
Неначе  пишні  квіти  у  саду,
Що,  гострим  почуттям  сповиті,
Мою  бентежать  душу  молоду.

Одна  на  другу  лізе  вперто,
Її  настирно,  стрімко  витісня,
А  третю  ними  ж  і  роздерто,
Мов  здобич  хирну  в  битві,  як  ягня.

Вони  –  оті  алмази  чисті,
Що  скоро  іскрами  полонять  світ,
Жагучії,  полум’янисті,
В  гаю  чаруючо  розмаїй  цвіт.

І  кожна  з  них  на  те  існує,
Щоб  конче  утілитися  в  життя,
Не  без  підстав  і  не  на  всує,
Щоб  всіхнє    вдосконалить  майбуття.

Усяка  думка  є  значима,
Вона  не  тая  швидкоплинна  мить,
Та  хоч  вона  і  невидима,
Проте  в  собі  вагоме  щось  таїть.

Загрузши  в  їх  глибінь  безкраю,
У  далеч,  до  самісіньких  границь,
Чітких  пояснень  там  шукаю,
Чим  жадібно  просякся  б  до  дрібниць.

Оце  сиджу  я  та  гадаю,
Що  значить  світ,  хто  зрештою  ми  в  нім,
Яку  місцину  тут  займаю,
Котра  моя  мета  в  житті  є  цім?

Чому  все,  що  перебуває,
Впливає  певним  чином  на  людей,
Чого  птах  високо  літає,
Чом  твердо  кіт  вистежує  мишей?

Чого  на  небі  світять  зорі,
А  раннім  ранком  півень  пісню  ллє,
Водиці  краплі  чом  прозорі,
Веселка  після  лиш  дощу  встає?

Куди  пливуть  строкаті  роки,
Чом  жодного  нема  їм  вороття,
Коли  пройдем  останні  кроки
До  пройнятого  гідністю  буття?

О  як  моя  душа  жадає
Поглинути  від  світу  сприйняття!
А  мозок  ще  не  менш  бажає
Усе  опрацювати  до  пуття.

Моїм  думкам  нема  спокóю,
Вони  до  крихти  прагнуть  все  ввібрать,
Вони  зіткнулись  у  двобою
І  кожна  рветься  першість  здобувать.

Та  з-поміж  всіх,  які  я  маю,
Назовні  випливає  лиш  одна,
Що  містить  інших  думок  зграю,
Натягнутих,  немов  дзвінка  струна.

І  думка  та  моя  крилата
В  протяжну  височінь  так  мчить!
І,  наче  рідна  доня  тата,
Цілує  ніжно  ясную  блакить.

А  згодом  до  землі  вертає,
Немов  ранковий  сонця  промінець,
Свою  стежинку  навертає
Достукатися  до  людських  сердець.

Цей  світ  і  є  та  досконалість,
Яку  довершеністю  зовемо,
Що  доконечну  має  сталість,
До  котрої  ми  гаряче  йдемо.

Лише  зведи  горючі  очі
На  облисками  щільно  вкриту  вись,
Пірни  у  дивовижні  ночі,
В  безмежний  простір  пильно  придивись.

Знайди  там  силу  життєдайну,
Що  в  неозорій  далині  лежить,
І  споживи  її,  як  мить  негайну,
Без  котрої  часу  нема  як  жить.

Прислухайсь  до  звучань  ручаю,
В  його  тендітний,  мелодійний  спів,
Спіймай  частинку  втіхи  з  раю
У  вигляді  прикрас  –  земних  дарів.

Ковтни  повітрячко  життєве,
Відчуй  його  п’янкий,  солодкий  смак,
Нагально  зваж  –  яке  дієве
Та  як  натхненням  напува!  Ще  б  пак!

Піддайсь  покірно  звабі  квітів,
Що  пахощами  знаджують  тебе,
Поринь  у  зблиски  самоцвітів,
У  їх  свічаді  віднайди  себе.

Бо  все  наявне,  суща  ява,
На  благо  створене  цьому  єству,  –
Єдина  цілісність  яскрава,
Що  розлива  енергію  живу.

Істоті  кожній  притаманна
Своя  властивість  файна,  чарівна,
Напрочуд  гарна,  бездоганна,
Гармонії  прислужує  вона.

Народжені  ми,  щоб  творити,
Добро  та  мудрість  сіять  на  землі,
Грядуще  осяйним  робити
Й  нащадкам  на  статечнім  вільнім  тлі.
                                                                                     
Тому  ти  не  журись  даремно,
Моменту  кожному  життя  радій,
Хай  буде  будь-кому  приємно,
Бодай  у  всіх  здійсниться  безлік  мрій!      
                                                                                                                                                                     

Євген  Ковальчук,  листопад,    2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751079
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2017

Роби добро, людино!

Роби  добро,  людино,
Лише  добро,  а  зло
Нехай  тебе  покине,
Нехай.  Забудь  його!

Роби  добро,  людино,
І  навіть  ворогам,
Бо  Бог  одне-єдине
Життя  усім  нам  дав.

Роби  добро,  людино,
Завжди,  усюди,  всім,
Роби  його  невпинно,
Я  людям  заповім:

Роби  добро,  людино,
Поки  іще  є  час,
Бо  потім  буде  пізно,
Коли  не  стане  нас.

Євген  Ковальчук,  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750538
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.09.2017

Я і Україна

Ти  –  рідна  моя  мати,  Україно,
Що  вдихнула  у  мене  життя,
І  тільки  ти,  єдина  Батьківщино,
Адже  я  твоє,  мила,  дитя.

Я  –  мовби  та    зернина,  що  на  полі,
Насінина  немов  золота,
Ти  –  теплий  дощ  цілющий,  що  поволі
Мої  спраглі  змочує  вуста.

Ти  −  світле,  синє  небо  чисте,
Що  птахів  всіх  до  себе  манить,
Я  –  зірка  в  ньому  промениста,
Що  добром  в  серці  вічно  горить.

Ти  −  пишне  та  широке  море,
Я  –  стрімка,  рвучка  хвиля  твоя,
Яка  змиває  геть  все  горе,
Посіваючи  гідні  чуття.

Ти  –  міць-гора  могутня,  височезна,
Я  −  твій,  люба,  малий  камінець.
В  душі  моїй  ніколи,  ні,  не  щезне
Твій  любові  палкий  промінець.

Ти  –  квітка  запашна  вабна  барвиста,
А  пелюсток  тонкий  твій  –  то  я.
Моя  любов  до  тебе  пломениста  
Лине  пристрасно,  нене  моя.

Навіки  я  з  тобою  сполучився,
Я  живу  у  тобі,  ти  –  в  мені,
Звеличую  той  час,  як  народився,
Ті  яснії  та  лагідні  дні.


Євген  Ковальчук,  жовтень,    2009  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750003
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 10.09.2017

Рідне слово

Як  я  почую  слово  рідне,
Мене  у  бурхливий  враз  кидає  жар
Чуттів  піднесених,  що  плідно
Висóко  витають  помíж  білих  хмар.

Воно  тонке,  мов  павутинка,
Заплутує  ніжно  у  мене  свій  дух,
Воно  цілюще,  мов  краплинка,
Це  є  влучні  ліки  від  всяких  недуг.

Коли  з  чиїхось  уст  злітає
Воно,  мов  прудкий,  бистрокрилий  той  птах,
Моє  серденько  осяває
На  світ  цей  увесь  наяву,  а  не  в  снах.

Звучить,  як  музика,  чудово,
В  бездонную  душу  вникає  мою,
Її  торкає.  Рідне  слово,
Як  сильно,    як  палко  тебе  я  люблю!

Євген  Ковальчук,  жовтень,  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749002
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.09.2017

Природа

Усе,  що  є  навколо  нас,  −
Усе  це  є  природа.
Мене  постійно,  повсякчас
Чарує  її  врода.

Оці  степи,  гаї,  ліси,
Річки  та  океани,
Птахів  дзвінкії  голоси
Загоять  душі  рани.

А  як  подивлюсь  на  море,
Яскраву  неба  блакить,
 Ураз  забуваю  горе.
(Нехай  у  сні  вічнім  спить!)

Повітря  не  брудни  й  воду  −
Життя  це  є,  друже,  знай.
Безцінний  дар,  скарб  −  природу
Пильнуй,  цінуй,  доглядай!!!


Євген  Ковальчук,  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748845
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.09.2017

"Ми часто думаєм про те…"

*****

Ми  часто  думаєм  про  те,
Чого  осмислити  не  здатні
І  забуваєм  про  просте  –
Як  жить  на  світі  цім  прекраснім:

Чим  харчуватись:  їсти,  пить;
Як  дихати  повітрям  чистим,
Що  вжити,  а  що  віддалить,
Щоб  був  талан  твій  променистим.

Ми  вірим  в  те,  чого  нема,
Зловісним  силам  піддаємось,
Обвила  майже  нас  пітьма,
Їй  напропале  віддаємось.

Утратили  вже    радість,  сміх,
Гадаємо,  як  вижить  нині
На  цій  Землі,  що  зветься...  «Гріх»,
Де  більшість  поглинають  злидні.

А  хто  багатий,  потопа
У  грошах,  величі  та  славі,
Де  влада  тьми  пуста  й  сліпа
Обволокла  наш  світ  яскравий.

Цураємося  свого  роду,
Що  породив  мене,  тебе…
Руйнуючи  живу  природу,
Частинку  знищуєм  себе.

Занурились  у  важкоту
Непереборного  цинізму,
Нехаємо  ту  теплоту,
Що  сповнена  лиш  оптимізму.

Ми  рідних  кидаєм  дітей,
Щоб  менш  було  у  нас  мороки,
Порад  не  слухаєм  людей,
Що  прожили  вже  довгі  роки.

Життя  –  неначебто  бистрінь,
Яка  й  пороги  зустрічає,
А  часом  –  мов  невтішна  тінь,
Що  спокою,  жалю  не  знає.

Нам  дано  ум,  щоб  міркувать,
А  вуха,  щоб  пристойне  слухать,
І  очі,  простір  щоб  сприймать
Та  відповідно  всесвіт  рухать.

Є  непорочне  слово  в  нас,
Щоб  зігрівать  серця  людськії,
Щоб  точно,  красно  й  повсякчас
Висловлювать  думки  святії.

Отож  розплющмо  очі  в  світ
І  від  ілюзій  відхилімось,
Та  скиньмо  вмить  з  душі  весь  гніт,
Відваги,  цноти  наберімось!

Лихим  не  даймо  почуттям
В  обійми  дужі  нас  скувати!
Відкиньмо  їх  у  небуття,
Позбудьмось  внутрішньої  страти!

Очистімо  єство,  свій  дух
Од  сум’яття  та  від  прокльону,
Безчинства,  що  призводить  рух
До  невмолимого  лиш  скону.

Ми  прагнемо  потрапить  в  рай  ─
Туди,  де  лиш  добро  панує,
У  досконалий,    світлий  край,
Що  і  приємність  пророкує.

Тому,    давай,    не  зволікай,
Народе  славний  героїчний,
Створімо  ж  на  Землі  цей  рай,
Живімо  в  ньому  довго,  вічно.

Євген  Ковальчук,  2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748568
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2017

"Як важко жити на цім світі…"

****

Як  важко  жити  на  цім  світі,
Коли  у  ньому  стільки  зла,
Коли  у  нім  блукають  діти
Без  захисту,  турботи,  без  тепла.

Болить  душа  за  тих,  хто  потерпає
У  повені,  пожежі  та  війні.
З  усіх  сил  бореться,  але  не  знає,
Чи  переборе  лихо  це,  чи  ні.

Аж  коле  серце,  як  згадаю,
Що  знищує  природу  люд.
Цьому  не  видно  й  кінця-краю!
Яка  ж,  скажіть,  є  в  цьому  суть?

Овва!  Хіба  так  має  бути?
Невже  ніколи  не  збагнем
Ми  світу  таїну?  О  люди!
Змінімось,  поки  ще  живем!

Подумаймо  про  те,  що  буде
У  цьому  світі  після  нас,
Про  те,  що  житимуть  ще  люди,
Птахи,  тварини,  всякий  плаз.

Про  те,  що  маємо  лишити
Цю  Землю  їм,  як  Бог  створив,
І,  що  повинні  ми  цінити
Життя,  духовність  і  порив.


Євген  Ковальчук,    2009  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2017

Життя – прекрасне

   
О,  яке  святе  блаженство  –  просто  жити,
Ізлившися  з  природою,  чистим  єством,
І  гармонії  напíй  щомиті  пити
З  приманливим,  духовно  цілющим  смаком!

Надзвичайна  та  безмежна  насолода  –
Ходити,  дихать,  бачить,  чути,  відчувать
І  як  свіжа,  довгождана  прохолода
Опісля  дня  жаркого  тіло  обвіва.

Як  приємно  на  своє  лице  хлюпнути
Водицю  життєдайну,  прозору,  ясну
І  краплину  кожную  її  здобути,
І  ніжно  розбудити  у  серці  весну!

Чарівна  відрада  мила,  безупинна    −
Уловлювать  пісеннії  звуки  птахів
Тих,  яких  луна  дзвінкая  та  нестримна
Із  грудей  одбиває  їх  радісний  спів.

То  солодка  втіха  –  на  траві  лежати,
Заплющить  очі  від  яскравих  промінців,
Що  цілунками  ласкають,  і  літати
В  високе  небо  в  пошуках  нових  світів.

За  вікном  ледь  чутно  листя  шелестіння,
На  синім  морі  хвилі  граючись  пливуть,
І  легке  метелика  крилець  тремтіння
Чарує  око,  вабно  кличе  в  дальню  путь.

Вдалині  слабенький  вогник  бовваніє  −
Безладдя,  безпардонності  сповнена  мла,
А  ось  сила  йде,  мов  діамант,  леліє,
Наповнена  вщент  духу  добра  і  тепла.

І  та  сила  осяйная  та  сліпуча
Вглиб  кожного  серденька  стрімко  проника
І  буя  розкішно,  квітка  мов  квітуча,
В  нім  паростки  любові  пишно  розпуска.

Від  отого  дива  світлого,  п’янкого,
Що  срібну  благодать  з  небес  вільних  злива,
Напува  клітинку  кожную  живого,  ‒
Душа  сміється  лунко,  весело  співа.

Ні!  Нічого  кращого  ніде  немає
За  сонце  красне  та  безкраю  просторінь,
Золотим  сповите  чудом,  що  торкає
Та  лагідно  голубить  серця  глибочінь.


Євген  Ковальчук,  березень-квітень,  2010  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745506
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 10.08.2017

Чого хотів би я найбільше в світі?

Чого  хотів  би  я  найбільше  в  світі?
Це  ж,  звісно,  миру  й  щастя  на  землі,
Щоб  діточки  усі  були  зігріті
Теплом  батьківським,  поки  ще  малі.

О  як  кортить  мені  ці  колотнечі,
Аварії,  злодійства  вигнать  геть,
А  їх  місця,  вже  чисті  порожнечі
Наповнити  добром,  любов’ю  вщерть!

Як  хочу  я,  щоб  кожен  був  здоровий,
Не  знав  ані  печалі,  ні  біди!
Допомагайте  всім,  хто  бідний,  хворий
Не  лиш  сьогодні,  завтра,  а  й  завжди!


Євген  Ковальчук,  2008  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745377
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 09.08.2017

Я пишаюсь, що я – українець

Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Що  у  жилах  −  козацькая  кров,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Лиш  вона  моя  вічна  любов.

Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Син  народу,  що  став  із  колін,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Шлю  героям  низький  я  поклін.

Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Україна  –  єдиний  мій  край,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Україна  –  душевний  мій  рай.

Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Для  Вкраїни  лише  я  живу,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець
І  у  снах,  і  в  думках,  й  наяву.

Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Палко  вірю  в  її  я  могуть,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Дух  Вкраїни  не  можна  зігнуть.

Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Хай  який  тернистий  її  шлях,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
У  яких  би  не  був  я  краях.

«Я  пишаюсь,  що  я  –  українець»,  −
Промовляє  з  гідністю  душа,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець
Щиросердно  рядками  вірша.

Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
І  без  сумнівів  ані  на  мить,
Я  пишаюсь,  що  я  –  українець,
Для  Вкраїни  стук  серця  звучить.


Євген  Ковальчук,  28.  01.  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744932
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.08.2017

Рідній мові

О  мово  рідна!  Ти,  як  птиця,
Що  літа  в  просторих  небесах,
Неначе  золота  пшениця,
У  людських  засіяна  серцях.

А  кожне  непорочне  слово  –
То  жива,  чутливая  струна,
Легкий  лиш  доторк  –  й  веселково
Розіллється  пісня  чарівна.

П’янкий  твій  запах  відчуваю
І  так  солодко  манить  твій  сміх,
З  тобою  я,  немов  палаю
У  багатті  вічному  утіх.

Моя  душа  летить  до  тебе,
О  кохана  сестро  вікова,
Мені  нічого,  ні,  не  треба,
Аби  лиш  теплі  чуть  твої  слова.

Я  знаю,  прийде  та  година,
Як  засвітишся  на  цілий  світ,
Збагне  твою  красу  Вкраїна
І  розпуститься  твій  пишний  цвіт.

Засяєш  серед  мов  інакших,
Найясніше  будеш  ти  блищать,
Немає  жодної  із  кращих,
Що  могла  б  тебе,  красо,  здолать!

Євген  Ковальчук,  22.  05.  2010  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2017