| Сторінки (14/1339): | « | 11 12 13 14 | » |
*****
Час настав нам всім вставати,
Україну захищати
Від ворожих сил,
Військ, які прийшли зі сходу,
Щоби волю та свободу
Наші стерти в пил.
Ні, цього повік не буде.
Хай про це навік забуде
Лютий сатана!
Ввік цього він не діжде́ться!
Хай і згинути прийдеться
Нам, хай і війна
Душі забере людськії
У часи ці непростії.
Лиш би мир настав
У моїй усій країні,
Любій неньці-Україні
Й цілий вік тривав.
Я цього тобі бажаю,
Мій коханий, рідний краю,
Й певен, прийде мить
Ця. У злагоді та згоді,
З волею та у свободі
Люди будуть жить
У тобі. Цей час настане,
А війна, мов сніг, розтане
Дійсно, а не в сні.
Будуть люди відчувати
Щастя, а також співати
Радісні пісні.
Євген Ковальчук, 01. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022
*****
Не бажаю я нікому,
Щоб прийшло зло в дім.
Щоб пішло воно додому,
Я бажаю всім,
В кого є, нехай минеться,
Пройде назавжди,
Хай навіки вмить порветься
Довга нить біди,
Того лиха, що часами
У нежданий час
Безпощадно кулаками
Б’є в обличчя нас;
Того лиха, що мов тисне
Нас без співчуття,
Каменем на шиї висне
Протягом життя;
Каменем, що й відштовхнути
З місця сил нема,
Ні на йоту зворухнути,
Ні – усе дарма.
Не бажаю того лиха
Вам ні в який час.
Хай воно обходить стиха
Кожного із вас.
Хай невидними для нього
Станете ви вмить,
Щоби вам всім дня одного
Не прийшлось з ним жить,
Щоб пришйлось вам жити в щасті,
Жити в щасті вік,
Щоби будь-які напасті
Зникнули навік.
Євген Ковальчук, 08. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022
*****
Чи я живу, чи це лиш сон,
Якому і кінця нема,
Той сон, який у свій полон
Схопив мене враз крадькома?
Йду я стежиною життя.
Встаю я, як бува, впаду.
Іду вперед, у майбуття.
Назустріч власній долі йду.
Вона мене, ні, не ляка.
Вона бо – подруга моя,
Хай виявиться й нелегка,
Але не ображаюсь я.
Я разом з нею лиха враз
Усі здолаю назавжди,
Щоб не верталися щораз,
Я їхні замету сліди.
Мені бо доленька надасть,
В тім поміч дійсно, а не в сні,
Аби згоріла вся напасть
Навік в пекельномі вогні,
Аби згоріла вщент, дотла
Про неї й згадка у думках,
Щоб душу й серце не пекла
І світ не тьмарила в очах;
Щоб всі і почуття, й думки
Жили у згоді повсякчас,
Аби життя всі сторінки
Щасливий огорнув лиш час;
Щоб він життя заповнив вщерть
Моє, в нім лився, мов струмок,
Й поки моя не прийде смерть,
Не йшов від мене ні на крок.
Євген Ковальчук, 08. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022
Ну що від мене хочеш ти,
Досадная розпуко?
Коли прийде вже час піти
Тобі, душевна муко?
З душі моєї геть іди,
Аби тебе позбулась
Вона і вітер хай сліди
Змете, щоб не вернулась.
Щоб ти навік забула шлях,
Щоб шлях навік забула,
І у думках, і в почуттях
Моїх більш не тонула,
Немов у мор. Хвилі хай
Тебе на берег скинуть
І думи й почуття нехай
Тебе навік покинуть.
Ніскільки не потрібна їм
Твоя у них присутність,
Думкам і почуттям моїм.
Яка в них з тебе сутність?
Яку ж бо користь їм несеш?
Що можеш ти в них вкласти?
Життєву силу з них лиш ссеш,
Аби їм занепасти.
Але вони бо не такі,
Щоб здатися, змиритись.
Вони всесильні, не слабкі,
З тобою будуть битись.
І знаю я, що в тім бою
За ними перемога,
І щастя в доленьку мою
Ввійде́ з фортуни рога.
Євген Ковальчук, 07. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022
Ах, як хочу я, аби
Жили всі у щасті,
Щоб не знали ні журби,
Ні біди-напасті;
Щоби хворості усі
В світі позникали,
Щоб в здоров’ї та красі
Люди поживали;
Щоб не знали більше зла,
Щоб любов палала
В серці і свого тепла
Ввік не шкодувала,
Щоб вона зігріла всіх,
Душу, серце кожне,
Щоб лунав веселий сміх,
Почуття тривожне
Змивши, стерши в небуття
Й спогади всі темні,
Щоб провадили життя
Миті лиш приємні,
Миті, ради кóтрих ми
В світ цей народились,
Щоб щасливими людьми
Стали й залишились
Назавжди в своїм житті,
До самої смерті
Й після неї в майбутті
Не були б зітерті
Добрі справи, що живуть
Й житимуть надалі,
Щоб нащадкам, що прийду́ть,
У пригоді стали.
Євген Ковальчук, 07. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2022
Щастя моє,
Де ти, де є?
Де не піду́,
Все не знайду́.
Може, ти лиш
В думці гориш?
Може, хто зна,
Ти лиш мана,
Мить, що згоря,
Наче зоря,
В небі ясні́м
І голубім?
Знаю, ти є.
Серце моє
Це відчува.
Зайві слова.
Лиш почуття
В наше життя
Щастя ведуть.
В них його суть,
Також в думках.
В наших руках
Щастя лежить
І, щоб з ним жить,
Лиш не впусти,
Бо віднайти,
Може, тобі
В тузі й журбі
Буде не так
Легко, однак.
Євген Ковальчук, 07. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2022
Плаче небо. Плачуть хмари.
Дощ ллє, мов з відра.
Грому голосні удари
Б’ють з небес шатра.
Блиска сяйна блискавиця.
Дужчає гроза,
Як на небі громовиця
Хмари розріза.
Не спинити нам їх плачу.
Ні, нам не спинить.
Дощ на лихо чи удачу
Буде й далі лить.
Може, нам на лихо, може,
Як нас облива,
Та у той же час поможе,
Щоб росла трава
Й гарні квіти виростали,
Щоб цвіли сади
І дерева в них давали
Нам рясні плоди;
Щоб, засіяні народом
Зернами поля,
Нам врожай всім дала згодом
Матінка-земля;
Щоб природа забуяла,
Щоби ожила,
Щоб красою засіяла,
Душу обняла
Й пробудила в ній тендітно
Світлі почуття,
Що вели б нас всіх привітно
Стежкою життя.
Євген Ковальчук, 06. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2022
О, Україно! Підіймайся
Нарешті із колін
І ворогові не здавайся!
Нехай пізнає він
Всю силоньку твою могутню!
Йому здолать себе,
Свою культуру самобутню,
Благаю я тебе,
Не дай. Із ворогом борися!
Йому нізащо ти,
О, Батьківщино, не корися,
Щоб більше не нести
Тягар неволі та недолі
Важкої, як колись.
Іди до волі та до долі
Щасливої. Борись!
Борись за них! Борись, як можеш!
Я більш, ніж певен, в тім,
Що ворога ти переможеш
В двобої непростім.
Ти переможеш у двобої
Із ворогом лихим.
В тобі ще є, ще є герої,
Які боротись з ним
Готові завжди до загину,
До самого кінця,
Аби тебе, одну-єдину
Порятувати. Ця
Мить прийде. Мить ця світла
Настане, й будеш ти,
Неначе квітонька розквітла,
Розкішно лиш цвісти,
Моя ти Україно-мати,
І протягом всіх літ
Собою будеш прикрашати
Ти цілий білий світ.
Євген Ковальчук, 01. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022
*****
Сказати не те саме, що зробити.
Сказати, звісно, легше, ніж зробить.
Словами лиш не зможеш ти змінити,
Що прагнеш відчайдушно так змінить.
Щоб зміни певні в тебе наступили,
Чекати долі знаку, ні, не слід,
А слід, набравшись духом волі й сили,
Самому змінам тим надати хід.
Їх ти лиш запровадити зумієш
В своє життя, як хочеш того ти,
Якщо, що прагнеш, добре зрозумієш,
Аби потрібні засоби знайти,
Ті засоби і способи, якими
Своєї зможеш досягти мети,
Якщо користуватися ти ними
Навчишся добре, щоб перемогти
Усі завади, всі ті перешкоди,
Які стрічаєш на шляху своїм,
Зручної не утративши нагоди,
Аби кінець покласти врешті їм;
Покласти врешті їм кінець навіки,
Аби повік не мали вороття,
Аби текли лиш повноводі ріки
Солодкого єдиного життя,
Життя, яке усім нам раз дається,
Принаймні на планеті цій земній,
Нехай нерідко доля з нас сміється,
Б’ючи в обличчя, наче буревій,
Але їй не дозвольмо нас штовхнути
В провалля темне, сповнене лиш зла,
Аби лихая доля огорнути
Нас міцно вже ніколи не змогла!
Євген Ковальчук, 06. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022
Життя іде, життя мина.
Мов той сірник, згорає
Мить радісна його й сумна,
Що вороття не має.
Але на зміну їм прийду́ть
Ще ті життєві миті,
Які у нього щось внесуть
Й розірвуться, мов ниті.
В житті бо вічних, вікових
Моментів не існує,
Та кожная із митей тих
Наступную формує.
Без миті тої, що пройшла,
Наступна б не настала,
Адже не мала б джерела,
Не мала би начала.
Початок миті, що трива,
У миті попередній.
Кінець її лише бува
В наступній, у передній.
І так життєві миті мчать
В майбутнє без упину,
Одна за одною біжать
Без жодного спочину.
Їх біг спинить ані мені,
Ані тобі не вдасться,
Бо жодна з митей тих нам, ні,
Ніколи не піддасться.
Вони завжди вперед іти,
Як і раніше, будуть.
Повік можливості текти
Їх люди не позбудуть.
Євген Ковальчук, 05. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2022
*****
Світ від ненависті та зла
Врятує щира доброта,
Що ніжним подихом тепла
І серце, й душу огорта,
Також любов до всього, всіх –
Приємне, ніжне почуття
І щирий, радісний лиш сміх,
Який подовжує життя.
Якщо в твоє життя ввійду́ть
Вони не в гості, назавжди,
Тобі враз поміч нададуть
Позбутись горя та біди.
Вони їх винищать у прах,
Щоб їх і сліду не було
Ні в почуттях, ні у думках,
Щоб згинуло навіки зло.
Воно ж мов кістка, що стоїть
У горлі, що й не проковтнуть.
Усе життя воно труїть,
Щоб щастю вже повік не буть.
Та знайдеться той антидот,
Аби прогнати геть його,
Аби дістатися висот
Єдиного життя свого.
Тим антидотом світлі є
Усі думки та почуття.
Як впустиш їх в життя своє,
Зустрінеш щасне майбуття,
Майбутнє те, яке щомить
Ми творимо вже повсякчас,
І те, як нам у ньому жить,
Залежить саме від всіх нас.
Євген Ковальчук, 05. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2022
Не смійсь з чужого лиха
Вустами хитрим рухом
І навіть нишком, стиха.
Не падай низько духом.
Те лихо, що дістатись
Комусь в цей день посміло,
До тебе ж підібратись
Зуміє завтра сміло.
Ніколи бо не знаєш,
Що доля зготувала,
Та завжди вибір маєш.
Його не відібрала.
Він завжди є у тебе.
Його навчись робити,
Поклавшися на себе,
Щоб лиш щасливо жити.
Щоб помилок не мати,
У інших вік навчайся,
Щоб кращим ти міг стати.
Лиш тільки не здавайся.
Як щось не так виходить,
Не бійся помилиться.
Той успіх віднаходить,
Хто успіхові вчиться.
Адже усі невдачі,
Що кожен з нас всіх має, –
Життєвії задачі,
З якими нас навчає
Життя. Лиш слід збагнути
Їх, вдало розв’язати,
Аби щасливим бути
Й повік більш не страждати.
Євген Ковальчук, 05. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022
*****
Сіяє сонце із-за хмар.
Я поглядом в нім потопаю.
Життя свого важкий тягар
На плечах я своїх тримаю.
Здається, ось-ось вже впаду,
Не втримаю його я ноші,
Коли стрічаю я біду,
Життя моменти нехороші.
Звичайно, що я обійти
Їх намагаюсь, обігнати,
Але, щоб щастя досягти,
Слід часом спершу їх пізнати,
Слід їх пізнати, пережить,
Із них засвоїти уроки,
Які навчають в світі жить,
Як і куди робити кроки;
Робити кроки уперед,
До мрії, до мети, до цілі,
Аби життя було, мов мед,
Солодким наяву, на ділі.
Аби втілити у життя
Свої всі мрії і надії,
До них потрібно до пуття
Докласти всі зусилля, дії.
Не слід чекати, доки хтось
Тому ще посприя, можливо,
Не слід, аби не довелось
Чекати все життя тужливо.
Покластися на себе слід.
Так, можуть друзі поміч дати.
Вони лиш підштовхнуть вперід.
Тобі ж бо далі прямувати.
Євген Ковальчук, 04. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022
Це стан, основою якого
Є віра й правота міцна,
А також чесність, щирість в того,
До кого виника вона.
Ці невід’ємні атрибути,
Що є фундаментом її,
У всіх повинні завжди бути,
Щоб мати у своїй сім’ї,
Сім’ї тих почуттів високих,
Як гідність, доброта, любов,
Сім’ї тих почуттів глибоких,
Що є основою основ.
Її не просто так здобути.
Її потрібно заслужить,
Але ще важче повернути,
Як втратив ти її умить.
Адже вона зрад не прощає.
Як втратив хтось її хоч раз,
Хай з часом, може, знову має,
Та вже не ту, як в перший раз.
Не буде вже вона такою,
Коли її ти заслужив,
Коли ціною дорогою
До неї шлях собі пробив.
Тому слід нею дорожити
Усюди, а також всякчас,
Щоб завжди разом з нею жити,
Щоб не настав розлуки час.
Вона ж бо слугувати може
Помічником нам на путі
Життя, бо в слушну мить поможе
Сягнуть до цілі в майбутті.
Євген Ковальчук, 04. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2022
*****
За волю та свободу
Вкраїнського народу
Борімось до кінця,
За честь його і славу,
Єдиную державу!
Ні душі, ні серця
Їм наші не скорити.
Не зможуть захопити
Ті люті вороги
Єдину Батьківщину,
Бо б’ються до загину,
Піднявши корогви
Блакитно-жовті, люди
На сході, півдні – всюди.
Обов’язок і честь –
Вкраїну, рідну мати,
Щосили захищати
Від будь-яких нашесть,
Бо нас вона родила
Й зростила. Духу сила,
Яка всіх нас єдна,
Все ж ворога здолає.
Поразки він зазнає.
Закінчиться війна.
І Україна-мати
Вся буде процвітати,
Мов квіти навесні,
Здобувши світлу долю,
Свободу, мир і волю
Насправді, а не в сні.
Євген Ковальчук, 01. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022
*****
Що ж повинен я робити,
Що ж, скажіть мені, чинити,
Як зненацька враз, раптово,
Хтозна, може, помилково,
Може, навіть і навмисно
Та, звичайно, безкорисно
І у душу, і у серце,
Як в глибокеє озерце,
Повністю, цілком пірнають
І їх міцно огортають
Без найменшого вагання
Темні, мов тьма, почування,
Що ні втіхи, ні відради,
Ні жалю, ані пощади
І не знали, і не знають,
І не мали, і не мають
Ні до чого, ні до кого,
І подібного нічого;
Бо керує завжди ними,
Почуттями тими злими,
Злість-володарка одвічна,
Із якою лиш трагічна
Доленька йде, наступає
І життя усе проймає
Лиш моментами лихими,
Лиш подіями отими,
Що в житті місцину мають
Та бажання відбирають
І любити, і творити,
І на світі цьому жити?
Євген Ковальчук, 03. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2022
І вдень, й вночі, коли всі сплять,
Заплющивши вже оченята,
До мене зграями летять
Крилаті думи-янголята.
Я їх не проганяю, ні.
У розум-дім свій їх приймаю.
Нехай живуть у нім, в мені.
Я їм даю усе, що маю.
Мов мати про своїх дітей,
Про них я дбаю повсякчасно.
Вони ж бо безліччю ідей
Ввіддячують мені прекрасно,
Високих, світлих тих ідей,
Які я в віршах викладаю,
Ідей, які я до людей
Стежину їхню прокладаю,
Аби лиш розуми, серця
Їх стежку тую відшукали
І нею до життя кінця
Вперед лиш сміло прямували;
Аби розкрили без хули
Вони душі своєї браму,
Щоб сили в неї увійшли,
Неначе до святого храму;
Ввійшли ті сили, що здолать
Поможуть будь-які незгоди,
Які в своїм житті стрічать
Прийшлось, аби дійти до згоди;
До згоди вічної дійти
В своїх думках і почуваннях,
Щоб стану щастя досягти
В приємних серця пориваннях.
Євген Ковальчук, 01. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022
Маю я одне бажання –
Щоб щасливими всі стали –
Щоб усі в житті страждання
Назавжди позабували,
Щоб навіки їх позбулись,
Щоб ніколи їх не мали,
Щоб усі вони минулись,
Душу більше не терзали,
Ані серце, ані тіло,
Ні думки, ні почування,
Щоб, немов сірник, згоріло
В кожного із нас страждання
І фізичне, і моральне,
І тілесне, і духовне,
І конкретне, і загальне
Те страждання невимовне,
Що наш розум позбавляє
Змоги, здатності, уміння
Мислити, як направляє
Наше нас на те сумління,
А також лиш те робити,
Щоб ми потім не жаліли,
Що не так прийшлось нам жити,
Як того всі ми хотіли,
Як того всі ми бажали,
Та, на жаль, не досягнули
Прагнень, мрій, які плекали,
Мов їм голови зітнули.
На бажаю я, щоб сталось
Це, нікому не бажаю,
А щоб щастя всім всміхалось,
Я бажання щире маю.
Євген Ковальчук, 01. 11. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2022
*****
Як в двері душеньки твоєї
Й серде́нька темні почуття
Стукочуть з сили усієї,
Їх не впускай в своє життя.
Не відчиняй їх їм ні разу,
Бо, як відчиниш, назавжди
Тоді потонеш ти відразу
У морі горя та біди.
Адже тоді нелегко стане
Тобі піднятися з їх дна.
Тоді лихая доля встане
Й тебе цілком зглита вона
І не дозволить ворухнутись
Ані вперед, ані назад,
Щоб встать на ноги й повернутись
В життя свого квітучий сад.
Адже не буде більш вже сили,
Зів’януть квіти-почуття,
Важкі роздавлять серце брили
Понівеченого життя,
Роздавлять, мов бешкетні діти
Розцвілі квіти у саду,
Й не зможе серце більш радіти
Життю своєму, на біду.
Тоді твоя душа змарніє
І у провалля упаде,
З якого й виходу не вздріє,
Його ніколи не знайде́.
Тому, аби цього не сталось,
Не упускай злі почуття
У душу й серце, щоб всміхалось
Тобі щасливеє життя.
Євген Ковальчук, 31. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022
Мов у ріку, у почуття,
Буває, глибоко пірнає,
Коли, що ти хотів, життя
В обійми іншого приймає
За те, що він уміє, зна,
Не радість, втіху та відраду,
І сіє заздрість навісна
В душі великую досаду.
Мовляв, чом він або вона
Щось краще знає, більше має,
Чом їм, а не мені сповна
Дарунків доля посилає?
Ну чим же я в житті згрішив,
Що щастя завжди обминає
Мене, що я таке зробив,
Що вже мене й не помічає?
Молю, скажіть, за що це все,
Коли життя і без вагання
Всім іншим успіхи несе,
Мені ж – невдачі та страждання?
Зазвичай, всі міркують так,
Як заздрість душу наповняє,
Коли життя солодкий смак
Вона нещадно позбавляє.
Впустивши в розум, в почуття,
Чи слід усім нам з нею жити
Й без неї нелегке життя
Складнішим ще стократ робити?
Гадаю, замість зазіхать
На щастя іншої людини,
Все ж краще власне будувать
У праці кропіткій щоднини.
Євген Ковальчук, 31. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2022
Її ніхто з нас не хотів,
Ніхто з нас не чекав,
Але вона без зайвих слів,
Також без зайвих справ
Прийшла до нас, в наш рідний дім.
Прийшла до нас війна.
Ну, скільки, скільки ж в світі цім
Триватиме вона?!
Невже не буде їй кінця
Навіки? Ну, невже?
В тривозі душі та серця.
Дев’ятий рік уже
Війна триває. В цей же рік
Поширилась вона.
О, Україну споконвік
Терзає та війна,
Мов Україна – ласий шмат,
Що прагнуть скуштувать
Всі. Скільки ще безвинних втрат
Прийдеться рахувать?
Її сини і доньки теж
Хоробрі на війну
Йдуть. Рідну Україну все ж –
Як матінку, одну
Всі захищати йдуть у бій,
Щоб ворог підкорить
Її собі не смів. Двобій.
Не всім з них пощастить.
Але готові полягти
Вони, аби лишень
Вона і він, і я, і ти
Стрічали кожен день
Не зі сльозами на очах
Від болю, що гнітить,
А з посмішкою на вустах
За те, як добре жить.
Євген Ковальчук, 01. 03. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022
*****
Настав вже ранок, день новий.
Хоча і прохолода віє,
Я радий, що я ще живий.
Життю моя душа радіє,
Прекрасно тішиться, співа,
Танцює у веселім танці
Й думки приємні навіва
Мені невимушено вранці;
Думки про щастя, про любов,
Про світлі, ніжні почування,
Які без будь-яких умов
Ввійшли б у неї, мов світання
В цей світ, але вже назавжди
І в ній, мов дома, оселились,
Аби провісники біди
Повік у неї не ломились.
Бодай вони забули шлях,
До неї шлях бодай забули,
Щоб у думках і почуттях
Моїх вони повік не бу́ли.
У них бо місця їм нема.
Нехай про нього і не мріють!
Нехай поглине їх пітьма!
Нехай вони у ній зотліють!
Хай в ній зотліють до кінця
Й розвіє вітер хай щосили
Їх попіл, щоб людські серця
Ніколи вже не полонили,
Аби усі, мов квіт, цвіли,
Ні горя, ні біди не знавши,
І завжди в злагоді жили́,
Щасливу долю будувавши.
Євген Ковальчук, 31. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
*****
Під горою, під крутою
Стояв хлопець з молодою,
Обіймався, цілувався,
Їй в коханні признавався:
«Я за тебе хоч у воду,
Хоч в вогонь за твóю вроду.
Лиш би ти тривог не знала.
Лиш би ти мене кохала.
Лиш тебе я в серці маю,
Палко ж бо тебе кохаю
І думками, й почуттями
Я щомиті до безтями.
З вечора і аж до рання,
Зрання і аж до смеркання
Лиш про тебе марю, мрію
І плекаю я надію,
Що те саме відчуваєш
Ти до мене, в серці маєш
Ти своєму почування,
Що палким вогнем кохання
І палають, й пломеніють,
Наче діамант, зоріють.
Очі в тебе, наче море.
Тоне в них моє все горе
І уже не виринає,
Серце більш моє не крає.
Наче золоте колосся,
Пишнеє твоє волосся,
Що при вітрі, мов у танці,
І увечері, і вранці
Враз гойдається красиво
Й кожен порух – наче диво.
А вуста твої медові,
Наче грона калинові.
Хто хоч раз їх поцілує,
Втіху ніжную відчує
Тілом, серцем і душею,
Той у небі, над землею
Буде, наче птах, літати,
Буде високо витати
В думах, в світлих почуваннях,
У найвищих пориваннях.
Голос – пісня журавлина,
Що над горами мов лине.
Руки в тебе білосніжні,
Лагідні, тендітні, ніжні.
А душа твоя глибинна –
Наче дивная перлина,
Світлих почуттів криниця,
Нерозкрита таємниця.
Варто в неї лиш пірнути,
Зразу можна потонути.
Варто з нею полюбитись,
Як можливо й загубитись
В пестощах її ласкавих,
Теплих, чистих, нелукавих,
Мов у лабіринті тому,
Звідки виходу нікому
Віднайти повік не вийде,
Хай же навіть хтось і прийде
Поміч необхідну дати –
Виходу не відшукати.
Серце в тебе золотеє,
Квітко гарна, люба феє.
Серце, повне добротою
І любов’ю дорогою,
Що й ціни бо їй немає.
Серце теє зігріває
І голубить, і втішає,
І творити надихає,
І так гаряче любити,
І щасливо в світі жити,
Жить, допоки серце диха,
Жить, не знаючи ні лиха,
Ні тривог-розчарування,
Ані жодного страждання».
Слухала вона, зітхала
І тих слів нектар впивала,
Слів прекрасних, слів глибоких,
Слів величних, слів високих,
Що, признатися вам мушу,
Полонили серце й душу
Дівчини, адже кохала
Теж вона його й сказала:
«Так, слова твої – мов перли.
Щоб вони лиш не заперли
В світі золотої мрії
І солодкої надії
Назавжди мене з тобою
Та із долею лихою,
А щоб справжнім явом стали
Й щастя нам подарували».
Євген Ковальчук, 30. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022
*****
День за днем минає час.
Рік за роком і життя
Протіка, пливе від нас
У далеке майбуття.
Що було, нема тепер.
Те, що буде, ще прийде́.
Хтось родився, хтось помер,
Не важливо, хто і де,
Бо життя вогнем горить
В світі всюди та завжди,
Залишаючи щомить
Певнії свої сліди,
Ті сліди, що по життю,
Наче човники, пливуть,
Ті сліди, що майбуттю
Певні зміни нададуть;
Зміни ті, яких йому
Не удасться обійти,
Ні йому, ні усьому,
Що з ним буде поруч йти.
Всі події, що пройшли.
Був початок певний в них,
Та перш, ніж вони пішли,
Змін набула кожна з них.
Так було і так будé.
Не змінити нам цього.
Все те, що вперед іде,
Дійде наслідку свого.
Щоби наслідок був цей,
Як бажаємо я й ти,
Втіленням своїх ідей
Завжди слід за ним іти.
Євген Ковальчук, 29. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2022
Люблю я дуже тиші час,
Коли навкруг все тихне.
І світ увесь немов погас.
Нічого ані дихне.
Не чути ані звуку в ній,
Неначе все зникає,
І тіло у порі отій
Спокійно спочиває.
З ним також серце спочива,
Натомлене від шуму.
З ним спочива й душа жива
Від болісного суму.
Я в ній, мов у ріці, тону,
І вже не виринаю.
Мов у морськую глибину,
Я в неї поринаю
І на її глибокім дні,
Коли по ньому ходжу,
Всміхається ураз мені
Те щастя, що знаходжу.
За ним, мов тінню, я іду,
Іду його стежками,
Але, чи я його знайду
З замитими слідами?
Та тиша враз без жодних слів
Мені той шлях вказала
У формі дум і почуттів,
Які невпинно слала.
У них бо й криється воно,
За їхньої лиш згоди.
Їх мати кожному дано.
Вони в нас від природи.
Євген Ковальчук, 29. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022
*****
Борися, й переможеш,
Іди, і ти дійде́ш
До цілі. Так, ти зможеш,
Як сумніви всі стреш,
Як сумніви й зневіру
Зітреш у небуття,
Упустиш світлу віру
У серце, у життя,
Як впустиш ті надії
У серденько своє,
Що добрії події
Ввійду́ть в життя твоє;
Ввійду́ть, але не в гості,
Навіки, назавжди,
Щоб ти позбувся злості,
Зневіри та біди,
А сповнився душею
Любов’ю та добром,
Щоб ширив ти землею
Їх щиро, із теплом;
Щоб сіяв враз усюди
Ти їх в серця людські,
Аби забули люди
Усі часи важкі,
А щоби панували
В них світлі почуття,
Які б їх проводжали
Впродовж всього життя;
Щоб ввік не протікали
Ні сльози, ані кров,
Щоб в світі панували
Завжди добро й любов.
Євген Ковальчук, 29. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
*****
Моє життя – мов твір без теми,
Мов пісня, в кóтрій приспіву нема,
Як ринуть хвилями проблеми
І серце огорта пітьма німа,
Та знаю я, проблем злі чари
Незламна воля внутрішня здола,
Розвіє їх, мов вітер хмари,
Їх знищить, спалить, мов вогонь, дотла
І навіть сліду не зоставить,
Аби не відновились більше знов,
На місці їхньому поставить
Здоров’я, мудрість, успіх і любов.
Здоров’я, щоб ніколи хворим
Не був я тілом, ні душею теж,
А сильним завжди був, бадьорим,
Аби здоров’ю я не знав і меж.
А щастя, щоб на цьому світі
Відчув усю я щастя глибину,
Щоб квітнув, наче квітка в цвіті,
Розкривши світу дивну таїну.
А успіх, щоб усі ті справи,
В які немов вдихав би я життя,
Вінчались ним не ради слави,
Заради світлого лиш майбуття.
Любов до всіх і до усього,
Як до природи, так і до людей
Й на думку не спадало б злого
Нічого, навіть дрібки злих ідей,
А щоб з’являлись ті ідеї,
Що людям указали б гідний шлях,
Цвіли, неначе орхідеї,
Завжди у їхніх душах і серцях.
Євген Ковальчук, 28. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2022
Настане край війні.
Я певен на всі сто.
Ми сильні і міцні.
Ми дужі, як ніхто.
Ми ворога ущент
Здолаємо. Прийде́
До нас всіх цей момент,
Якого кожен жде,
Бо правдонька свята
За нами. В нас вона
Буяє, розцвіта,
Мов квітка чарівна.
Настане край війні.
Воєнні дні минуть.
Настануть мирні дні.
Вони до нас прийду́ть,
Прийду́ть в наш рідний край,
Поклавши цій війні
Кінець, фінал і край
Навік. У глибині
Душі я вірю в це.
Ні, певен я у цім,
Хай як би у лице,
У серце, наче грім,
Мов блискавка, не б’є
Війна щосили нас,
Бо справедливість є.
Настане мирний час.
У мирі буде жить
Все ж завжди, повсякчас,
Кожнісінькую мить
В цім світі кожен з нас,
Допоки серця стук
Тихесенько звучить:
«Тук-тук, тук-тук, тук-тук»,
Допоки будем жить.
Євген Ковальчук, 28. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
Знаю! Біди всі скінчаться,
Їх скінчиться довга мить.
Люди всі колись навчаться
Один одного любить.
Знаю! Ті, що потерпають
У жорстокій, злій війні,
Миру вічного зазнають
В рідній, любій стороні.
Знаю! Ті, що відчувають
Голод, холод – люте зло,
Скоро все ж таки пізнають
І достаток, і тепло.
Знаю! Труднощі на ділі
Подолає кожен з нас
Й досягне своєї цілі,
І її настане час.
Знаю! Ті, що відчувають
Внутрішнюю самоту,
Вірних друзів відшукають,
Їх відчують теплоту.
Знаю! Зло навік розтане,
Відійде́ у небуття.
На його бо місце стане
Добре, ніжне почуття.
Знаю! Вся ненависть зв’яне,
Більш не буде литись кров,
А розквітне полум’яне,
Світле почуття – любов.
Знаю! Звісно, незугарно
Спиниться життєвий хід –
Знатимеш, що не намарно,
Як залишив добрий слід.
Євген Ковальчук, 28. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2022
*****
Добре, де немає нас,
А де є, завжди погано?
Та, чи висновок в цей час
Ви зробили не зарано?
Я гадаю, що життя
Добре на земнім цім світі,
Як думки та почуття,
Наче в пишнім буйноцвіті,
Як думки та почуття
Завжди у взаємній згоді,
Де вони в нас до пуття
Нам усі стають в пригоді.
Лиш потрібно, звісно, нам
Їх як слід впорядкувати,
Щоби почуттям й думкам
Труднощі всі подолати,
Труднощі, які в житті
В нас нерідко виникають,
Що до щастя на путі
Нас лише назад штовхають.
Та, хто думи й почуття
Завжди має світлі, чисті,
То тому іще життя
Дасть моменти променисті,
То тому життя надасть
Їх, щоб доля лиш всміхалась,
Щоби будь-яка напасть
Навіть і не наближалась.
Треба почуття й думки
Від усіх тривог звільнити,
Щоб життя всі сторінки
Світлим щастям оповити.
Євген Ковальчук, 28. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022
О, сум гіркий, іди додому
І більш повік не повертайсь!
Немає місця в серці мому
Для тебе. З нього забирайсь!
Не смій тривожить більш ніколи
Його ті світлі почуття,
Що квітнуть в нім, мов матіоли.
Назавжди йди з мого життя!
Його не сповнюй більш собою,
Хай що би там не відбулось,
Й, мов річка, долею гіркою
Моє життя ввік не лилось.
Ти в ньому сієш ті події
Без жалю та без співчуття,
Які без жодної надії
Лиш труять все моє життя,
Яке на цьому світі плине,
Якому і ціни нема,
Адже воно одне, єдине,
Бо світ цей раз лише прийма.
Не хтів би я повік, нізащо
Його з тобою лиш прожить.
В моїм житті, скажи ти, нащо?
З тобою жить – то ліпш не жить.
Сховай ти пазурі від мене!
Мою ти душу не лякай!
Хай серденько моє шалене
Із нею віднайде́ свій рай.
А рай для них – без тебе жити.
Тож геть скоріше з них іди
І не забудь навік спалити
Свої в них спогади-сліди!
Євген Ковальчук, 27. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2022
Її ти не побачиш, не почуєш.
Рука її ніколи не торкнеться,
Але ти в розумі її відчуєш,
Коли вона до нього пробереться.
Хоча вона невидима, безлика,
Не значить це те, що її немає,
Адже в ній сила криється велика,
Якою в речі, мов життя вдихає.
Всьому, що люди створюють на світі
Земнім, початок думка покладає.
Ми їй завдячуємо, що у буйнім цвіті
У голові ідея виникає,
Ідея щось створити, щось зробити,
На що єство у нас би спромоглося,
І тут же заходитись те чинити,
Щоб краще в світі нам усім жилося;
Жилося так, як кожен з нас бажає:
У злагоді, достатку та любові,
Тому, хто в скруті десь перебуває,
Щоб поміч дати ми були готові.
Адже на світі ми усі живе́мо,
Щоб завжди ми були на нім щасливі.
В одному ж бо човні життя пливе́мо.
Тож будьмо всі взаємоспівчутливі!
Байдужими не будьмо, вас благаю!
Розправмо враз душі розлогі крила
Й летімо уперед, до щастя! Знаю,
У всіх нас є в душі могутня сила,
Та сила, що нещастя всі здолає,
Щоб завжди у любові й щасті жити,
Але без праці щастя не буває,
Бо, щоб його здобути, слід робити.
Євген Ковальчук, 25. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022
Із пам’яті він виринає,
Мов риба з моря, у той час,
Коли уважно пригадає
Те, що минуло, кожен з нас.
В минуле нас він повертає,
Нас поверта в події ті,
Яких, хоч зараз вже й немає,
Та стались в нашому житті.
Він в них немов життя вдихає
Удруге, втретє – безліч раз’,
І кожен з нас переживає
Події ті, мов перший раз,
Так наче те, що відбувалось
Рік, два чи три тому – давно,
Нікуди в нас не подівалось,
Немов стається знов воно.
І зовсім значення не має,
Подія горя чи добрá,
Адже він їх не вибирає,
Мов зерна, не перебира.
Ним пам’ять-владарка керує.
На поводі він в неї йде.
Куди вона його спрямує,
Туди за нею він й піде́.
Буває, в ній, мов в лісі тому,
Зайде́ і губиться умить,
Не знайде вже шляху додому,
На поміч інший спогад мчить.
Буває, він в ній потопає
Й уже ніяк не вирина,
Та інший спогад помагає
Йому спливти з її бо дна.
Євген Ковальчук, 25. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022
Чотири пори року в нім.
Це літо, осінь і зима з весною.
Відомо це давно усім.
Для нас усіх не є це новиною.
У кожній з тих пір року є
По три сестриці. Більше не буває.
У всіх них місце є своє
І кожна завжди добре місце знає.
Вони всі мають імена,
Які їх влучно характеризують.
Усі вони, звичайно, ще здавна
Цим світом між людей собі прямують.
Ім’я загальне – місяці,
Які з тридцяток днів у нас тривають,
Та, звісно, їхні дні оці
Коротшими чи довшими бувають.
У літа першим червень йде –
Червоний місяць, ягоди червоні.
З собою тридцять днів веде
Й нішо в них не стоїть на перепоні.
А другий липнем зветься. Так
Назвали. Липи ж в пору цю квітують.
В нім тридцять і один день в такт
Один за одним повагом крокують.
За липнем серпень до всіх нас
Приходить скоро ось уже віками.
В нім стільки ж днів, як в липні. Час
Настав жнив злаків в нас серпами.
За літом осінь настає.
Спочатку вересень у ній минає.
Від квітів вересу ним є.
Днів тридцять у собі він завжди має.
За ним йде жовтень, адже лист
Вже на гілках дерев ураз жовтіє.
Днів тридцять і один цей хист
Він нам усім показувати сміє.
Як жовтень вже від нас піде́,
То листопад за ним же наступає,
Бо листя із дерев падé.
Він тридцять днів усіх нас розважає.
А далі нас віта зима
Із груднем, в час, як в грудки льодовиті
Вбирається земля сама.
Днів тридцять і один у них сповиті.
А потім січень нас стріча.
В цей час ділянки від корчів зсікають,
Точніш зсікали. Звалось це «Січа».
Днів стільки ж, як у грудні, в нім минають.
За ним і лютий вже стрічать.
Мороз зазвичай найсильніш лютує.
Днів двадцять вісім може мать
Чи двадцять дев’ять днів він нам дарує.
А по зимі весна вже мчить
Із березнем, коли вже розквітає
Береза, листям шелестить.
Днів стільки ж, як і грудень, він триває.
А далі квітень поспіша
До нас. Він квітами нас утішає.
А з ним в нас квітне і душа.
Днів тридцять у собі він уміщає.
А після нього травня час.
Усю він землю травами вкриває.
Тому і зветься травнем в нас.
Днів тридцять і один в собі він має.
Отак собі й минає рік.
Отак у нас минає час з роками.
Було так, буде так повік
І не змінить увік цього нам з вами.
Євген Ковальчук, 24. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022
Діти, Україно-мати,
Будуть мужньо захищати
Земленьку свою.
Хай життя навік й минеться,
Хай воно, мов нить, порветься
У важкім бою,
Адже жоден з них не здасться,
Ворогові не продасться,
Зрадивши тебе,
Україно, а за волю
Та твою щасливу долю,
Небо голубе
Мирне жоднії солдати
Не посміють підло здати
Ворогові край
Рідний, любий і коханий
І такий украй жаданий
Покладуть все ж край
Ворогу й війні. І сонце
Миру, злагоди в віконце
Всім нам заблищить,
Буде лагідно нас гріти.
Будемо життю радіти
Тільки кожну мить.
Знаю, певен я, настане
Час цей, а війна розтане,
Наче сніг, мов лід.
Лиш боротись, захищати
Рідну Україну-мати
Маємо як слід.
Євген Ковальчук, 28. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022
Сьогодні вчора вже нема.
Сьогодні завтра не настане.
Не вкриє день нічна пітьма
І сонце уночі не встане.
Всьому відведений свій час.
Не прийде знов те, що минуло.
Його, мов порох той, від нас
Назавжди вітром часу здуло.
Але чи повністю? Невже?
Ось в чім питання полягає.
Звичайно, ні, бо береже
Те пам’ять, що його тримає.
І в будь-яку потрібну мить
Вона нам може поміч дати,
Щоб те, що нам прийшлось прожить,
Як ми забули, пригадати,
Згадати так, немов воно
В нас знову наяву стається,
Хоча й минуло вже давно
І більше вже не повернéться.
Та пам’ять зберіга усе
Й хоч часом нас вона лишає,
Та як повернеться, несе
В минуле, в нього нас вертає.
В минуле можна ся вернуть
В думках, коли його згадали,
А от в майбутнє зазирнуть
Не можна, як би не бажали.
Адже нам час не обхитрить,
Неначе ту малу дитину,
Пришвидшити чи зупинить
Не вдасться ані на хвилину.
Євген Ковальчук, 24. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
Сонце ясне, сонце красне,
Кидай ніжні променí.
Світло хай твоє прекрасне
Втоне глибоко в мені,
В серці, у душі, у тілі
Розіллється, мов вода,
І, неначе крига біла,
Стануть лихо і біда;
Мов холодний сніг, розтануть,
Відійшовши в небуття,
А на їхнім місці встануть
Найсвітліші почуття.
Тільки ти, о ясне сонце,
Не ховайсь за небокрай.
Ти до мене у віконце,
Сяй, світи, лиш не згасай.
Хай наповнюсь я тобою,
Хай наповнюсь до кінця.
Лиш не смій переді мною
Відвертать свого лиця.
І як квітка, як травина
І як небо голубе,
Я, як будь-яка людина,
Потребую теж тебе.
Ти немов даєш-бо крила
Сильні, дужії, міцні,
Із якими диво-сила
Прокидається в мені
Й серце наче оживає,
Квітнуть світлі почуття,
Буйноцвітно розквітає
Молоде моє життя.
Євген Ковальчук, 23. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022
У пору ту, коли він наступає,
За обрій ясне сонце вже сідає.
Від нас він день в минуле проводжає,
Натомість ніч гостинно зустрічає.
Адже це час, як не пішла ще днина
І не настала ще нічна година.
Він завжди добре власне місце знає.
Між днем і ніччю він його займає.
Було так із початку, є донині
Й того вже не змінити ввік людині.
Хоча, як день чи ніч він не триває
Так довго, кривди він на них не має,
Адже він їх немовби розділяє
І кожному з них місце виділяє.
Якби не він із ранком, то би бились
Вони й тоді колись би разом злились,
Тоді ми не могли б їх відрізнити,
Тоді ми не могли б нормально жити:
Не знали би, коли лягати спати
Й коли нам з ліжок час уже вставати,
Коли слід на роботу нам збиратись
Й коли додому з неї повертатись…
Раніше взимку він до нас приходить,
Як кожен з нас назад час переводить.
Як влітку час вперед переведемо,
Пізніш до нього ми тоді прийде́мо.
Та в кожнім разі нам не оминути
Його, бо так повинно в світі бути.
Як з часом день від нас уже відходить,
На зміну він до нас усіх приходить.
Євген Ковальчук, 23. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022
Настає він після ночі,
Як ти вже розплющив очі
Після сну, коли вже сонце
Заглядає у віконце,
Світлом сповнює хатину,
Кожную її шпарину.
Він немов життя вдихає
В день, який вже наступає,
В день, який без нього зразу
Не настав би в нас ні разу,
Бо ж початком є він в нього,
В дня прийдешнього, нового.
Темну ніч він проганяє,
В світлі сонця розчиняє,
Бо ж пора її минула,
Час вже свій вона відбула,
Бо прийшла пора світанку,
А за ним же – також ранку.
Адже час усе свій має,
Що, коли, де наступає.
Й ранок винятком у цьому,
Хоч і судженні простому
Зовсім, ні, не виступає.
Місце він своє займає
З днем, із вечором, із ніччю,
Поряд з будь-якою річчю,
Що на світі цім існує,
Тим же і його формує.
Вам скажу я на останок:
В нього вносить щось і ранок.
Євген Ковальчук, 23. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2022
Є вона у творі кожнім:
В науковім, у художнім…
Нам вона розповідає,
Про що йтись у ньому має.
Твір без неї – ніч без днини,
Птах без крил, дощ без краплини.
Є вона також в розмові,
У її лежить основі,
Бо її вона формує,
Нею завжди ж бо керує,
Щоб весь час її триматись,
Щоб до неї не вертатись
В час, коли уже, можливо,
Щось забулося важливе,
Те, чого й не відшукати
В пам’яті, не пригадати.
Тож слід лиш, її завівши
І до сутності довівши,
З того, в чім вона існує,
Що усіх нас інформує,
Нам навчитися уміти
Користь певную уздріти,
Що не змусить нас баритись,
А що може знадобитись,
Нам колись в пригоді стати,
Може, навіть врятувати.
Що, здавалося б, та тема,
Але в ній є та система,
Що, як слідувать за нею,
То здійсниш її ідею.
Євген Ковальчук, 22. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022
Неначе той клубок ниток,
Як вірш пишу, я розгортаю
Клубок усіх своїх думок,
Що в голові своїй я маю.
І котиться, мов колобок,
На білому, мов сніг, папері
Отой клубок моїх думок,
Мов сонце по небесній сфері.
На тім папері він лиша
Свої сліди, немов ногами,
Тих почуттів, які душа
Висловлює всіх їх вірша́ми.
Немов вдихає в них життя
Щораз, мов перший раз, вірша́ми,
Аби думки і почуття
Відкрилися мені словами
Отими, що їх повсякчас
Якнайточніше виражають,
Тим самим також водночас
В життя втілитись помагають.
Адже не просто звук – слова.
Вони не просто купка літер.
Живе в них мудрість вікова,
Яку не здмухав часу вітер;
Та мудрість, що він ще не стер,
Мов пил, у вічну небувалість,
Та мудрість, що в нас дотепер,
Адже вона, як досконалість.
Лиш слід її збагнуть, відчуть
Усім і розумом, й душею
Й коли удасться роздобуть, –
Поширювати враз землею.
Євген Ковальчук, 22. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2022
*****
Ой, недоленько, тікай
З нашого всіх краю
За далекий небокрай!
Щоб дійшла до краю
Ти, лихая, назавжди
І всі за собою
Замети свої сліди,
Щоб більш із тобою
Не тужили ми повік.
Доленько лиш щасна,
Ти прийди до нас навік,
Щоб ми всі, прекрасна,
Із тобою жили так,
Мов у справжнім раї,
З насолодою, усмак
В нашім ріднім краї
Кожну неповторну мить,
Що іде, минає.
Серце те, що стукотить
В грудях, так благає!
Ну, невже, невже його,
О щаслива доле,
Протягом життя всього
Так, неначе поле
Дощ рясний в спекотний день,
Будеш оминати
Стороною ти лишень?
Україна-мати
Потребує так тебе,
Як цей світ весь сонце,
Що крізь небо голубе,
Наче крізь віконце,
Світить, зігріває нас
Лагідно собою.
Так, усі ми повсякчас
Прагнемо з тобою,
Доленько щаслива, жить
І біди не знати,
Щоб із нею не тужить
Лиш і не страждати.
Не для того ж нам дано
Те життя, що маєм,
Хай і скінчиться воно
Все ж колись. Тримаєм
Ми його в собі, щоб жить
Тільки із тобою
Кожну неповторну мить
Часу, що стрілою,
Кулею у майбуття
Мчить без перестану
Протягом всього буття.
Із тобою стану
Я щасливий і усі
Люди. Лиш з’явися
У своїй усій красі.
В душу, в серце лийся,
Мов вода, о неземне,
Чарівнеє щастя,
Щоб усе життя земне,
Всі гіркі нещастя
Позабувши вмить, жили́
Ми лише з тобою,
Бо для цього ми й прийшли
В світ, а не з лихою
Долею страждати вік.
Тож, о світле щастя,
Ти прийди до нас навік,
Знищивши нещастя.
Євген Ковальчук, 28. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022
Як він в людини виникає,
Туманом розум огортає,
Де губляться думки відразу,
Не бачачи дороговказу,
Яким шляхом їм прямувати,
Куди потрібно повертати:
Чи то наліво, чи направо,
Чи прямо простувати жваво;
Який же шлях їм слід обрати,
Щоб потім вже не шкодувати,
Що вибрали вони не теє,
Що прагло серце золотеє,
Чого також душа бажала,
Коли вона його не мала.
У нім у нас зника потреба,
Як рішення зробити треба,
Та саме в той час, в ту хвилину
Він мучить кожную людину,
У розум рій думок пускає,
А що ж мене підстерігає,
Якщо зроблю в житті я цеє,
Що дасть воно мені за теє:
Чи успіх, чи біду гіркую,
Яку вже, може, й не вгамую?
Та він своїм же існуванням
Нас відповідним посиланням
На шлях до істини штовхає,
Знайти його допомагає,
Аби ми ним лиш прямували
І істину ту відшукали.
Євген Ковальчук, 21. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Його бажає кожен мати
Як праці наслідок всякчас,
Але потрібно також знати,
Що він залежить лиш від нас.
Якщо робити без старання,
Навряд його ти досягнеш,
Як завжди з ним, то без вагання
Колись до нього, та й дійде́ш.
Він просто так нам не дається.
Його потрібно заробить.
Він в того є, хто не здається,
Повік не кидає робить.
Потрібно спершу лиш почати
І крок за кроком далі йти,
А труднощі усі долати,
Щоб ти його міг досягти.
До нього довгая путь* в’ється.
Біда тут полягає в тім,
Що часто ж бо її вдається
Пройти далеко не усім.
Але, хто у тяжкій роботі
До нього впевнено іде,
Нехай, як вже й чоло у поті,
До нього все ж таки дійде́,
Хай, може, й падати прийшлося
В житті своїм разів із сто,
Але, що б там не відбулося,
Ніщо не спинить і ніхто.
Його не спинять же, допоки
Він успіху смак не пізна,
А всі невдачі та мороки
Поглине моря глибина.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 21. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2022
Невдачі в очі подивись.
Її приборкать намагайся.
Лиш їй ніколи не корись.
Її позбутися старайся.
Коли б вона не підійшла
І як би в душу не підкралась,
Роби усе, аби пішла
Й щоб більш до тебе не верталась.
Мета ж у неї лиш одна –
Життя нестерпним всім зробити
І прагне назавжди вона
Його таким же залишити.
Вона жалю, ні співчуття
Повік до всіх людей не має,
Всі світлі в серці почуття
У кожного з нас відбирає.
Керує ж нею люте зло –
Коріння усього лихого,
Його єдине джерело.
Добра ж нема ні краплі в нього.
Та в певнім місці, також – час
Все ж будь-яку гірку невдачу,
Повірте, зможе кожен з нас
Перетворити на удачу.
Лише не варто рук складать,
Коли щось в тебе не виходить.
Хто вміє сил всіх докладать,
То той до успіху доходить.
Аби лихе здолати все,
Насіння сіяти у праці
Нам слід, й життя ще принесе
Бажаний успіх, мов на таці.
Євген Ковальчук, 21. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2022
Він дивиться на світ не так, як всі.
Бездонний погляд він на нього має.
До нього почуття в усій красі
У вірші неупинно виливає,
А також різнобарвнії думки,
Що з голови, мов з моря, виринають
І легко у поезії рядки
Щоразу, мов уперше, враз лягають.
Його душа не має жодних меж.
Вона – немов бездонне синє море.
В ній світлий успіх потопа, та теж
В ній тоне невимовне лихо-горе.
Та що б там не зазнав в житті поет,
Він завжди віднаходить вихід вчасно,
І навіть з найміцніших зла тенет,
Що душу огорнули міцно й жасно*.
Якщо біду прийшлось йому стрічать,
Він з нею бореться щосил… словами,
Що значно швидше можуть подолать,
Її, ніж битись з нею кулаками.
Як лихо впало, наче сніг з небес,
Йому не треба здібностей героя,
Не треба надприродних тих чудес.
Поезія – його найкраща зброя.
Немов повітрям, всюди й повсякчас
Він нею дихає, живе лиш нею.
Відтоді, як прийшла в життя в той час,
Навік він з нею став, немов ріднею.
І хай його душа у інший світ
Усе ж із часом назавжди ітиме,
Але його поезія, мов квіт,
В серцях наступних поколінь цвістиме.
*Жасно – діал. Страшно, жахливо
Євген Ковальчук, 20. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2022
Лиш уявіть, якби було
Зворотним все на світі:
Улітку б снігом в нас мело,
Узимку все у цвіті,
Вгорі пишалася б земля,
По небу ми ходили б,
Відразу кожне немовля
Дорослим вже родили б;
Якби, як став вже ночі час,
Ми з ліжок уставали,
Як ранок вже прийшов до нас,
Ми спати всі лягали;
Дивились вухами на світ,
А слухали б очима,
Прощались вигуком «Привіт!»
Вже, може, за дверима;
При зустрічі усі «Бувай!»,
Вітаючись, казали б,
Літав би угорі трамвай,
А птиці плазували б;
В городі у зимовий час
Родили б глід, гранати…
А на деревах би у нас
Росли боби, томати…
Якби ж то звір загомонів
Враз мовою людською,
Він з нами б поділитись вмів
І втіхою, й журбою…
Порядок світовий, однак,
Ні помінять, ні збути.
В природі створено все так,
Як і повинно бути.
Євген Ковальчук, 18. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022
Всього дітей у нього сім.
Імення кожен має.
Відомі нам вони усім.
Ім’я усяк їх знає.
Є в нього трієчко синів.
Чотири доньки в нього.
Всього ж бо сім дітей – сім днів
У тижня молодого.
Зовуться перші дні ті п’ять
Ім’ям загальним – будні –
Час вчитися і працювать
Чи в липні, чи то в грудні…
Найперший по неділі йде.
То й понеділком день є той.
За ним вівторок вслід гряде –
День другий, в давнину – «второй».
Наступним днем є середа.
Серединою ж бо він є,
Між днями іншими сіда,
Між днями іншими стає.
За середою йде четвер.
За нею п’ятницю стрічать.
Від чисел звуть їх й дотепер –
Чотири й відповідно п’ять.
Ну, а наступнії два дні
Весь тиждень вже кінчають.
Вони зазвичай вихідні.
В ці дні відпочивають.
Субота – перший день той в нас –
«Сабат» – кінець роботи.
Неділя – час не ділу, час
Забути всі турботи.
Ось так-то тижня дні всі звуть,
Бо доля ж бо у них така.
Коли чотири їх минуть,
З них місяць зразу виника.
Євген Ковальчук, 17. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2022
*****
Гірко, наче немовля,
Українськая земля
Плаче та страждає,
Сльози і невинну кров
Із очей вона і знов,
Й знову проливає
За своїх дочок, синів,
За своїх сестер, братів,
За свободу, волю
І для кожного із них –
І дорослих, і малих
Лиш щасливу долю.
Рідна земленько моя,
Ти борись! З тобою я
Й кожен. За тобою
Перемога. Певен я.
Люба матінко моя,
Не здавайсь без бою,
А із сил усіх борись!
Ворогові не корись
Ти повік! Здобудеш
Перемогу ти свою
В нелегкому цім бою
І щасливо будеш
Жити, а з тобою й ми
Всі щасливими людьми
Будемо. Минеться
Ця жорстока та страшна,
Темна, наче ніч, війна,
Доля нам всміхнеться.
Євген Ковальчук, 28. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022
Хоч навіть літо вже пішло
І осінь вже настала,
Одначе літнєє тепло
Вона ще не прогнала.
Хоч місяць жовтень вже прийшов,
Як листя золотіє,
Але ще серпень не пішов,
Ще теплим сонцем гріє.
Поніжить хоче довше нас
Промінням золотавим,
Що гріє в цей осінній час,
Неначе чашка кави,
Щоб добре в теплий час цей ми
Устигли без неврозів
Підготуватись до зими,
Її страшних морозів.
Прощатись літо не спішить
З осінньою порою.
Потішить ще якуюсь мить
Воно мене з тобою,
Залоскота воно усіх
І щедро подарує
Нам на вуста веселий сміх,
Що тіло й дух лікує.
Адже коли тебе воно
Так лагідно цілує
Промінням зранку крізь вікно,
Біль серденька тамує.
Хай «літо бабине» від нас
І піде те прекрасне,
Його ж бо не забути час.
Воно в душі не згасне.
Євген Ковальчук, 17. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022
Перші враження, мов гори,
І високі, і міцні,
Мов безмежнії простори,
Тонуть в серця глибині.
Прямо в душу западають,
Розтікаються по ній,
Весело, як тільки знають,
Ллються в пісні чарівній.
Ллються музикою, грають.
Чути їх солодкий спів,
Як тендітно задівають
Струни ніжних почуттів.
Певнії сліди лишають
І в думках, і в почуттях,
Цим же самим відкривають
До нових пригод нам шлях;
Тих пригод, що, слід сказати,
Нам іще надасть життя,
Тих, що будуть потрясати
Наші думи й почуття.
І нехай їх потрясають.
Перших вражень не забуть,
Бо наступним прокладають
Слідом вже новую путь.
І нехай по ній мільйони
Інших вражень ще пройдуть,
Інших вражень батальйони
Перших вражень не знесуть,
Мов стару, як світ, будову,
І не кинуть на сміття
Перших вражень – ту основу
Нашого всього життя.
Євген Ковальчук, 16. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2022
*****
В людині кожній від природи
Закладена любов.
Так чом же сваряться народи
І проливають кров?
За що? За те, щоб більше мати,
Щоб найбагатшим буть,
Щоб над всіма запанувати?
Яка ж бо в тому суть?
Так, цінності матеріальні
Повинні існувать,
Та не повинні ж бо загальні,
Духовні убивать,
Бо ж перші цінності годують
Лиш тіло повсякчас,
А другі ж впевнено формують
Як особистість нас.
Адже в людині, окрім тіла,
Безсмертна є душа,
Що з зародку у ній осіла
І вже не полиша.
Вона завжди й усюди з нею,
Впродовж всього життя,
Коли надасть нову ідею
Чи світле почуття.
На злі учинки бо штовхає
Ніскільки не вона,
А їх робити спонукає
Обставина страшна.
Але й на те душа в людині,
Аби її спинить
І вік добро, а не лиш нині
Всьому та всім робить.
Євген Ковальчук, 16. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2022
Життя мина, тече, мов річка,
У невідому даль.
Минає день, за ним і нічка,
І радість, і печаль…
Початок і кінець є всьому.
Того вже не змінить
Іде життя по шляху сво́му
В майбутнєє щомить.
Воно прямує крок за кроком,
Ходи не зупиня,
Із кожним йде наступним роком
Повз ночі час і дня.
І що би не ставалось в світі
Крізь пройдені літа,
Життя завжди у пишнім цвіті
Буяє, розквіта.
Буя воно не лиш в людині,
А й у природі теж:
І у тварині, і в рослині…
Буя воно без меж.
Адже, як підуть певні люди,
За ними ще прийду́ть.
Рослини зв’януть, згодом всюди
Новії розцвітуть.
І так життя коловоротом
Усіх подій земних
Мина і з кожним поворотом
Уносить зміни в них,
Ті зміни, від яких залежить
І якість же життя,
З яким же нам усім належить
Творити майбуття.
Євген Ковальчук, 16. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022
Мої думки, куди я з вами,
Скажіть мені, іду,
Іду життєвими стежками?
Куди ж бо я дійду́?
Скажіть мені ви те словами.
Лиш тільки не мовчіть.
Чи прозою, чи то вірша́ми
Лишень мені скажіть.
Міцні ж стосунки поміж нами,
Яких не розірвать
Хай і найдужчими руками,
Мечами не зрубать.
Адже між мною і думками
Не бỳло таємниць
Повік. Я з ними всім віками
Ділився до дрібниць.
Тож й ви мені не чиньте драми.
Не мучте більш мене.
Підіть теж їхніми слідами.
Хай драма ця мине.
Не прошу, щоб були рабами,
А я над вами – цар.
Лиш прошу, щоби поміж нами
Повік не бỳло чвар.
Вважаю ж бо я вас синами
У серця глибині
Й своїми рідними дочками.
Ви – мов сім’я мені.
Тож не вмивайтеся сльозами.
Не треба, не тужіть.
Мені своїми голосами
Шлях гідний підкажіть.
Євген Ковальчук, 15. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2022
*****
Невже усе, що в світі цім,
Колись назавжди зникне?
Невже ніхто, нічого в нім
Того вже не уникне?
Можливо, й так. Ну, що сказать?
Що має бути буде.
Але чи варто міркувать
Лише про це нам, люде?
Гадаю я, отим думки
Свої не слід займати,
А тут і зараз залюбки
Нам треба поживати.
Слід брати від свого життя
Якбільше позитиву,
Сповняти в серці почуття
Ним аж до переливу.
Хай, може, часом б’є воно
Тебе в лице бідою,
Не слід втрачати все одно
Контролю над собою.
Життя тобі не ідеал,
Завади може мати.
Лиш слід знайти потенціал
В собі їх подолати.
Хай, може, і не на виду,
Та кожен з нас всіх має
Потенціал, який біду
Усякую здолає.
Тут справа в тім, що віднайти
Не всім його вдається.
Тому й гірка біда над тим,
Глузуючи, сміється.
Євген Ковальчук, 15. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2022
Прийшла до нас війна
Жорстока та страшна,
Якої й не чекав
Жоднісінький із нас,
Але цей темний час
Усе-таки настав.
Настала тая мить.
Аж серденько щемить
І б’ється вже не так.
Воно – мов в клітці птах,
Що прагне в небесах
Літати, а відтак –
На волі жити. Знов
Зі сходу враг* прийшов,
Щоб нас собі скорить –
Свободу, волю, дух,
До процвітання рух
Безжально зупинить.
Але ми не дамо,
Хай навіть помремо.
Нащадки, як не ми,
Все ж будуть кожну мить,
Вік в Україні жить
Щасливими людьми.
Й не мріє ворог хай
Перемогти наш край.
Цього не буде, ні.
Звільнивши рідний край,
Покладемо ми край
Навіки цій війні.
*Враг – заст. Ворог
Євген Ковальчук, 28. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2022
Чи на роботі, чи то вдома,
Коли тебе з ніг валить втома,
Ти легко їй не піддавайся.
Борися з нею, не здавайся.
Поглянь їй просто прямо в очі
В святкові дні чи то робочі –
Коли і де, то не важливо.
Їй в очі зазирни сміливо
І спробуй втому побороти
Спочинком о́після роботи.
Й не треба сили тут героя.
Спочинок – то найкраща зброя.
Адже лиш варто припинити
Роботу й певний час спочити,
Як втома тут же і зникає,
Тебе вже більше не картає,
Не мучить тіло ані душу,
Але сказати я вам мушу,
Що втома в того лиш буває,
Хто рук своїх не покладає
У праці кропіткій, роботі,
Нехай, як вже й чоло у поті
Чи то в шорстких мозолях руки,
Чи мозок вичах від науки,
Однак, якщо не полінився,
Коли ти добре потрудився,
То й втома, хай як в тілі в’ється,
Тобі солодкою здається,
Солодкі ж бо плоди приносить
Тим, хто працює, а не просить.
Євген Ковальчук, 15. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2022
Що на світі цім ти значиш?
Місце твоє у ньому яке?
Взнаєш ти, якщо побачиш
Те, що не бачить око людське.
Взнаєш, як ти те відчуєш
В серця й душі яснíм почутті,
Ними вздрієш і почуєш,
Що ти робити маєш в житті.
Лиш спрямуй на них свій погляд,
Вуха свої як слід насторож,
Збагати, розшир світогляд,
Тільки себе не муч, не тривож,
Не тривож думками злими,
Буде, мовляв, в мене щось не те,
Справи вже не будуть тими,
Як того прагне серце злоте.
Ти лиш сміло й енергійно
Крила душі і серця розправ,
Лагідно та гармонійно
В русло відповідне їх направ,
В русло, де бажання й мрії
Річкою невпинною пливуть
І, доклавши до них дії,
Дійсністю в житті стають, живуть;
Дійсністю, яку ти твориш,
Дійсністю, що творить кожен з нас,
Та, як дієш лиш, а не говориш.
З діями ж настане їхній час.
Як цю істину здобудуть,
Втямлять люди всі в одній порі,
То завсіди жити будуть
В щасті, у любові та добрі.
Євген Ковальчук, 14. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2022
Який є сенс життя?
Який у нього зміст?
Думки та почуття,
Душі невпинний ріст.
Без дум і почуттів
Життя було б пустим,
Не мало б поготів
Воно і зватись ним.
Адже лиш уявіть
Собі хоча б на мить,
Як нам прийшлося б вміть
Без них на світі жить.
Усе, що в світі цім,
Мов є, та в той же час
Було б відсутнім в нім
Для кожного із нас,
Коли все те ні чуть,
Ані очима вздріть,
На дотик не відчуть.
Ви тільки уявіть!
Але і уявить
Без дум і почуттів
В житті бодай на мить
Ніхто б із нас не вмів.
Адже для того ми
Повинні все це знать.
На те й звемось людьми,
Аби в собі їх мать.
Лиш слід усім збагнуть
І думи, й почуття.
В них криється ж бо суть
Вся нашого життя.
Євген Ковальчук, 13. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2022
*****
Чекаю я, чекаю…
Чого? І сам не знаю.
В житті, мов на вокзалі,
У людському загалі
Душа моя блукає
І поїзда чекає,
Який би не лукавив,
Який її б доправив
Поміж життя стежинок
Без спину, без зупинок
До щастя, мрії, цілі,
Аби вони на ділі
Себе ж і проявили,
Себе в життя втілили,
Душі моїй страждати,
Журитись-сумувати
Ніколи б не давали;
Аби вони враз стали
Всі друзями для неї,
Аби всі привілеї,
Всі їхні переваги
За пильної уваги
Вона б цілком пізнала
Й себе більш не картала,
Не мучила, бідашна,
Сердешна, бідолашна;
Щоб їх в життя ввібравши,
Як слід застосувавши,
У розпач не впадала,
А жила й процвітала.
Євген Ковальчук, 11. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2022
О радосте моя велика!
У тебе, як в ріку, дозволь пірнути.
Нехай ти, може, і безлика,
Дозволь, як не побачить, то відчути.
Тобою дай насолодитись
Всіма і почуттями, і думками,
Аби не сміла більш водитись
Ніколи та гірка печаль із нами,
Аби вона про нас забула
Й у нас про неї згадка не зринала,
Аби вона собі заснула
Й повік не прокидалась, не вставала.
О радосте! Я відчиняю
Навстіж всі двері душеньки своєї.
Для тебе місце в ній звільняю,
Аби лише ти увійшла до неї.
Заходь до неї, не стидайся
І будь у ній, неначе в себе дома.
Цілком і повністю ти їй віддайся,
Щоб більш була ти їй, аніж знайома;
Щоб більш, ніж подругою стала
Ти їй, щоб стала справжньою ріднею,
Щоб сила всемогутня встала
Й навік тебе з’єднала разом з нею;
Щоб, радосте кохана, стала
З душею ти одним, єдиним-цілим,
Аби у ній ти виростала
Й буяла пишно квітом вже розцвілим;
Тим квітом, що всіх засліпляє
Своєю дивовижною красою
І їхні душі наповняє
До краю, світла радосте, тобою.
Євген Ковальчук, 11. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022
Що за диво цей словник!
Він, неначе чарівник,
Світ новий нам відкрива.
В світі цім живуть слова.
Ті слова усі підряд
Вишиковуються вряд.
В слів тих неодмінно є
Місце в кожного своє.
Знають місце всі слова.
Чвар між ними не бува.
І дорослих, і малят,
І дівчаток, і хлоп’ят –
Всіх вони старанно вчать,
Як потрібно їх писать,
Як їх правильно читать,
І коли їх слід казать,
Виражати залюбки
Власні почуття, думки
Про навколишній світ-дім,
Що трапляється у нім.
Як не знаєш, як сказать,
Що прийшлось тобі стрічать,
Не барися, сліз не лий,
А чимдуж словник відкрий,
І знайдеш ти в нім слова,
Що, неначе ті дива,
Все, що бачив ти, чував,
Що душею відчував,
Поміч нададуть ураз
Виставити напоказ.
Євген Ковальчук, 10. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2022
Моя душа сумує,
А серце гірко плаче,
Бо ворог злий лютує
І розрива неначе
Кохану Батьківщину
Без краплі співчування,
Її усю родину,
Та вірю, мить остання
Цього таки настане,
Немов весна, все ж прийде.
Це лихо все розтане,
Мов сніг, мов лід, і вийде
З-за сірих хмар прекрасне
Те сонце, що з собою
До нас життя лиш щасне,
Позбуте неспокóю
Й зла, принесе і гріти
Усіх нас ніжно буде.
Ми будемо радіти
Життю лиш, бо здобуде
Кожнісінький з нас щастя,
Що буде відчувати,
Здолавши всі нещастя,
З якими лиш страждати
Прийшлось в лиху годину.
У мене із тобою
Кожнісінькую днину,
Мить кожную рікою
Із вечора до рання,
Із рання до світання
Лиш світлі почування,
Допоки мить остання
Не прийде, протікати
Так будуть, що й словами
Це диво передати
Не зможемо ми з вами.
Євген Ковальчук, 27. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Думки у розумі моїм
Прокинулися, встали
Зі сну глибокого, що їм
Зірки подарували.
З новими силами у путь
Життєвую прямують.
Аби навіки не заснуть,
Дорогою простують.
Дорога зветься та Життям,
Що їх же супроводить,
Життям, що разом з почуттям
Над ними верховодить:
Куди піти, в який зворот
Потрібно повернути,
Щоб ясних досягти висот
І разом з ними бути;
Щоб бути з ними назавжди,
Щоб разом з ними жити,
Не знаючи повік біди,
Забувши, як тужити;
Щоб мудрість життьова, ясна́
З думками подружила,
Аби їх по життю вона
Упевнено водила;
Водила, мов своїх дітей,
Й повік не відпускала,
А щоби безліччю ідей
Вона їх огортала;
Щоб мудрість підказала їм,
Щоб тісно не тулитись
Осяяним думкам моїм,
Як у життя втілитись.
Євген Ковальчук, 10. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2022
Я п’ю життя, немов нектар,
Кожнісінької миті,
Своїм чолом торкаюсь хмар,
Небесної блакиті.
Мій погляд лине в дальню даль,
Яка й кінця не має,
І тоне в ній моя печаль,
І вже не виринає.
Неначе білі ті хмарки,
Що в небі пропливають,
У голові моїй думки
Ватагами блукають.
Як в морі серед кораблів
Великий шторм бушує,
В душі моїй вир почуттів
Нестримано вирує.
І слід думки, чуття оті,
Що й не порахувати,
В крихкім, немов кришталь, житті
Мені своєму мати!
Нащо́ вони мені здались?
Яка з них користь, люди?
Звідкіль вони усі взялись?
Чом з ними завжди, всюди?
Але, якби їх не було,
Якби не існувало,
Життя життям би не цвіло,
Смаку його б не мало.
Адже думки та почуття –
Це є людське начало.
На них тримається життя.
Без них воно б упало.
Євген Ковальчук, 09. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2022
Не кажи «не знаю», а кажи «пізнаю».
Не кажи «не вмію», а кажи «навчусь,
Перешкоди всі я до мети здолаю
І до неї з часом все ж я доберусь».
Не кажи «запізно», а кажи «завсіди*
Можна досягнути власних мрій, бажань»,
Та до того, сміло подолавши біди,
Треба лиш докласти всіх зусиль, старань.
Не кажи «нічого в світі я не значу»,
А кажи «знайду я в ньому власну суть».
Тільки слід звернути, звісно, власну вдачу
На щасливу, повну змістом гідну путь.
Не кажи «на світі цім я одинокий»,
А кажи «я скоро друзів заведу.
З ними я життя шлях довгий і широкий
В щасті і у горі до кінця пройду».
Не кажи «ніколи я вже не позбавлюсь
Всіх своїх проблем, недоліків і вад,
А кажи «цілком я з ними добре справлюсь
І тоді піде́ моє життя улад».
Не кажи «на світі я живу даремно»,
А душі розлогі крила ти розправ
І впусти лиш світло ти туди, де темно,
В вигляді звичайних, але гідних справ.
Не кажи «ніколи я вже не змінюся,
Не змінюсь на краще, на свою біду»,
А «я позитивних змін таки доб’юся,
Як до них зусиль усіх же докладу».
Не кажи «життя – суцільна порожнина,
Бо нема у нього значення свого».
Не кажи того ти, чуєш, ти ж – Людина
Та, яка щодня ним сповнює його.
*Завсíди – розм. Завжди
Євген Ковальчук, 09. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022
Як добра думка з розуму зрина,
Неначе той дельфін із океану,
Тієї ж миті намагається вона
Втілитися у дійсність многогранну.
Аби не зникнути, неначе дим,
Лягає зручно віршем на пепері
І поштовхом строкатих, звучних рим
У світ реалій відчиняє двері.
І думка та у вигляді вірша́
Ідею головну і зміст формує
З надією, що читача душа
Її знайде́, збагне, реалізує;
Бо ж думи думами є, більш нічим,
Допоки ще вони не проявились,
Допоки поміж ними й світом цим
Зв’язки єдинії не утворились;
Зв’язки, які єднають їх в одне,
Що жодних суперечностей не мають,
А думам, наче зілля чарівне,
Втілитися у дійсність помагають.
Лиш треба віднайти оті зв’язки
І розумом, і серцем, і душею,
Щоб найсвітліші всі твої думки
Ділами гідно ширились землею.
Лише відштовхувати їх не слід,
Мовляв, ніколи їм не утілитись.
Не варто зупиняти їхній хід.
Свободу, волю дай їм вільно литись.
Й коли між безлічі думок якась,
Мов скарб із моря дна, спливе на гору,
Зусиль всіх докладай, аби злила́сь
Вона з реальністю у слушну пору.
Євген Ковальчук, 08. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022
Хоч цілий світ прийшлося б обійти,
Але як ти, ніде більш не знайти.
Чи то вже літо, а чи то зима,
Та все одно твій вид красу трима.
Чи то надворі день, чи то вже ніч,
Та вроди не втрачає жодна річ.
Багата й гарная твоя земля,
Яка й годує, й душу окриля:
Полів безкрая й гарна широта,
Там, де буя пшениця золота,
З якої руки теплий хліб печуть,
Який до столу згодом подадуть;
Розкішнії, квітучії сади,
Які дають солодкії плоди;
Предовгії річки, що знову й знов
Течуть, немов по жилах людська кров;
Могутність і краса високих гір,
Що дух захоплюють, милують зір;
Густі діброви і зеленії гаї,
В яких співають дзвінко солов’ї,
Що все довкола буйно розквіта,
Й гірка печаль із серця відліта;
Великії, мов лабіринт, ліси.
Не висловити їхньої краси.
Шумить від вітру у степу трава,
Що наче розмовля з ним, мов жива.
Прегарнії, пахучії квітки,
Що добрії навіюють думки...
Усе це, люба Україно, ти.
Бажаю завжди так тобі цвісти.
Євген Ковальчук, 08. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2022
Твори! Нам надане життя
Не просто, щоби жити,
На цьому світі без пуття,
А щоб на нім творити.
Твори! Можливості усі
Наважся лиш розкрити,
Аби вони у всій красі
Могли ся проявити.
Твори! Мов вогник, запали
В душі надії й мрії
Та у життя їх утіли,
До них приклавши дії.
Твори! В собі потенціал
Свій спробуй відшукати,
Щоб на фортуни п’єдестал
Він міг невдовзі стати.
Твори! У творчості й життя
Приємніше вирує.
Хто творить, той і майбуття
Всесвітнєє будує.
Твори! Як не виходить щось,
Нізащо не здавайся,
А, щоб у тебе все вдалось,
Завжди тому навчайся.
Твори! Адже є той блажен,
Хто повсякчасно творить.
Відомо це іще з давен,
Бо праця дух бадьорить.
Твори! Лиш не відволікайсь
На злі життя меневри.
Їх уникати намагайсь,
А ліпш твори… шедеври.
Євген Ковальчук, 07. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2022
О Україно, мати рідна,
Невже такої долі гідна
Ти – темної, лихої?
Чом змушена ти лиш страждати
І кров, і сльози проливати
Із ворогом в двобої?
О, чим же так ти завинила,
Що лютая, ворожа сила
Безжалісно шматує
Тебе ще споконвіку, зроду,
Твій дух і дух твого народу
Пригнічує, мордує?
О, скільки, скільки ще тривати
Це буде, Україно-мати?
Коли кінець же прийде
Цьому? Коли на небозводі
На півдні, півночі і сході,
І заході теж вийде
Й засяє сонце миру, згоди,
Любові, волі та свободи
І більше не погасне,
Щоб і теперішнє, й майбутнє,
Що нині поки що відсутнє,
Було лише прекрасне?
Цього твої бажають діти –
Сини і дочки, щоб радіти
Цьому життю земному
І світові, а не тужити,
Щоб лиш у світлім щасті жити
Щодня, шомить на ньому.
Євген Ковальчук, 26. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022
Усе своє життя навчайся,
Не тільки, як іще дитя.
Усе, що вивчив, намагайся
Втілити в дійсність до пуття.
Усе своє життя навчайся
Глибоким мудрощам його
І завжди ними користайся
На благо людства усього.
Усе своє життя навчайся,
Де б ти не був, що б не робив,
До старших добре дослухайся,
Аби дурниці не вчинив.
Усе своє життя навчайся,
Збагачуй світу пізнання,
Як слід здійснити постарайся
Уміння, навички, знання.
Усе своє життя навчайся.
Життя – найкращий вчитель твій.
Його уроків не цурайся.
Не дай настати долі злій.
Усе своє життя навчайся,
Завжди вперед лише іди,
В житті ніколи не здавайся
Ти попри труднощі й біди.
Усе своє життя навчайся,
Щоб тільки успіх мати свій.
Подумати сперш не вагайся,
А потім вже розумно дій.
Усе своє життя навчайся,
Не бійсь вчиняти помилок,
А лиш робити не лякайся
До рішення їх перший крок.
Євген Ковальчук, 07. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2022
Поетова душа є особлива.
Вона ж не просто в нього є, існує.
Вона, мов дотиком безсмертним дива,
Його світ внутрішній всякчас формує.
Вона його неначе окриляє,
Із кожним розмахом крил прешироких
У нього безмір почуттів вселяє,
Невичерпність тих почуттів глибоких,
Тих почуттів, що в нього виникають
Від першого з природою контакту,
Тих почуттів, що живлять, надихають
Поезію творити, й без антракту;
Тих почуттів, що збуджують тендітно
Поетові думки живі, новії,
Які незмушено, мов непомітно,
Лягають у віршíв рядки стрункії;
Тих віршів, що неначе те свічадо,
Світ внутрішній його весь відбивають,
А також всім охочим завжди радо
Збагнути особистий помагають;
Але його не просто зрозуміти,
Утямити його суть існування,
А вивчити його, навчитись вміти
Творити відповідно до бажання;
Творити так, як мрії та надії
У дійсності їх бачити жадають,
Але, як не прикласти дійсні дії,
То втілення в життя так й не зазнають.
Однак, як їх вперед лиш підштовхнути,
Зробити перший крок до їх реалій,
Зумієм повноту життя відчути
Й без жодних внутрішніх тяжких баталій.
Євген Ковальчук, 06. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2022
Годі, думи, вам вже спати!
Вам уже пора вставати.
Прокидайтеся швиденько
І збирайтеся гарненько
Слово до слівця складати
І з них вірш новий писати
Про життя-буття земнеє:
І про добре, й про лихеє,
Як на світі в нас ведеться,
Як усім нам в нім живеться,
Як, коли і що робити,
Щоби в ньому краще жити
Божому творінню всьому –
Всім живим, всьому живому:
І людині, і тварині,
Й кожній зрощеній рослині…
Щоб всім, всьому повсякчасно
В світі цім жилось прекрасно.
Лиш ідей ви не жалійте.
Їх, мов зерна, в розум сійте,
Щоби всі мої ідеї
Розквітали, мов лілеї,
І серця людські будили,
Їм давали волі, сили
Попри труднощі, незгоди
І завади-перешкоди
Йти вперед і не здаватись –
Самореалізуватись;
Впевнити їх, що у змозі
На своїй життя дорозі
Всі вони і долю щасну,
І мету знайти теж власну
Та із поглядом величчя
Подивитись їй в обличчя,
Їй у очі зазирнути
І душею потонути,
Щоб відчуть її присутність,
Щоб її пізнати сутність;
Як у дійсність утілити,
Що для цього слід зробити,
Зважуючи всі деталі,
Щоб віднині і надалі
Менше труднощів бувало,
А й як будуть, хоч і мало,
Вміти раду всім їм дати,
Щоби їх ліквідувати,
Щоби більш не зустрічались,
А подалі всі тримались.
І знання здобувши, вміння,
Цілі справжнє розуміння,
Часу більш не коротати,
Вдало реалізувати
Ту мету життя свойого,
Може, навіть і усього,
Щоб на схилі сво́го віку
Втратили би й літам ліку,
А лічили б без зупинки
Добрі справи, гідні вчинки,
Що в життя цім кожен сіяв,
Що, кому зробив, як діяв.
Смерть же обійти не вдасться,
А ті справи залишáться.
Євген Ковальчук, 03. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2022
Рідна мова калинова,
Веселкова, кольорова,
Найбагатша, найгарніша,
Найдорожча, наймудріша…
Кожне слово – мов перлина,
Наче пісня журавлина.
Як вона із уст злітає,
Все довкола оживає.
Груди силою сповняє
І сердéнько окриляє,
Вчить нас, як на світі жити,
Що для цього слід робити.
Змалечку нас всіх формує,
Шлях життєвий нам торує.
Вказує нам ту дорогу,
На якій ми мали б змогу
Навички, знання, уміння
З чистим почуттям сумління
Вдало всі застосувати,
Щоби тільки успіх мати
На роботі і в родині,
У майбутньому і нині;
Бо прийти завжди готова
Нам на поміч рідна мова,
Та до тих, хто знову й знову
Вчить старанно рідну мову,
Хто її плека з душею,
Думає, говорить нею.
Їм розкриє таємницю,
Щоб відкрити ту скарбницю,
У якій скарбів преповно,
Що виблискують чудовно.
Тих скарбів, потрібно знати,
Ні купити, ні продати.
Їх й торкнутись неможливо,
Але кожен скарб – то диво.
Кожен з них є незвичайним,
Особливим, життєдайним.
Мало і життя прожити,
Щоби їх перелічити.
Деякі із них зникають,
Та нові вслід виникають.
Ті скарби уже віками
Називаються словами.
Кожному предмету, дії
І прикметі, і події…
Служить в нас обов’язково
Відповідне їхнє слово,
Що ім’ям їх наділяє
І цим самим виділяє
Значення їх існування,
Їхнього використання:
Як, коли і де повинні
Прислужитися людині
І навколишній природі,
Щоби бути всім в пригоді,
Щоб все місце власне знало –
Що є, буде, існувало.
Криється ж у рідній мові
Сила, в кожнім диво-слові,
Сила та, що окриляє
Думи, серце наповняє
Світлим променем любови
Нас до неньчиної мови.
Нею ж з вечора й до ранку
Мати тиху колисанку
Любо, схилена, співає
Немовляті й колихає.
Нею вчать дітей у школі
Йти назустріч власній долі,
Та дають спочатку знати,
Як її їм будувати.
В неї, мов стрічки в волосся,
Пращурів життя сплелося.
Є ж бо мова не такою,
Як була ще молодою.
Та хоча вже посивіла,
Але ще не перецвіла.
Адже із міцним корінням
З кожним но́вим поколінням
Знов буяє, розцвітає,
Як змін певних набуває,
Змін, що нею ж і керують –
І збагачують, й шліфують,
Щоб ішла у ногу з часом
Із усенародним гласом,
Серед інших мов сіяла
Й їх красою осліпляла.
Євген Ковальчук, 02. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2022
Моя поезіє, швиденько прокидайся.
Прийшов вже час тобі вставати.
Скоріше ти у довгий шлях життя збирайся,
Аби серця людей стрясати,
Аби у їхній розум густо сіять зерня
Тих знань, що зможуть їх штовхнути,
Щоб з легкістю пройти життя колючі терня
Й своєї цілі досягнути;
Щоб їхні грішні душі міцно огортати
Любов’ю, щастям, добротою,
Щоб вже ніколи не прийшлось їм зазнавати
Поразки з долею лихою;
Аби лихая доля завжди їх минала,
І навіть щоб не наближалась,
А тільки добра доля радо їх стрічала
Й назавжди з ними залишалась.
Я знаю, що на це, поезіє, ти здатна.
В тобі ж прихована та сила,
Усемогутня сила благодатна,
Яка дарує людям крила,
Точніше їхнім душам, душам преглибоким,
Щоб їх в безодню не впустити,
А, їх наповнивши тим почуттям високим,
Навчити в цьому світі жити.
Також думки збагачує і окриляє,
І їх на волю випускає,
Їм шлях до істини святої простеляє
І їх до неї проводжає.
Поезіє, ти ж ллєшся красномовно.
Надай для того ти їм сили,
Щоб, надихаючись вони тобою повно,
Не просто жили, а й творили.
Євген Ковальчук, 01. 10. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2022
*****
Як іноді я починаю вірш писати,
Не знаю, з чого бо мені його почати.
Та згодом, як подумаю собі добренько,
Коли повизбирую я думки гарненько
Із розуму найдальших закутків-куточків,
Неначе рідних, любих дочок і синочків,
І разом їх усіх в порядок поскладаю,
Одну із іншою сполучу, поєднаю;
У тую ж мить ідея в мене виникає,
Немов русалка з моря, з дум вона зринає
І, щоб лише марою їй не залишитись,
А втілитись в життя, щоб проявитись,
Вона собі шукає друзів незрадливих,
Навіки вірних, справжніх, особливих,
Яких, хоча і спільним йменням називають,
Але й що також особисте «Я» все ж мають.
Існує щира, тепла дружба поміж нами.
Ті вірні друзі називаються словами.
Вони усі до мене тут же прибігають
І висловити певну думку помагають.
Адже без них вона – то лиш сама уява.
Без них для неї так і не настане ява.
Вони ж бо саме ті ключі в собі тримають,
Які в реальність легко двері відмикають.
Лиш слід мені ключі-слова ті відшукати
Й уважно з-поміж них потрібні відібрати,
Щоб душі, розуми, серця людей відкрили
І їм надали щастя, мудрості та сили,
Аби вони в житті ніколи не здавались,
А, труднощі здолавши, реалізувались.
Євген Ковальчук, 30. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2022
*****
Мати журиться та плаче.
На війну її йде син.
Плаче серденько й юначе.
І такий він не один.
На війну йдуть воювати
І сини, і доньки теж.
Україну захищати
Йдуть вони. Траплялось те ж
І в минулому. Палала
Українськая земля.
Знов ця темна мить настала
За вказівкою з Кремля.
Що ж, така твоя вже доля,
Україно, та не смій
Лиш здаватись, щоб недоля
У полон взяла знов свій.
Ворогові не корися,
І про це не думай ти,
А щосили з ним борися,
Щоб його перемогти!
Переможеш ти. У цьому
І не сумніваюсь я.
Прийде мир до твóго дому,
Рідна матінко моя.
А війна, мов сніг, розтане,
Дійде до свого кінця,
Більш тривожити не стане
Наші душі та серця.
Сліз не литиме більш мати.
Житимуть із нею син
І дочка, і відчувати
Крізь невпинний часу плин,
Позабувши всі нещастя,
Наче їх і не було,
Будуть лиш безмежне щастя
Та душевнеє тепло.
Євген Ковальчук, 25. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2022
Моя душа чутлива,
Немов вогнем горить,
Вогнем живого дива
Горить вона щомить,
Як в неї ти пірнаєш,
Неначе у ріку,
І легко задіваєш
Її струну чутку.
Й лиш маревом здаються
І біди, й горя всі,
Коли із неї ллються
Слова у всій красі,
Слова-красуні милі,
Дівиці чарівні,
Мов янголи стокрилі,
Немов цвіт навесні.
Слова рясні, багаті
На мудрість вікову,
Слова, які крилаті
На мудрість життьову;
Ту мудрість, що осіла
У їхній глибині,
Що кличе всіх до діла
В лихі та добрі дні.
В лихі − аби навіки
Добром їх освітлить,
У добрі − щоби ріки
Добра не осушить,
Щоб всюди повноводі
Вони були завжди,
Не знаючи у згоді
Ніякої біди.
Євген Ковальчук, 29. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022
Минає час, минає,
Як сотні літ тому,
Той час, що покладає
Зачин, кінець всьому.
Ніхто й не пам’ятає,
Коли почав він хід,
Та кожен добре знає,
Що йде він лиш вперід,
Вперед лише прямує,
Хай навіть і не зна,
Що доленька готує,
Що дасть йому вона.
Та часу й не важливо
Те, що вона надасть:
Біду чи справжнє диво,
Удачу чи напасть.
Він має за плечима
Усе, що відбулось,
Що поперед очима
У нього пронеслось.
На світі особливо
Теперішнім живе,
В яке внесе, можливо,
Хтось зовсім щось нове.
Неспішним, тихим ходом
В майбутнє він іде,
Яке в минуле згодом
Назавжди відійде́.
Отак коловоротом
Собі минає час
І з кожним поворотом
Він змінює всіх нас.
Євген Ковальчук, 26. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2022
Думок у голові моїй,
Що й не перелічити,
І кожна з них меті своїй
Бажає послужити.
І палко кожна з них жада
В реальність утілитись,
Бо зможе цим, вона гада,
Земним життям упитись,
Упитись досхочу життям,
Хай навіть і не вічним,
Разо́м зі світлим почуттям
І з почуттям трагічним.
Але й тим тішуся, що їх
У голові я маю.
Мов мати про дітóк своїх,
Про них весь час я дбаю.
Народжують їх почуття,
Їх змістом наповняють
І без тривог, без сум’яття
В дорогу направляють,
В дорогу з назвою Життя,
Розправивши їм крила,
Щоб кожна з дум тих до пуття
Себе в нім проявила;
Щоб різні труднощі думок
Повік не зупиняли,
А щоб, немов вода струмок,
Їх силою сповняли,
Тією силою, котра
Усе здолати може,
Що бореться в ім’я добра,
Що зло все переможе.
Євген Ковальчук, 25. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022
Думки нам дано, щоби міркували
Ми у процесі світу сприйняття,
А почуття в нас, щоби відчували
Найменші прояви життя-буття.
Усі ми нехтувати не повинні
Ні першим, ані другим теж повік.
Вони є атрибутами в людині,
Чи то ти жінка, чи то чоловік.
Ні стать, ні статус значення не мають.
В людині кожній бо вони живуть,
Адже вони усі у нас складають
Одне-єдине, ціле, нашу суть.
Ми не повинні їх весь час ховати
У глибині душі, свого єства.
Навчитись треба ними керувати.
В них криється ж бо сила вікова.
Прихована ж бо в них велика сутність.
Заради неї ми і живемо,
Але у нас звичайна їх присутність
Не стелить шлях, котрим ми ідемо.
Лиш вміле їхнєє використання
В потрібнім місці, у підхожий час
Спроможне серця й духу поривання
Здійснити в світі, що навколо нас,
Здійснити в світі, в них життя вдихнути.
Для того ж маємо їх я і ти,
Аби не лиш їх мати, їх відчути,
А з ними розвиватися, рости;
Рости із ними до самого неба,
Та й як сягнули тої висоти,
Як буде хоч найменшая потреба,
Зібравшись духом, вище ще рости;
Рости і у надіях-сподіваннях,
І в мріях, і в бажаннях все рости,
І у невпинних всіх своїх стараннях,
Труді важкім, щоб лиш їх досягти;
Аби їх у своє життя втілити,
Втілити так, як кожен з нас жада,
Аби щасливо завжди й всюди жити,
Щоб нас минала будь-яка біда;
Аби гірка біда і лихо, й горе
Ніколи не ступали й на поріг,
Щоб їх поглинуло глибоке море,
Щоб всі вони розтанули, мов сніг;
Аби вони під променем блискучим
Осліпли назавжди в один момент,
Аби вони під променем пекучим,
Мов купа сіна, вигоріли вщент
І до життя не повертались знову.
Який же в нашому житті з них зміст,
Коли вони його міцну основу
Руйнують і душі гальмують ріст,
Коли вони постійно, без зупинки
Туманять і думки, і почуття
Людей, що потім роблять злії вчинки,
А далі кажуть, що таке життя?
Життя таке, як ми його всі творим
І разом, і окремо, кожен з нас,
Але частіше ми таки говорим,
Аніж до справжніх дій приходить час.
А хто ж у тому, люди, винуватий?
Звичайно, що не хтось, а тільки ми
І не важливо, бідний ти, багатий.
Не звірями ж ми є, а є людьми,
Людьми, що мають душу і свідомість,
А також і думки, і почуття.
У них же й полягає суть, вагомість
Єдиного, хай і короткого життя;
Життя, яке для того нам дається,
Аби його прожили ми як слід,
Хай навіть і нерідко з нас сміється,
Як нам несе шквал і завад, і бід…
Завади ж ті, які нам посилає
Життя, немов підточують наш дух,
Що з ними борючись, перемагає
Й пришвидшує цим самим власний рух;
Пришвидшує рух до мети своєї –
У всім довершеності досягти,
Довершеності досягти тієї,
Що навіть і не уявляєш ти.
А біди, в свою чергу, нас навчають
Ніколи не здаватись на путі.
Цим самим нас вони також штовхають,
Аби ми пробивались у житті.
Вони дають усім нам чітко знати –
До успіху без праці не дійти,
А слід зусиль усіх нам докладати,
Щоб досягнути певної мети.
Та й потім, вже коли дійшли до цілі,
Своїх не покладали більше рук.
Здоровий дух у тілі, що при ділі.
Миліш при правім ділі й серця стук.
За праве діло і життя покласти
Ніскільки не шкода́, не жаль його,
Щоб лиш йому в безодню не упасти,
І сліду на залишивши свого,
Аби лиш з гідністю і честю, сміло
Виборюючи місце у боях,
В цім світі справедливе наше діло
У світле майбуття стелило шлях.
Євген Ковальчук, 24. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
Мої ви думи-янголята,
Куди мені вас діти?
Чом вам, мов тії пташенята,
У світ не полетіти?
Осіли у моїй голівці,
Думки мої крилаті,
Неначе в рідній тій домівці,
Немов у власній хаті.
Осіли і немов заснули,
Заплющивши ті очі,
І мов про світлі дні забули,
Мов є лиш темні ночі.
Розплющіть врешті оченята.
Скоріш уже вставайте.
Думки, мої ви соколята,
Людей серця стрясайте.
Серця і душі потрясайте,
І розум, й почування.
Мов зерна, ви в них посівайте
І мудрість, і кохання –
Ту мудрість, жити що навчає
В мить добру і лихую,
І що знайти допомагає
До щастя путь новую;
Кохання, що всіх надихає
Лише добро робити,
Кохання те, що спонукає
Нас жити, щоб творити,
Щомиті всіх нас спонукає
На світі цім творити,
Щоб перш, як нагла смерть зглитає,
В нім добрий слід лишити.
Євген Ковальчук, 22. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022
Не будь байдужим до природи.
Її не знищуй, не руйнуй.
Її ліси, поля і води,
Немов своє життя, цінуй.
Не смій до них байдужим стати.
Вони ж життя є джерело.
Ми маємо їх доглядати,
Щоб, наче квіт, життя цвіло.
Не будь байдужим, ні, не треба
До горя інших, ні, не будь,
А, як в тім виникне потреба,
Допомогти їм не забудь.
Не будь байдужим і до себе.
В собі можливості знайди,
Які живуть в душі у тебе,
І їхню силу розбуди.
Не смій до них байдужим стати,
В собі ж бо виявивши їх,
А заходися розвивати
Ти міць можливостей своїх.
Не будь ніколи ти байдужим
До власних почуттів, думок,
А, ставши тілом, духом дужим,
Дозволь їм литись, мов струмок.
Не май у серці збайдужіння
До рідного теж джерела.
Його тримайся ти коріння,
Куди би доля не вела.
Не будь байдужим ні наскільки
Повік до власного життя.
Живи собі усмак ним тільки,
Допоки серця чуть биття.
Євген Ковальчук, 20. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2022
Вірю, знаю, певен я,
Українськая сім’я
Ворога здолає,
І настане все ж пора –
Сонце злагоди й добра
В небі запалає
Й спалить ворога дотла
Променем своїм тепла
Так, немов багаття
Дрова. Прийде в кожен дім
Мир. Ми житимемо в нім,
Любі сестри й браття.
Мир настане. Прийде він.
Встанемо ми із колін,
Скинемо кайдани,
Розірвавши. Встоїмо
І нізащо не дамо,
Щоб ворожі плани
Втілилися до кінця.
Не настане темна ця
Мить, повік не прийде,
Бо здолаємо його –
Злого ворога свого.
З небокраю вийде
Сонце злагоди і нас
Буде гріти повсякчас
Лагідно собою
Цілий наш життєвий вік,
Бо ми не здамось повік
Ворогу без бою.
Євген Ковальчук, 25. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022
*****
Кожен особисту думку про світ має.
У кожного на світ цей власний погляд є.
Він тим же й цікавішим виглядає,
Бо кожен щось своє у нього додає,
Бо кожен в нього певний вклад вкладає.
Хай, може, зовсім незначним є він,
Та з вкладом інших він допомагає
Нам досягнути позитивних змін;
Тих змін, що бачити усі бажають,
Змін, що ведуть у світло із пітьми,
Тих змін, що нас в майбутньому чекають,
Як руку докладе́мо, звісно, ми.
Адже не досягнуть їх лиш бажанням.
Не можна також їх словами досягти,
А лиш ділами, справами, старанням
Постійним зможемо до них ми підійти.
Можливо, сміє хтось із вас гадати,
За мене інший дасть початок тим ділам,
Але, як кожен так почне вважати,
Тоді ніколи вже не бачити їх нам;
Бо кожен з нас за них відповідальний,
У кожному із нас є їхнє джерело.
Лише із нього камінь той навальний
Потрібно зсунути, щоб знов воно текло.
Слід камінь той з душі, із серця сво́го,
У розумі – з думок, у тілі – з почуттів
Назавжди скинути, аби нічого
Уже не віщувало темних нам часів
І впевнено вперед, за течією
Свого єдиного, безцінного життя
Пливти й рукою, думкою своєю
Творити світлеє, щасливе майбуття.
Євген Ковальчук, 19. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2022
*****
Як вірші я свої складаю,
То ні на що вже не зважаю,
В задуму глибоко пірнаю
Про світ, про те, що маю, знаю,
Про те, що в світі відчуваю,
Яку роль в нім відіграваю,
Яка моя мета у ньому.
Мені відомо, більш нікому.
Лиш погляд маю спрямувати
У власну душу й відшукати
У ній ту нотку життєдайну,
Водночас прóсту й незвичайну,
Ту нотку чистую, живую,
Заради кóтрої й існую,
Яка мене життям сповняє,
На гідний той шлях направляє,
Де мав би безперечну змогу
На серця поклик, не вимогу
Усупереч усім завадам,
Усім недолікам і вадам
Із чистим почуттям сумління
Знання і навички, і вміння
Знайти в собі, в собі відкрити
Й належним чином проявити
В імення блага вселюдського
І розвитку всього живого,
Та й потім їх не занедбати,
А всюди й завжди розвивати.
Євген Ковальчук, 19. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2022
Прийшла пора осіння ця,
Коли з хмар сонце визирає,
Але, як влітку, промінця
Тепло вже так не зігріває.
Також поволі дні стають
Усе коротшими, а ночі
Нам довшу темряву дають,
Щоб більш відпочивали очі.
Уже у теплії краї
Птахи летіти починають.
Ліси, діброви і гаї
У дальню путь їх проводжають.
А на деревах де-не-де
Міняє колір листовиння.
Вже скоро осінь приведе
І вітровії, й дощовиння.
І прохолодою тремтить
Повітря в просторі поблизу,
І лист вже з дерева в цю мить,
Шурхочучи, летить донизу.
Але й на цей час випада,
Коли врожаї достигають,
Що люди праці і труда
Активно разом всі збирають.
Багата осінь, чарівна
Гостинців безліч виділяє –
фруктів, й овочів сповна
І цим здоров’ям нас сповняє,
Аби, як холоди зими
Прийду́ть суворими, страшними,
Не піддавалися їм ми,
А сміло всі боролись ними.
Євген Ковальчук, 18. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022
На білім, мовби сніг, папері
Я наче відчиняю двері.
Їх відчиняю я словами,
Неначе справжніми ключами,
У світ новий, іще незнаний,
Та неповторний, несказанний.
Живуть у світі цім не люди.
Слова там мешкають усюди.
Між ними жодних чвар немає,
Бо кожен власне місце знає,
Куди і як потрібно стати,
Щоб іншому не заважати,
Так стати, наче в стрій солдати,
Аби зміст певний сформувати,
Той зміст, який в собі ж і криє
Ту суть, яку лиш той відкриє,
Хто з розумом слова сприймає,
А також з ним їх і вживає;
Хто ними власне багатіє,
А потім їхню мудрість сіє,
Мов зерна, в розуми людськії,
Аби чинили гідні дії
Усі на цій планеті люди
Завжди усьому, всім і всюди,
Аби вони життя сприймали
Належним чином, цінували
Не як від смерті лиш відмінність,
А як його найвищу цінність.
Євген Ковальчук, 17. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Скільки в світі різних мов!
Але рідна лиш одна,
Що довкола знов і знов,
Наче пісня та, луна.
Мова, що, як потече
З уст, немовби та ріка,
Зразу, тут же і втече
Всяка бідонька гірка.
Мова та, що, мов сім’я,
В правім ділі всіх людей
Враз єднає і сприя
Також втіленню ідей.
Мова та, що направля
Нас на світлий, гідний шлях.
Мова, що люд прославля
І у віршах, і в піснях.
Мова та, що кожен з нас
В школі тáк старанно вчив.
Мова та, якою час
Нас дорослими зробив.
Нею лунко гомонять
В лузі навіть трави ті,
Що від вітру шумотять,
Трави пишнії, густі.
Нею також дзюркотить
Поміж горами струмок.
Дзвінко нею шелестить
Десь на дереві листок.
Рідною ж бо мова є
Та, якої кожен звук
В ріднім краї чути. Б’є
Нею навіть серця стук.
Євген Ковальчук, 17. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022
Що за дивний скарб створивши,
Людям Бог надав,
Що народ, його відкривши,
Мовою назвав!
Хоч той скарб і невидимий –
Голос та слова,
Та він живить дух незримий,
Й серце ожива.
Як його здобули люди
В давнії часи,
Він іще не мав усюди
Величі, краси.
Але з часом мáйстри слова
Скарб в потí чола
Шліфували, щоби мова
Гарною була,
Щоби мова слугувала
В нас виразником
Дум і почуттів, тримала
Під своїм крилом,
Щоб вона нас захищала
Від усіх нещасть,
Щоб здолати помагала
Будь-яку напасть.
Адже криється у мові
Сила вікова,
Сила в кожному тім слові,
Що із уст сплива.
Адже криється у мові
Мудрість, що бринить
В ній, у кожнім диво-слові,
Мудрість, що вчить жить.
Євген Ковальчук, 13. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2022
Борітеся, солдати!
Вперед, вперед ступайте!
Назад не відступайте,
Щоб ворогу не дати
Здолать, пошматувати
Кохану Батьківщину
На світі всім єдину.
Вона ж бо – наша мати,
Яка нас народила.
Хай збудиться і встане,
Нехай з душі повстане
Усемогутня сила
Та ворога здолати
Поможе вже навіки,
Щоб крові й сліз повіки
Не лити, не страждати,
Бо правда, справедливість
Усе-таки за нами.
Борітесь з ворогами,
Щоб їхнюю злостивість,
Немов вогонь, згасити.
Борітеся за волю
Та за щасливу долю,
З якою прагнем жити!
Їм дух наш не здолати!
Не впáде на коліна
Єдина Україна,
Кохана наша мати.
Вона вже зазнавала
Атаки й не одної,
Та мужнії герої,
Яких Вкраїна мала,
Її спасали. Нині
Вони є теж. Розтане
Війна, мов сніг, й настане
Мир в нашій Батьківщині.
Євген Ковальчук, 25. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022
*****
Сонце світить в небесах
І промінням теплим гріє,
Любо сяє світ в очах,
Серденько життю радіє,
І радіє, і співа,
Як же добре жити в світі!
І душа мов ожива,
Наче квіти в буйнім цвіті.
Розум же собі твердить,
Сенс життя в тім без вагання,
Щоб його усяку мить
Жити, мов вона остання,
Гідно жити в світі цім,
Плідно і як слід робити,
Щоби з гордістю у нім
Певний вклад свій залишити;
Вклад, що як душа твоя
В інший світ навік відійде,
Розвиткові посприя
Поколінню, що надійде.
Та не треба аж ніяк,
Щоб талант був, що покаже,
Що робити, де і як,
Ні, тобі те серце вкаже,
Серце вкаже, а в життя
Утілити допоможе
Розум, щоб на майбуття
Всім жилось щасливо, гоже.
Може, в думці маєш ти,
Ні, не вдасться. Самостійно
Часом важко досягти,
Разом – легше і надійно.
Євген Ковальчук, 12. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022
*****
Як опустилися вже руки
І йде усе лиш нанівець,
Мовляв, життя – самі лиш муки,
Яким не прийде вже й кінець,
Вогонь і віри, і надії
У серці запали своїм,
Що скінчаться часи лихії
Й не буде вороття більш їм.
Та, окрім віри та надії,
Що в серці буйно пломенять,
До них слід прикладати й дії,
Ті дії, кóтрі їх здійснять,
Ті дії, що обов’язково
Колись свій результат дадуть,
Що повністю або частково,
Та все ж життя розкриє суть;
Життя глибоку суть розкриє,
Що мудрістю ми зовемо,
Ту суть, що очі нам відкриє
На світ, в якому живемо;
Відкиє очі на обличчі,
Душі відкриє очі теж,
Аби сприймати світ в величчі,
Без жодних утисків і меж;
Аби сприймати світ бемежно
В своїх думках і почуттях,
У ньому діяти належно,
В майбутнє простелявши шлях;
В майбутнє, що «тепер» будує,
А разом з ним – ми повсякчас.
Яким до нас всіх примандрує
Воно, залежить лиш від нас.
Євген Ковальчук, 10. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022
Нічого не бачу, нічого не чую,
Йдучи до своєї мети,
Дорогу до неї шукаючи тую,
Де міг би її досягти.
І хай перешкоди на ній я стрічаю,
Які заважають мені,
Та впевнений в тому, що всіх їх здолаю,
Усі наяву, а не в сні.
Адже як є в серці надія твердая
І віра в душі пломенить,
То жодна на світі пригода лихая
Ніколи вже їх не згасить,
Ніколи не знищить, хай що б там не сталось,
Адже на шляху до мети
Усе, що б зі мною в житті не ставалось,
Сприяє її досягти.
Щось більше, щось менше, та це не важливо,
Бо кожна подія веде
Щось теє, без чого таки неможливо
Отримати те, що прийде́.
А іноді сам лиш процес досягання
Тієї своєї мети
Приносить більш втіхи та замилування,
Ніж врешті її досягти.
Та навіть, коли вже мету досягаю,
Вона вслід веде ще нову,
За нею – ще іншу, іще, ще… без краю,
Допоки я в світі живу.
І я тому радий, що ту мету маю.
Вона ж спонукає мене
Творити і жити, як тóго бажаю,
Допоки життя не мине.
Євген Ковальчук, 09. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022
Поезіє, моє кохання!
В моїй душі постійно ти –
Із вечора і аж до рання,
Із рання і до темноти.
Нехай, як ночі стала влада,
Давно я сном солодким сплю,
Мені сказати не завада,
Як сильно я тебе люблю,
Як сильно я тебе кохаю
Бездонним світлим почуттям.
Як жити я уже й не знаю
Без тебе цим земним життям,
Не знаю від того начала,
Як душу охопила ти
І враз її зачарувала
Сліпучим блиском красоти,
Її чарівною красою,
Мов зіллям дивовижних чар,
Аби завсіди із тобою
Сягав я аж до самих хмар;
Сягав я до самого неба,
Сягав до тої висоти,
Яка, як буде в тім потреба,
Сприяла, щоб я міг рости;
Рости і серцем, і душею,
В них сіючи ті почуття,
Які я ширив би землею
Впродовж всього свого життя;
Рости і розумом, думками,
Щоб сіяв я ідеї всі
У людськії серця вірша́ми
В прекрасній їхній всій красі.
Євген Ковальчук, 08. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022
*****
Не чекай, допоки хтось
Зробить тую справу,
Щоб тобі завжди жилось
В світі цім на славу,
Щоб жилось тобі завжди,
Як душа бажає
Й всі шляхи вели туди,
Де нещасть немає,
А де лиш у всіх ділах –
Успіх, ідеальність,
Щоб задумане в думках
Втілилось в реальність.
А зарадити цьому
В тебе лиш є змога,
Щоби, знищивши пітьму,
Сяяла дорога;
Злу пітьму тих перепон,
Що в житті бувають,
Перепон, що в свій полон
Взять тебе жадають.
Та, як їх стрічаєш ти,
Їм не піддавайся.
Щоб їх нанівець звести,
Бийся, не здавайся.
Хай є друзів, мов зірок,
Що стоять горою,
Але все ж останній крок
Тільки за тобою.
Вірні друзі можуть лиш
Злегка підштовхнути.
Потім вже, як ти звелиш,
Так тому і бути.
Євген Ковальчук, 06. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
*****
Часами краще промовчáти,
Аніж сказати щось таке,
Про що ми будем шкодувати
Усе своє життя людське,
Бо сказане одне лиш слово
У певнім місці, в певний час
Спроможне зовсім чи частково
Змінити все життя у нас.
Які ж бо зміни ті придбаєм,
Що нам вони всі принесуть,
Про те задумуватись маєм
Ще перш, аніж вони прийду́ть,
Аби про те не шкодували,
Що все ми маємо не те,
На що з надією чекали,
Що прагло серце золоте.
Адже навколишні події
Минулих наслідки несуть,
А нинишні події всії –
Початок тих, що ще прийду́ть.
Потрібно нам усім збагнути:
Все, що було, є та прийде́, –
Життя природні атрибути,
Що не діваються ніде.
Усі вони лиш набувають
Тих певних змін, які ведуть,
Що світу і життя складають
Єдиную, одвічну суть,
Яка у тому полягає,
Щоб завжди йти вперед усе ж –
До розвитку, який не має
На цьому світі жодних меж.
Євген Ковальчук, 02. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Борітеся, солдати,
За волю та свободу
Вкраїнського народу
Всього до тої дати,
В яку ви перемогу
Здобудете жадану,
Такую довгождану.
Я певен в тім, що змогу
І силу це зробити
Ви маєте, солдати,
За Україну-мати,
За те, щоб в ній же жити
У злагоді та згоді
Лиш, виборовши волю,
Свободу й світлу долю.
А ворогові годі
Постійно зазіхати
На Україну! Досить!
Її народ весь просить.
Він буде захищати
Вкраїну до загину.
Він ворогу не здасться.
Йому він не продасться,
Не зрадить Батьківщину,
Яка його зродила,
Як матінка дитинку
Свою, свою кровинку,
Й з любов’ю лиш зростила.
Якщо не в цьому році,
В наступному здобуде
Він перемогу, буде
Вона його. На боці
Його ж бо правда чиста.
Він ворога здолає.
Поразки все ж зазнає
Пожадливість рашиста.
Євген Ковальчук, 23. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022
*****
Якби я міг ні їсти, ані спати,
Займаючи тим півжиття,
О, скільки б я тоді міг написати
Поезії за все життя!
Та впевнений, що вже й казати,
Що навіть і того часу́
Забракло б, щоби описати
Всю дивную Землі красу.
Було б не досить й до загину
На світі слів усіх всіх мов,
Аби хоча б на половину
Де неї висловить любов,
Яка ніяких меж не має,
Яка зростає з кожним днем,
Любов, яка в душі палає
Нестримано палким вогнем;
Вогнем, що ледь її торкають
Його предовгі язики,
Від чого радісно співають
В мені і почуття, й думки;
Співають весело й танцюють
В танку під назвою «Життя»,
Неначе ріки, що хвилюють,
У вірі в світле майбуття;
В надії тій, що війни, голод
Закінчаться, як всеє зло,
Всі ті, що відчувають холод,
Відчують лагідне тепло;
Тепло те лагідне відчують
Не тілом лиш, а й серцем всім,
Тепло, що щедро подарують
І ближнім всім на світі цім.
Євген Ковальчук, 01. 09. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2022
Ну що, здавалося б, в людині?
Саме лиш м’ясо та кістки,
Та, окрім них, в ній є єдині
Свідомість, почуття, думки…
Вона і душу вічну має,
Хай навіть і не на виду,
Але яка їй помагає
Здолати будь-яку біду.
Вона – немов піску піщина
Й мов цілий світ у той же час,
Тому що на Землі людина
Є неповторна – кожен з нас.
Вона – неначе та краплина
Й безмежне море водночас,
Як часу сивого хвилина
Й мов ціла вічність в той же час.
Адже, неначе ті хвилини,
Навіки з часом вже мина
Життя все кожної людини,
Життя, що вічності не зна.
Та навіть, як вже смерть прилине,
Як світ людина полиша,
Її людськеє тіло гине,
Та досі ще живе душа.
Душа по світу та витає,
А разом з нею справи ті,
Які людина посіває
Іще при власному житті,
Ті справи, що, мов зерна, сіє
Впродовж всього свого життя –
Усе, що знає, все, що вміє,
В ім’я ясно́го майбуття.
Євген Ковальчук, 30. 08. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022