Пелюстки білі, чаруючі, духмяні,
Чом не в садочку? Всі ж кажуть дивовижна,
Від сонця має цілунки полум’яні,
Й пісні птахів, вітру слухає весняні.
Роки минають та фати не одягла,
Цвіт пелюсточків розвіявсь по дорозі,
Свою цнотливість я і досі зберегла,
З життям змиритись не хочу і не в змозі,
З чагарниками, спільну мову не знайшла,
Й дуби, що поруч - серед них у облозі.
Білих лебедів, часто на воді бачу,
Символ сонця, добра, вірного кохання,
Вкотре світанком, з росами заплачу,
І все ж на щастя маю сподівання,
Плекаю мрію, ні, я її не втрачу.
Як жарке літо погомоню з ставочком,
Із вітром в змові принесе прохолоду,
Чи туман срібний покотиться клубочком,
Тож від вологи плекаю насолоду,
Сонячні промені по листячку віночком,
Яскравий блиск, я сприйму, як нагороду.
Так час пливе, як течія із джерела,
Пори року не обходять стороною,
У моїх кронах, ще соковита жила,
Я надію грію, справлюся з журбою,
Любуюсь світом, значить щаслива, жива!
О5.06.2023р
Краса літнього ставу така казкова і фантастична, вона надихає поетів і художників на нові шедеври, а закоханих - на взаємні почуття і на спогади в зрілому віці!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
