Не бачив я ніколи більш щедрішу,
Приємнішу і приязну в речах,
Вона ділами добрими потішить, – 885
Порив жагучий в неї у очах
Добро робити досі не зачах.
А серцем благородним та погідним
Вона і царське серце зробить бідним.
Тому для себе спокій ти знайди 890
І мужність, щоб боротися з журбою,
Бо кожний чоловік скрізь і завжди
У мирі має бути сам з собою.
Запалений любовною жагою,
Дарунок цей ти можеш називать 895
Не долі дар, а з неба благодать.
Подумай теж (і хай душа радіє),
Раз пані має стільки доброти,
На співчуття її плекай надію,
Що зможеш в серці чистому найти, 900
Але дивись, щоб ненароком ти
Не поганьбив її ім’я напором
І доброчесність не завів у сором.
Я тут з’явився у потрібну мить,
Щоб бачити тебе в цей час святковий, 905
Бо, слово честі, чим це пояснить,
Що маєш ти такі чуття чудові?
Раніше ти сміявся із любові
І говорив, що пристрасний Ерот –
Всіх дурнів бог, священний ідіот. 910
Як часто брав ти всіх на прикрі глузи,
Що слуги у любові – блазнюки,
З народження дурні і боягузи,
Що деякі лежать, як мертвяки,
І тільки стогнуть тихо, диваки, 915
А інші прагнуть у жару палати
І просять Бога їх не рятувати.
А дехто з них, мов з холоду, закляк, –
Стягнув на себе одягу чимало,
А інші удавали переляк, 920
Що сну не мають, хоч спокійно спали,
І так себе високо підіймали,
Що врешті-решт з них кожний вниз упав –
А ти з них легковажно глузував.
А ще ти говорив: пусті розмови 925
Ці любчики провадили завжди.
Вважав ти, що до хитрощів готові
Вони всі від кохання чи з нуди.
З твоєї міг би кпитися біди,
Одначе, хоч би мав і помирати, 930
Не буду сміхом я тебе картати.
Тепер молись, себе у груди бий,
Проси прощення у любові бога:
«Я каюсь, бо люблю, о боже мій!»
Проси всім серцем милість і підмогу». 935
Сказав Троїл: «Ах, боже, цю тривогу
Мою візьми й прости мені злий сміх,
Не буде більше поглумів таких».
«Ну що ж, – сказав Пандар, – надію маю,
Що стишив ти любові бога гнів, 940
Покути сльози проливав без краю,
І щиро так пробачення просив, –
Тож хай бог дасть тобі, що заслужив.
Хай та, що принесла для тебе лихо,
Надалі стане джерелом утіхи. 945
Бо розквітає скрізь зело пусте
На тій землі, що й лікарська рослина,
Нарідко між жаливою росте
Троянда свіжа, ніжна і невинна,
І горб високий там, де і долина, 950
І світле завтра згонить ночі млу,
І радість поспішить на зміну злу.
Тепер утихомир себе вуздою,
І зачекай, коли спаде приплив,
Бо наша праця зробиться бідою, 955
Якби немудро ти себе повів.
Старанним завжди будь – без зайвих слів,
Будь радісним, служи для неї щиро
І насолоду матимеш без міри.
Бо той, хто часто змінює місця, 960
Усюди буде гостем тимчасовим;
Чи буде мати щастя до кінця?
Чи десь досягне щирої любові?
Якщо дерева садить хтось фруктові,
А потім вирве через кілька днів, 965
Не дивно, що не матиме плодів.
Якщо любові бог тебе направив
На цей, тобі призначений, причал,
Тримайся, будь стійким у щасній справі,
І, попри тяготу і серця шал, 970
Надію май, що працю назагал
Не зіпсує учинок твій квапливий,
Хоч я надіюсь на кінець щасливий.
А знаєш ти, чому я не боюсь
З небогою моєю справу мати, 975
Бо чув я мудрість сказану чиюсь,
Що важко є людину відшукати,
Хто б не хотів любовний жар пізнати, –
Любов небесну, чи земну любов.
Надіюсь, що знайду в ній ласки зов. 980
Якщо про неї мовити осібно,
Про молодість її, красу чола,
Любов небесна їй ще не потрібна,
Хоч мати цю любов вона б могла.
Для неї втіха краща би була 985
Такого лицаря, як ти, кохати,
Коли ж не так – її це буде втрата.
А що ж до мене – всі мої труди
Готовий я для тебе присвятити,
Щоб щасні ви удвох були завжди, 990
Щоб ви могли любов свою зустріти
І мудро почуття свої прикрити
Так, щоб ніхто про змову цю не знав,
І радість кожний з нас від цього мав.
По правді мовлячи, тепер я знаю, 995
Що чесним і порядним будеш ти, –
Таким тебе я бачити бажаю.
Раз бог любові жестом доброти
Відвів тебе від зла і марноти,
То будеш ти тепер міцна опора 1000
Для його віри, – недругам на горе.
Відомо, що мислителі весь час
В гріхах блукали всупереч закону,
Та бог своєю милістю їх спас
І взяв до себе із провин полону, 1005
Тож бога будуть славити до скону,
Бо він звільнив їх із гріховних уз
І вберігає від земних спокус».
Коли Троїл почув Пандара згоду,
Що той помічником для нього став, 1010
Що прийде замість горя насолода, –
Вогонь його любові запалав
І він, з жагою в серці, закричав:
«Венеро світла, поможи – до віку
Тебе, Пандаре, вдячність жде велика! 1015
Та любий друже, чи негайно жаль
В моєму серці зможеш погасити?
Як їй розкажеш про мою печаль?
Боюсь, від того зробиться сердита, –
Не схоче слухать, ані зрозуміти. 1020
Хоч це й розкаже дядько дорогий, –
Її не зрушить дріб’язок такий».
Пандар гукнув: «Розвів ти тут мороку,
Мов з місяця хтось упаде до нас!
Не зношу я твої дурні пороки! 1025
Турбуйся, щоб твій запал не погас!
Заради Бога, дай для мене час
І я закінчу клопіт цей уміло».
Троїл на те: «Довершуй, друже, діло.
Але, Пандаре, слово чуй палке: 1030
Не думай, що я зовсім божевільний,
Щоб міг зробити пані щось таке,
Що принесло б їй збиток мимовільний,
Скоріше я зійду у склеп могильний,
Ніж напрокуджу вчинок будь-який, – 1035
Окрім того, що зробить благо їй.
І відізвавсь тоді Пандар зі сміхом:
«Тож я порука для твоїх тривог?
Мені байдуже, що якби тут стиха
Вона могла б почути нас обох. 1040
Бувай! Радій! І нам поможе Бог!
Бо справу цю візьму в свої я руки
І матимеш ти радість, а не муки».
Троїл тут на коліна впав мерщій,
Й Пандара міцно стиснувши руками, 1045
Гукнув: «Тьху грецькій безлічі усій!
Бо вірю, божа поміч буде з нами,
Будь певний, тільки повернусь до тями,
То дехто буде жить останні дні, –
Та ти прости цю похвальбу мені!" 1050
"Отож, Пандаре, все тепер ти знаєш,
Ти, мудрістю життєвою міцний,
Моє життя і смерть в руках тримаєш;
Допоможи в цій справі нелегкій
І бог тобі заплатить, друже мій, – 1055
Сказав Троїл, – мої слова відверті
Їй передай, бо я близький до смерті».
Пандар, з бажанням другові добра,
Звернувсь до нього ніжно і ласкаво:
«Бувай, ще прийде вдячності пора 1060
І дякувати матимеш підставу».
І він пішов, обдумуючи справу:
Як краще вмовити її й нараз
Знайти належне місце й слушний час.
Якщо задумав дім хтось збудувати, 1065
То не почне із поспіхом пустим,
А для початку мусить спланувати,
Яким повинен бути в нього дім –
Затишним, серцю милим і ясним.
Тому й Пандар в своїй душі достоту 1070
Все спланував, узявшись за роботу.
Троїл же встав з постелі сам не свій
І, осідлавши враз коня гнідого,
Неначе лев, метнувсь у грізний бій,
І горе грекам стріть бійця такого; 1075
Вернувся в місто після перемоги
І там таку прихильність він здобув,
Що всі його любили – хто б не був.
Він став привітним, дружнім і ласкавим,
І найвільнішим також він зробивсь – 1080
Найкращий воїн мужньої постави
Між тих, хто буде, є і був колись.
Його жорстокі жарти уляглись,
Його байдужість і пиха навмисна
Змінилися у добрість безкорисну. 1085
Тепер Троїла залишить пора,
Він пережив удосталь болю й муки,
Та вже прийшло полегшення до ран;
Одужання надійна запорука
У тому, щоб терпляче, без принуки, 1090
До зцілення самому вибрать шлях
І власну долю мати у руках.
Кінець першої книги
Geoffrey Chaucer, Troilus and Criseyde
ID:
974348
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 19.02.2023 19:51:33
© дата внесення змiн: 20.02.2023 15:41:03
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
