Промокло небо сумом як ніколи
Стомлені вірші просяться увись
Віджили вік свій ярів видноколи
Стрімкі потоки річки розлелись
І забуяли трави в прохолоді
В момент блаженства стомлені вони
Мабуть сніги із неба на підході
Хочуть з'єднання з дотиком весни
