|
ДЕСЬ ТАМ, У СУЗІР'Ї ОРІОНА
Вона заплющувала очі і летіла до сузір'я Оріона. Там, на одній із зірок був її справжній дім. У вічнозеленому садку цвіли гортензії. На великій веранді стояв стіл накритий білим гаптованим обрусом. А на ньому два горнятка з такої ніжної порцеляни, що крізь неї було видно сонячні промені. Двоє діток наввипередки бігли, обнімали за шию і сперечалися: це моя мама! Ні, це моя. А вона ніжно тулила їх до грудей і цілувала пухкенькі щічки з ямочками.
І там на неї чекав чоловік. Її друг і коханий, її порада і розрада, її щастя і спокій. Вона любила у цьому чоловікові все: і приємний тембр голосу, і сором'язливу усмішку, світло-карі очі і чорне, як воронове крило, непокірне волосся. Вони до сходу сонця пили чай і їм було добре вдвох. Так добре, що ніч пролітала, як одна мить.
Вона запитувала, як пройшов його день, чи сумував за нею. А він розповідав їй про славного мисливця й красеня Оріона, сина морського царя Посейдона, якого вбив величезний скорпіон. І про те, як боги змилостивилися над Оріоном і перетворили його у сузір'я.
Вона притулялася губами до його щоки і вдихала запах, запах справжнього чоловіка, який ніколи її не скривдить, не принесе страждання й болю. Дякувала і молилася тим міфічним богам, що не дали згинути Оріону і їй, жінці, якій не знайшлось місця на землі. Бо лиш там, у сузір'ї Оріона був її справжній світ, прекрасний світ, який вона нікому й нізащо не віддасть.
... Ти знову борщ недосолила! Нікчема, нечупара! Руки б тобі повідривати. Чого баньки витріщила, ану марш смажити котлети.
Наталя добре знала, що буде далі. Не вперше ж. Далі він знову почне гамселити її, обзивати останніми словами. Не допоможуть ані благання, ані сльози. Якщо пощастить, то він стомиться і засне на килимку біля телевізора. А якщо ні, то знову доведеться до ранку тремтіти на дитячій гойдалці, що біля їх дому. Потім, коли він піде на роботу, поспіхом забіжить у хату, покладе грубий шар тонального крему на синці й заховає очі за великими окулярами, щоб хоч якось від людей прикрити своє безталанне життя. Зрештою, вже ніхто й нічого у неї не питав. Спочатку родичі й друзі намагалися давати якісь поради, але з часом зрозуміли: все даремно. На другий день буян принесе декілька цурпалків підів'ялих квітів, стане на коліна і буде, як завжди, прощений і прощенний.
Наталка в батьків була одиначкою. Ох, як пестили донечку-красуню татко з мамою. Ще б пак. Господь довго не давав Олені і Андрію дітей. І раптом, коли в друзів уже й внуки почали сипатись горошком, й у них в колисочці заплакало щастя. Їх донечка, їх світло у віконці, їх невимовна радість і гордість. Все для неї, все для Наталоньки. Ні в чому не відмовляли, ніколи не суперечили. І найкваліфікованіші репетитори, і танці, і закордонні подорожі. Пестили свою кровиночку. А вона виросла ні крапельки не розніженою. Не любила гучні компанії. Їй було затишно вдома, де панувала любов і повага батька до матері й до неї, їх любої Наталоньки. Батьки навшпиньки ходили, коли вона зачинялася у своїй кімнаті і починала на мольберті творити свій світ під "Пори року" улюбленого Вівальді.
Палали зорі. У темному небі загорялося сузір'я Великої Ведмедиці, яку розлучили із ведмежатком. Скорпіон грізно зиркав на сузір'я Оріона. А він, Оріон, красивий і благородний мисливець, перемагав лютого звіра. Сузір'я Оріона вона любила малювати найбільше.
Не даремно кажуть: де доньок сім, там і щастя всім. А де одна, там і долі нема.Чому так? Хто зна...
Якось Наталка поверталася з останньої лекції. Періщив дощ, вітер виривав з рук парасольку. І, як на біду, не було жодної маршрутки.
Біля дівчини зупинилось чорне авто. Молодий чоловік відчинив дверцята.
- Підвезти?
Чомусь відразу погодилась. Може змерзла, а може сподобались очі водія.
Мабуть, таки сподобались очі. Бо закохалася в Артема до нестями. І він, здавалося, її любив. Весілля було гучним. Все, як у поважних ґаздів, все найвищого ґатунку. Олена та Андрій справили таку забаву своїй одиначці, що ще тиждень родичі згадували про старенького дідуся Охріма, який зачувши музику, кинув костура і вхопив за талію тітку Нацю. Ох, і давав лиха закаблукам.
Перший грім вдарив коли молода пара оселилася в новому будинку Артема.
- Ти залишиш інститут. Інститутка мені не потрібна. Мені треба господиню. А на прожиття й сам зароблю.
Не протестувала. Тихенько виплакалась у ванній кімнаті. Витерла сльози, заперезалася фартушком і пішла на кухню.
А потім громи і блискавиці почастішали. Артем затримувався на роботі. Завжди був чимось невдоволений. Дорікав, що вечеря не смачна, сорочка не так випрасувана, мешти не до блиску напуцовані.
Був вечір і щаслива Наталка дуже чекала на Артема. Щоразу підбігала до вікна. Зазирала на вулицю. Мала для чоловіка новину. Чудову новину. Тест показав, що незабаром у них буде дитятко. Якщо хлопчик, то назвуть Андрійко, на честь її татка, а якщо дівчинка, то хай буде Оленка, як мама.
Артем прийшов під ранок. Напідпитку, як завше останнім часом. Роздратований і колючий. Тоді вперше він вдарив Наталку. В обличчя, з усього розмаху. Думала, що не подарує. Але вже зранку стояв на колінах, вимолював прощення. Обіцяв, що більше такого не буде. Пробачила. Коли жінка кохає, то може подарувати багато.
Вона й далі прощала образи. А він все частіше піднімав на неї руку, зневажав. А потім знову просив пробачення. І так по колу.
На п'ятому місяці вагітності Артем вдарив Наталку в живіт. Потрапила з кровотечею у лікарню. Акушер ховаючи очі сказав, були двійнята. Врятувати не вдалося. Але й тоді Наталка не призналася, чому сталася така біда. Оступилася, впала зі сходів.
- Наталонько, та покинь ти того аспида,- благала мама.
- Донечко, переїзди до нас, буде все, як і раніше, пилинки з тебе здуватимемо, - мало не плакав татко.
- Не можу я покинути його. Пропаде без мене. На роботі в нього негаразди, ситуація у країні нервова. Та і я, якщо по правді, сама винувата. То борщ пересолю, то сорочку забуду випрати. От він і нервується...
Як свічечки догоріли батьки один за одним. Не могли витримати наруги над своєю коханою дитиною.
... Орест Євгенович - завідувач кафедри психіатрії відчинив двері лікарняної палати. Махнув рукою до студентів, заходьте. Але приклав пальця до губ, мовляв, тільки без галасу.
На ліжку сиділа молода красива жінка. Дивилася у стелю. Вона навіть не обернулася на голос лікаря.
- Знайомтесь, це Наталка, наша нова пацієнтка. Вона у нас вже третій день.
А Наталка вже нікого не бачила і не чула. Вона була далеко. Там, у сузір'ї Оріона, на одній маленькій зірочці був її дім. У вічнозеленому садку цвіли гортензії. На великій веранді стояв стіл накритий білим гаптованим обрусом. А на ньому два горнятка з такої ніжної порцеляни, що крізь неї було видно сонячні промені. Двоє діток наввипередки бігли до неї, обнімали за шию і сперечалися: це моя мама! Ні, це моя. А вона ніжно тулила їх до грудей і цілувала пухкі щічки з ямочками.
Десь там, у сузір'ї Оріона був її справжній світ, прекрасний світ, який вона нікому й нізащо не віддасть. І там їй було так добре.
ID:
920205
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.07.2021 12:56:46
© дата внесення змiн: 22.07.2021 12:56:46
автор: ОксМаксКорабель
Вкажіть причину вашої скарги
|
