По підвіконню хлюпоче дощ… Великі прозорі краплі потрапляють на скло, подібні тихому тупотінню. По небу хмари метушились, за мить летіли, немов коні вороні. Під тиском вітру, клубилися, кружляли колом, замали вигляд виру. Раптовий блиск блискавиці, скував ті хмари темнокрилі, освітив все навкруги. Й різкий барабанний удар, наче хтось різко забив кола в землю й за мить луною, ніби з розгону, віддалився вдалину. Хмари штовхались між собою, частий, тихіший, барабанний бій рознісся над землею.
Думки - думки… Їх не зміг позбутися Євген. Вкотре рукою торкався чорного, густого кучерявого чуба. Чи й це на радість, чи й на біду ця прикмета. Олександра ж приголомшила його, з`явилася, як ця громовиця.
Два роки розлуки, лише через три дні після зникнення, прийшла СМС » Я в Польщі. Все буде добре.» А потім, ні дзвінків, ні СМС. Дзвонив на цей телефон, але голос оператора весь час повторював одне й те саме -»Цей номер не є дійсним». Згодом, через три місяці, знову СМС « Уклала договір на два роки. До мене не дозвонишся. Все буде добре. Цілую». Так легко сказала. Та нащо ж поїхала в найми? А, як же я ? І чому не попередила ? Мабуть була впевнена, що я буду проти поїздки. Сто «але» та вже там, на жаль нічим не здатен завадити.
Напередодні повернення, нічого й не снилось. Різкий дзвінок в двері спантеличив його, хто б міг бути в таку пору? Пройшло лише пару хвилин, як він присів за стіл, домальовував, вже майже готовий проєкт нового житлового дев`ятиповерхового будинку. Архітектура, це одне, що він вміє добре робити. Мрія дитинства - будувати комфортні дома, їх цілі комплекси. Кажуть везіння гарна штука, фортуна посміхнулася. Після навчання в інституті, працював замом головного архітектора міста. Його тільки це й підтримало після раптового зникнення Олександри.
Влітку, випадкове знайомство в магазині »Книгарня Є », продовжилося дружбою, а згодом переросло в кохання. Вже більше трьох років жили разом, здавалося й вирішили одружитися. Та в неї не було бажання жити з ним в двокімнатній квартирі, хоч і кажуть, - « З милим рай і в курені «. Мріяла, щоб він за власним проектом на околиці міста, побудував приватний, просторий будинок. Їй у спадок давно дідусь залишив тридцять соток приватної землі. Вона й сама за професією дизайнер. Уміла гарно малювати, підібрати кольори фасадій й дахів будинків, їх гармонійне поєднування з розмішенням дерев, клумб, парків, дитячих майданчиків, тощо….
Приблизно за пів години до грози, Олександра ввійшовши в квартиру тільки й сказала,
- Привіт! Я така виснажена». Залишила валізу біля дверей й з чорної невеличкої сумки поклала на журнальний столик дві пачки долларів і банкоматну картку,
-Ось, я все ж таки це зробила. Це додаток до наших збережень. Тепер в нас є гроші, тож ми втілимо мою мрію в життя. Не ображайся, що так раптово зникла, ти б мене не відпустив. Я пішла у ванну кімнату.
Ось так просто, примруживши стомлені волошкові очі, чмокнула в щоку й зникла за дверима. Її погляд, каштанове волосся розсипане по тендітних плечах, пробудило в нього чоловіка. Нагадали про чарівні, безсонні ночі, наскільки вони були спокусливими, приємними для них.
Пару хвилин…. вона вже у ванній кімнаті. Вода тече, хлюпоче… напливають думки. Така ж тендітна, як і була, здається за ці два роки і не змінилась. Може зайти до неї…. та ні. Хоча й жвава та видно, що стомлена. Але в той же час підступали інші думки. Яка впевненість?! Не бентежили думки, чи я тут сам? Чи то така довіра? І скільки часу мовчала й чому? Сто запитань,чи й буде відповіть. А може вже й собі там мала коханця ? Але в той же час в душі протиріччя, заспокоював себе. Та ні, ми ж знаємо один одного та й вона ж так присягалася в коханні. На мить закрив очі й тут же їх відкрив, прислухався до свого дихання, здається зняв напругу. І все ж, довіра в житті багато значить. Приїхала і це тільки на краще. Я ж стільки днів і ночей чекав дзвінка, чекав і вірив, що повернеться, не покохає іншого.Та й знавши її брезгливість до інших чоловіків, вірніше до випадкових знайомств, що нав`язуються всупереч бажанням, напевно ще й це розвіювало сумнів.
Вона, розслаблена після купеля, бажала одного, впасти в своє рідне ліжко, відіспатися. Як миша, крадучись проникла в спальню. Все ж помітив, ледь посміхнувся. Хай відпочине, я ж все розумію, ми ж не діти. Як важко вгамувати бажання, щоб поруч бути з нею. Швидкоруч склав всі речі, потирав руки. Довгі хвилини в чеканні, швидше б час пройшов. Мила моя, люба моя квітко ясноока, якби ж ти знала, як я за тобою сумував.
Де там довго всидиш, минуло не більше десяти хвилин, тихою ходою зайшов до спальні. За вікном минулася гроза і поміж хмар визирав ясноокий повний місяць. Він освічував, її білизну, синій атлас переливався. Вона спала на спині…. глибоке декольте й ледь приспущені плечики пеньюара, подовжують шию, виділяють прекрасну область ключиць. Напівоголені пухкенькі груди і тіло млосно – молоде, так вабили доторкнутись. Чи й можна бути біля неї байдужим? Все ж не посмів порушити той сон. Вона ж, як та квітка волошка, певно бачила ясний сон… адже вже вдома. Біля вікна присів на стілець, любувався нею. Тільки від уяви огортала чарівність, як він торкнеться її жаданого, п`янкого тіла. Легенький піт виступив на чолі. Так важко втриматись. Якби вже відволіктися, зняти напругу. Це відчуття, як вогонь, що гріє серце та все ж спалахує, здається, аж закипає в жилах кров й бентежить душу.
Терпіння…. повернувся до вікна… Мала хмарина ледь приховала місяць, накрапав дощ, падав донизу - на кущі червоних троянд. Раніше був до них байдужий та наче ненароком , зірвався з стільця. Ой,що ж це я та в мне ж вдома конем грай, ні випити, ні закусити….
Швидкою ходою повертався з нічного магазину. В руках тримав букет червоних оксамитових троянд, пакет з продуктами і пляшку шампанського вина «Біссер». Боявся порушити її сон, крадькома, босоніж, на пальцях, ледь торкаючись підлоги пробрався до ліжка. Затамувавши подих, вже лише в білизні приліг біля неї. Не наваживсь торкнутись її тіла, порив одвічний…. стримував в собі. Її знову освітив місяць. Здавалось, він не міг відвести від неї очей. Вона ж наче відчувала його поряд. Уві сні чарівно посміхнулась . Напевно бачить рожевий сон. І він склавши дві долоні підсунув під свою щоку, тихо приліг поряд. Спи моя Богиня! Спи кохана! Моя половиночко, рідненька душа… Нам до щастя один крок, я дочекаюсь ранку….
Липень 2020р
Гарний твір. А от стосовно поведінки героїв твору, то тут, як на мене, є питання. Хоча... Чого тільки в житті не буває...
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую!Напевно відносини не завжди знайомі комусь, не підходять кожному. Може це було випробування,хто знає..Часом і треба на якийсь час побути наодинці...Розібратися в собі...
Удачі Вам!
Гарно написано, легко читається.
Ось тільки не можу порадіти за Вашу Літературну Героїню, задля лаконічності назвемо її ЛГ.
Така собі сучасна бізнес-леді, яка мріє про власний будинок.
Зірвалася зі звичного життя, прийняла одноосібне рішення, поїхала на 2 роки у безвість. Не на Марс же, в сусідню країну. Зараз безліч сучасних ґаджетів зв’язку. Невже не могла з тої пачки долярів використати хоч трошки, щоб тримати зв’язок з близькою людиною?
Коли, падаючи від утоми, можна почути слова справжньої втіхи, співчуття, підтримки. Чи потрібне це все нашій ЛГ? Виникають сумніви. Все – заради мети. А мета зрозуміла.
Тепер щодо Євгена. Має непогану посаду. Але не може забезпечити дружину достойним «куренем». Зате має певну чесноту. Здатен чекати на свою дружину аж 2 роки, відмітаючи всі сумніви. Але чи гаряча кров тече в його жилах? За 2 роки ні разу не «стрибнув у гречку»? Після 2 років «стримування» своїх бажань, навіть не наважився обійняти свою дружину? Вона що, «щойно тягала цеглу»? Невже не виспалася в автобусі? Невже не скучила за обіймами???
То чи потрібен Євген нашій ЛГ як Коханець? Чи основна його «потрібність» - будувати «достойний курінь»? Так, тут наша бізнес-леді в лідерах.Чи надовго?
Уявляю, як продовження цього подружнього життя, що з’являються діти. Що робить ЛГ? Ну логічно ж. Кидає дітей на Євгена, вербується заробляти гроші. Пропадає на декілька років, без зворотнього зв’язку. Потім – нічого, що мамця пропустила випускний. Зате в доньки була найкраща сукня. Найпрестижніший ВУЗ. Найбагатше весілля. Ну і т.д.
Наша ЛГ – тяглова конячка, що мріє про «королівське стійло». І ще. При нелюдській втомі ще потрібно достойно виглядати. Свіжою, не виснаженою. Ось лежить вона у власному ліжку, «чарівно посміхається уві сні». Уявляє як Євген зацілує її завтра? Чи вже бачить, як він креслить проект нової, достойної оселі?
Мрії мають збуватися…
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас на моїй сторінці.Здивована,що відколи пишу, Ви є гостя моєї сторінки. Щодо прози.. Життя в кожного різне...Хтось в сім*ї завжди є конячка,а хтось возиком, інколи легким,а буває й занадто важким.Так і до інтимних стосунків,ми всі різні, як пори року,як погодні умови...
Щиро вдячна Вам за широкий погляд й своє бачення. Удачі Вам і натхнення!
А дощ по підвіконню так хлюпоче,
Гамує в серці масу протиріч.
Немов коханому тому сказати хоче:
Між Вами лиш коротка тепла ніч...
Дуже люблю Ваші чуттєві твори, пані Ніно!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую, Маринко!. Значить є на яку тему написати вірш Всього найкращого Вам!
Гарний твір. 
А от стосовно поведінки героїв твору, то тут, як на мене, є питання. Хоча... Чого тільки в житті не буває... 
Гарного вам ранку, чудового дня і нових творів!!! 
