Ти просила пробачити, стишити гнів,
Бо, мовляв, не могла знайти час для візиту.
Я дивився, мовчав, говорити не смів
Міг би докору камінь у душу відкриту
Тобі, жіночко мила, тобі – люба пташко
Злісно кинути, тільки свою думку ловлю:
Як би прощення це не давалося важко,
Вкотре знову пробачу, бо дуже люблю!
___//__
Оці очі! Звабливі, невірні, лукаві.
Як я міг їм повірити? Їм присягатись?
Серцем граються, ніби це м’яч для забави,
Чи пташина співуча що садять за грати.
Я пірнав у глибінь оцих поглядів владних,
Я втрачав свою голову в мріях шалених,
А в ці миті ти просто воліла погратись
Та вже мала на думці когось – вже не мене!
--//--
Не віриш, що жіночі чари
На чоловіка мають вплив?
Забула, як тобою марив,
Як за тобою в мріях плив
По неосяжних океанах,
Між сонми дивних островів,
Як по засніжених полянах
Між кедрів височенних брів
Коли здавалось, що до тебе
Вже й не знайти доріг-стежин
Та ти була як зірка в небі
Тож був я в долі не один
Якщо тепер буває часом,
Що я без тебе десь іду,
Це ще не значить, ще не значить,
Що тебе кину, на біду!
Просто буває коли треба
Побути просто сам-на сам,
Тебе – як зірку і як небо
Я вже нікому не віддам!
30.01.2019
