А грудень задощив, зійшов з лижні –
не втримався на трасі й розгубився.
В чоботях гумових так затишно мені,
то ж нащо сніг тоді вночі наснився?
Не віщий сон. Пручається мороз,
не дружить з цим чудним південним краєм.
Не заявляє авітаміноз
про себе тут, депресії немає.
Броджу в тумані, дихаю дощем,
шукаю, де прилавок із хурмою.
Сахаюся від зустрічей, а ще
ховаюся між осінню й зимою
в яскравий купол: з зонтиком в руці
знов доведеться зиму пережити.
Бо губляться її десь манівці.
Все сіють мряку небеса крізь сито.
14.12.18
(фото з інтернету. Дякую автору)
Дякую, Оксаночко! В моїх віршах так багато парасоль, що тут вирішила зонтик написати. Тим більш, що слово таке є в українській мові, це слова-синоніми.