Присіла край дороги Правда... Утомлене лице і руки загрубілі.
А у очах ясних світилась радість. Думки й діла її усі були красиві!
У полі працювала й у гайочку, і розважала діток у садочку. Вона
й на полонинах ще трембітами дзвеніла. То ж загоріла і змужніла.
Тут біля неї Кривда сіла. Така тендітна й хитра-хитра... В її
очах теж іскорки гарненькі. А речі, речі... солоденькі.
Отак сиділи. Розмовляли. Обідать стали.
Дістала Правда все, що мала. А Кривда своє приховала. То ж
Правда Кривду частувала. І хлібом поділилась й солоденьким. На
славу був обід. Смачненький!
Та Кривда радо все приймала, а потім Правду частувати стала.
Сказала Правді: "Ти ж наїлась!" Все ж гіркотою поділилась.
От з того часу (усі знають) гіркою Правду називають.
Для когось Кривда та гарненька й до цього часу солоденька.
