Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: В пошуках щастя / проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: В пошуках щастя / проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 12

Пошук


Перевірка розміру




В пошуках щастя / проза/

Серпневий вечір…. Цього дня був мінливий повний місяць, він часом сріблився, часом переливався, бліднішав поміж темно сірих хмар в потускнілому небі. Здавалося ті хмари, що вище, кудись поспішали, а, що нижче завмирали на якийсь час, а потім не поспішаючи пливли до заходу. Сонце вже сховалося…По обрію ледь - ледь виднілись розпливчаті, червоні хмари, а трохи ближче, велика, темна хмара час від часу світилася від блискавки. Здавалося блискавка наче хотіла її розділити на декілька частин, а потім гуркотіло й гуркотіло, врешті десь далеко губилося. Наталя, йшла по дорозі невеличкого містечка. Шкода парасольку не взяла, напевно буде дощ, позираючи на небо, робила висновки дівчина. Ото ж треба, хто просив, цього дощу, так недоречно, ще моя штукатурка потече. Зненацька зашпортнулася, все тіло здригнулося, в душі з переляку, аж похололо. Різко зупинилася, от роззявляка, сварила себе. Ще чого не хватало, щоб така красуня, як я та простягнулася перед людьми, щось не везе сьогодні, з самого початку… Роздивилася, чи ніхто не помітив, перевівши подих, йшла далі. Вбралася в нове вбрання; червоні капці на підборах, футболка жовтого кольору з сріблястою вишивкою, ще й спідниця в червону смужку з чорною, така собі - »міні». » До біса такі хвилювання», торочила про себе, нехай би сьогодні попався мені на очі Микола, вздрів би мене, таку, приворожила б, напевно б не відходив від мене…. Вона його знає більше пів року, про таких говорять –«душа компанії». В кафе своя людина, завжди серед молоді, як король, всім керував, веселий, дотепний, завжди знав, коли та що сказати, до того, ще й красунчик. Їй подобалися чорняві хлопці і такі ж стрункі, як вона. Він часом запрошував її на танець та провести додому ні разу не наважився. Наталя вже зо два тижні ходить в кафе щодня, в надії, що знову його зустріне. Їй подобалося це містечко, приїхала із села, влаштувалася на роботу в дитсадок вихователькою. Було дуже зручно, неподалік винайняла квартиру і «Автовокзал» близько. Як треба й додому перескочити можна швидко, не треба витрачати забагато часу. І зовсім близько кафе «Стоп», де завжди людно, можна розважитися, послухати музику, випити коктейль чи пахучої кави… Після щоденної роботи, хочеться відірватися від дитячих клопотів, ось і прямує, озираючись, даруючи усмішку перехожим, сюди, в кафе. Ну, як не Микола, то може хтось інший з місцевих клюне на неї. Тож здається й не погана, як кажуть, ноги ростуть від плечей, високі в моді, думала дівчина; Чорні брови, карі очі Сумні вечори дівочі Де ж Миколко загубився Біда, як в другу влюбився. Ото, знову в голові цей Микола, не має від нього спокою, хитнула головою, переступаючи поріг кафе. Може вже сьогодні його величність прийдуть, озираючись на всі сторони, шукала дівчина…. В салоні людно, гуділо, як в вулику, до всього цього, ще й грала джазова музика… Доволі веселі розмови і раз – по – раз сміх. Аж раптом, прямо на неї, йшла невеличка на зріст, кирпатенька дівчина, з великими, смарагдовими очима, красивої форми. На обличчі привітна усмішка, як та золотоволоска, пишне, кучеряве волосся, кольору стиглого жита з сонячним відтінком, ледь діставало до плечей. Вона так поспішала, мов пташка хотіла вилетіти з клітки, здавалося нікого не помічала перед собою. - О! Риженька ( стрекоза) – Привіт!, - доволі голосно сказала Наталя і торкнулася до руки дівчини. Та відразу розпашілася, наче сонце виглянуло з-за хмари, за мить зирнула навколо себе і тихо до неї на вухо, - Чого репетуєш, це, що в школі? - О! Дивися на неї! Оленко, ти де взялася? Що теж в містечко потягнуло? - здивовано з запитаннями продовжила Наталя. Дівчина наче засоромилася, опустивши голову донизу, - Я тут проїздом, з Вінниці приїхала. Ось купила булочку, перекусити та й піду на перехрестя попутну машину зловлю, треба ж якось додому дістатися. - Ой, що село без тебе ніч не перебуде? Давай лишайся! Згадаємо школу, контрольними роботами ділилися, як один бутерброд на двох ділили…. Ще й гримить, чуєш, буде дощ, ще змокнеш, чого доброго захворієш, - запропонувала Наталя. Сама дивлячись на неї, хитро всміхалася і про себе, - » Ха – ха… А веснянки так і залишилися трохи на обличчі. Хто на неї зазіхне з хлопців? Хоча, правда, пишні груди приваблюють чоловіків. А, що вмовлю посидіти зі мною, може й справді та хтось на нас зверне увагу. Хоча звичайно місцевих дівчат в цьому кафе теж не бракувало. Та чим біс не жартує, місяць вповні, емоції… Врешті треба ж дізнатися, що вона в Вінниці робила? Ніжно взявши під руку Наталя підвела Олену до столика, -Гайда, сідай, я пригощаю! Позирнувши на годинника, що висів на стіні біля бармена, продовжила, - Тобі охота так поспішати додому? А може в мене заночуєш? Чи завтра корови пасти? Чого спішити додому, чи може кавалера, якось замала? Ану зізнавайся, давно не бачилися, - як завідна дзиґа, гомоніла Наталя і все кидала привітний, допитливий погляд на присутніх в кафе. Олена, дивилася на неї прямим поглядом, -О, ти така, як була цокотуха, така й залишилася! Не думала, що тебе тут зустріну, тільки ти мене так більше не називай, тож не діти, дорослі…. Зробивши паузу, ледь всміхнулася, продовжила, - Добре, зараз передзвоню батькам, вони напевно думають, я в брата залишилася на ніч. Та я вирішила не заважати, тим паче в них ночувати залишилися гості. Василь з Галиною квартиру купили в Вінниці. Давно збиралися, нарешті здійснилася їх мрія. Галинка вагітна, тож скоро стану тіткою. Гарна новина! Посидь, я зараз! - Наталка попрямувала до бармена. Оленка с під лоба роздивлялася на присутніх. Хтось пив каву, хтось смоктав коктейлі. Майже всі столи були зайняті та тут де вони сиділи, поруч за столом сиділо дві дівчини. Вони, про, щось перешіптувалися, кидаючи погляд, то на Наталю, то на неї. Напевно її тут знають, зробила висновки дівчина. І в черговий раз поклала ліву руку на коліно, наче приховувала свої дірки на джинсах. Вона то гарно одіта, а я, що я, так по - робочому, думала Олена. Та нічого, ніхто ж не роздягне, всміхаючись, дивилася до Наталі. Чому так довго? Можливо грошей не має, то в мене є. Так і буде, нащо втрачати нагоду, де, ще розважуся, хіба в сільському клубі, так для клубу вже стара, там одні підлітки тусуються. Олена дістала з сумочки телефон…. Вона попередила батьків, що залишилася в Наталки, буде вдома вранці, приїде першим автобусом. Заперечень звичайно не було, адже в дівчат чудовий вік, минуло двадцять років. Пора вже й самостійність проявити, думати про своє майбутнє. Наталя усміхнено сіла за стіл. Один з офіціантів приніс тістечка і каву. Приємні пахощі дурманили голови… Насолода… Ще й зазвучала лірична музика. - Тільки б взяти якогось хлопця й піти з ним в (медляк)- весело сказала Наталя, та шкода, сьогодні хлопців замало, нікого знайомих не бачу… Дівчата сиділи з пів години, кожна розповідала про своє життя. -То ти тепер жити в Вінницю поїдеш, до брата, круто, от би в мене був такий брат! А тут дві сестри маю й то набагато менші, ще до школи ходять. Не маю від кого чекати підтримки. Як білка кручуся в тому садочку, а, що поробиш? Когось би звабити з місцевих, хоча б жити в цьому маленькому містечку, щоб недалеко від батьків, щоб знайти своє щастя і все ж таки не в селі, - задумуючись, не поспішаючи, говорила Наталя. - Ну, а я платні курси бухгалтерів закінчила й толк який з того, де зараз можна влаштуватися? Ніде немає роботи, тікають наші до Польщі, Чехії, мене батьки не відпускають. Оце тільки й надії на брата, можливо в Вінниці десь знайде мені роботу. Правда жити з ними не хочу, може в якусь (общагу) впхне брат. Було б добре. А, що до кавалерів, як ти кажеш, цим не переймаюся, з моєю зовнішністю, хіба може клюне такий, як я рижий. Та мені й самій добре, не поспішаю….Не тридцять же років мені, ще можна розважитися, пожити для себе. Взагалі то, мама каже приказка така є - »Від своєї долі ніхто не втік». - Гарна приказка та я вважаю від самої теж багато залежить… Які новини в селі? Я два тижні не була вдома, що в нас нового? - нахиляючись до Олени, тихо запитала Наталка. - А, що нового… Знову когось хоронили із героїв АТО, мама бідкалася, плакала, я саме в той день їхала до брата, то не знаю точно кого. Тільки мама плакала, що дитина тепер буде зростати на пів сирота. Це вже приїду, дізнаюся. А так, в селі зовсім молодих не видно. З нашого класу тільки й залишилися я та Віктор, баби Насті, він же без батька й матері – сирота. Військкомат його не чіпає, а бабця сказала, » «Через мій труп підеш на війну». А хто за нею, ще догляне, вона ж змалку його вибавила, - тихо розповідала Оленка. Біля бармена скупчилися хлопці, шукали, включали раз- по - раз якусь музику… В цей час в двері ввалилися четверо хлопців, про щось гучно, весело розмовляли. Серед них Наталка побачила Миколу, в білій сорочці, як наречений, відразу подумала дівчина. В лівій руці він тримав рожеву троянду. Став по серед салону і уважно придивлявся до присутніх. Двоє хлопців, з компанії, відразу підійшли до сусіднього стола, де сиділи двоє дівчат, гучно відсуваючи стільці, присіли й відразу пролунав сміх, вони вже, про щось, спілкувалися. Ще один хлопець з компанії стояв біля бармена, наче чогось чекав. Нарешті Миколин погляд потрапив на Наталку, їх погляди зустрілися, він посміхнувся і …. Ні, він відразу не підійшов до них, Наталка від злості, аж почервоніла… Ба, який гордий, от халепа, кого він чекає? Адже ж прийшов з трояндою. Оленка помітила, як почервоніла Наталка, здивовано до неї -Ти, що? Про що думаєш? Щось сталося? Наталка опустила голову, - Не звертай уваги, це, щось так відчуваю, що почервоніла, може хтось дивиться на мене, чи то говорить, щось про мене… Микола, з усмішкою на обличчі, таки, підійшов до них, присідав на стілець, троянду поклав серед столу. -О! Наталі! Ти, що Анжеліку до нас привела, чи золотоволоску? Де її викопала? І звідки це чарівне сотворіння? Зізнавайся…. Наталя ховала очі, дивилася кудись в сторону, злість розривала душу… Це ж треба таке, запросила на свою голову! Він уважно дивився на Оленку та намагалася дивитися на Наталку. Хлопець сміливо взяв Оленку за підборіддя, -Ох! ,Ох! А очі! Як смарагдові рубіни… Дівчині було настільки не зручно, що ривком руки відсторонила його руку, -А не забагато вільності, шановний? Микола здвинув бровами, здивувався, - Ти, що недоторканна? Чи горда така? Раптом в вікнах кафе наче загорівся факел, блискавка розрізала небо, різко, гучно шарахнув грім, одночасно потухло світло. Кілька секунд темряви…. І біля бармена загорілися одна за одною, з десяток свічок. Він швидко розносив їх на столи. Микола, поплескав його по плечі, коли той підійшов до них, - Молодець! Швидко впорався! Преміальні випишу! Принеси нам безалкогольних, малинових три коктейлі, я за кермом сьогодні… Наталя здивувалася, він, що можливо власник цього кафе? Вона майже нічого про нього не знала, чула, що двадцять чотири роки минуло та, що живе тут, біля мами. Ще якось гомоніли хлопці, що хоче купити в Вінниці квартиру, чи будинок. Микола, поглянувши на Олену, нагадав, - О, я вибачаюсь! Не представився, ця гроза збила мене з пантелику, мене звати Микола. Двадцять чотири роки, не одружений зараз і не був одружений, в пошуках для себе дружини, вірної, скромної, гарної…. На обличчі щира, весела усмішка, кивнув головою, - А тебе звати…. Я зрозумів Оленка! Ім`я до речі гарне. Та не схожа на обгортку з шоколадки «Оленка», до речі гарніша. Олена, від його слів, кліпала оченятами, ледь встигала зрозуміти, що він говорив, бо говорив дуже швидко. В кафе стало тихіше… По вікнах текла вода, чутно, як хлюпотів дощ, до того ж не малий, а справжня злива вирувала надворі… Мовчки втрьох пили коктейлі…. Свічка палахкотіла на столі, Микола уважно придивлявся до Олени, славна, носик симпатичний, пишні груди… Цікаво, з одного села, а такі різні. Та, не знає, що на себе нап`ялити, а ця така проста…. І фарб ніде не видно… Вся натуральна, копошилися думки в голові, вкотре гляне на обох дівчат, порівнював їх вигляд. Так, не тікати додому, а запропонувати свої послуги, може не пошле подалі, давав собі настанови хлопець. Оленка, першою заговорила, ледь схвильовано, - Дарма залишилася, вже була б напевно вдома. Після такого дощу чи й буде їхати автобус до села? Дорога паршива, хоч дорога й висипана вапняком та яма на ямі, тож не знати коли попаду додому…. - О квіточко, ти, що с того села, що й Наталя? До речі, Наталочко, це тобі за гарний сюрприз, - він подав їй троянду, в черговий раз посміхнувся. Наталці було приємно, в її очах немов з`явилося сонце, хоча вона не зрозуміла за який сюрприз та все ж зацікавлено зирнула на Олену, яка її реакція, на те, що він вручив їй троянду? - Дякую Миколко! Олені стало трохи не зручно, опустила голову, мовчала…. Наталка, не поспішаючи, демонстративно підняла руку, ніжно поклала йому на плече, - А що, може в село її повезеш, такою погодою? Він відразу ж забрав її руку, поклав на стіл, - Наталко, скажи ти про мене, щось, колись погане чула ? Напевно ні, тож на мене можна покластися, я буду вірним, як пес. І в повній цілості довезу додому. В машині тепло, є запасна курточка, одягнеш, зігрієшся. Даю слово, чіплятися, як банний лист, не буду. Ми тебе Наталко завеземо на квартиру, чого, ще тобі час втрачати, краще вдома виспишся, завтра ж робочий день. А я Олену завезу, не хвилюйся, - говорив Микола, наче, розмірковував в голос. Дівчата тільки переглянулися одна з одною. Наталя зрозуміла, його жест, хотів показати свою незалежність. Та нічого, вирішила дівчина, відвезе її в село та й на цьому кінець. Мені ж подарував троянду і до Олени, -Гаразд, їдь, не бійся, хлопець слова, надійний. Вже й здається дощ ущух, маленький січе. - Я зараз прийду, зачекайте, хай вийду надвір, подивлюся, що там коїться? - поспішив Микола. Ну нарешті, думала Наталка, тепер буде знати де я живу, можливо колись та й заїде, хай завезе Олену, дізнається з якого ми села. Надворі сиро, прохолодно…. Дівчата сиділи в машині, Микола прощався з друзями, одному з них тихо сказав на вухо, - Гадаю ночуватиму в селі, тож не переймайтеся, якщо завтра затримаюся. Хлопці весело плескали по плечу, один по перед другого бажали вдачі,» Ну давай, щасливої дороги! Не злови ґави, може це доля…». Було близько двадцять другої години, коли Наталка попрощалася, пішла до квартири. Олена трохи боязко махнула їй рукою і забилася, як мишка, в куток машини, на задньому сидінні. Микола дав їй курточку, - Зігрійся, бачу замерзла! І не бійся, не скривджу тебе, село ваше знаю, не хвилюйся. Він мовчки гнав машину, а серце тріпотіло, що придумати, щоб подивитися, що за сім`я? Де вона живе і як? Хотілося швидше все про неї дізнатися. Дванадцять кілометрів проїхали, їм обом здалося, що це минула якась мить. Оленка, дивилася на його широкі плечі, мужні руки, гарний хлопець, комусь буде добрим чоловіком, не якесь похабне, не виховане, сотворіння. Вони під`їхали до дерев`яного паркану, ворота були відкриті, по всій хаті горіло світло, на обійсті в купі сиділи гуси. Почувши гул машини, гусак гучно заґелґотав, хтось відразу включив світло надворі. З хати вийшов батько Олени. Чоловік, років п`ятдесяти п`яти, взутий в резинові калоші, розвів руками. Олена вискочила з машини, - Дякую, от я і вдома. Тату, це мене знайомий підвіз, не сварись. Це Наталки Овчинникової знайомий, Микола. Батько не роздумуючи, підійшов до машини. Хлопець відкрив двері, - Доброго вечора Вам! Ви не сваріться, в нас така гроза була й дощ сильний, що вона не мала чим дістатися додому завчасно. - То нічого, я Дмитро, батько Олени, - протягнув до нього руку. - Давай заходь повечеряємо, жінка вже спить, скуштуєш нашого молодого вина з чорної смородини… Олена, як почула ці слова, мов обпечена залетіла до хати. Що робити? Не прожене ж його, якщо дасть згоду батькові. Що ж тоді скаже Наталка? Та чи він її просто знайомий, чи може зустрічаються? Вона ж їй про це нічого не говорила. Оце так діла! От батько, компанії хоче! А мені потім віддуватися перед Наталею. Микола з батьком зайшли до хати. Хлопець привітно привітався, Олена стояла перед ним, як червона троянда, не знала куди подіти очі. А чого й сама цього не знала. Батько до неї, - Давай ми повечеряємо, там мати качку була запекла, хай спить, її не чіпай, сама накрий на стіл. Батько запропонував Миколі помити руки… Олена, як накрила стіл, відразу пішла до своєї кімнати, - Ну на добраніч! Дякую Миколо! Щасливо добратися додому. Поспіхом, зайшла в свою кімнату, серце здавалося вискочить, а красивий же та куди мені до нього, вже втішала себе. Лягаю спати, наче вмовляла себе. Повечеряють та й поїде, копошилися думки. Заснула не відразу, але день пригод зморив її. Ранок заглядав в вікно… Небо, немов сіра пелена, після дощу скрізь було мокро, з дерев стікали великі дощові краплини… На обійсті ґелґотали гуси, батько звав курей… Олена виглянула і відразу відкрила вікно, в обличчя війнуло прохолодою, пахло сирістю, на подвір`ї стояла Миколина машина. Що машина поламась? А де ж він, в машині спить? Це перше, що прийшло їй на думку. Вона, накинувши, на нічну сорочку, літній халат, вискочила зі своєї кімнати,… Оторопіла, коли побачила, що Микола солодко спав на дивані. Очі від здивування, ще більше округлилися, лише одна мить і вона знову в себе в кімнаті. В душі дивне хвилювання і від чого, задавала собі питання. Так треба зібратися і йти допомагати матері, треба ж молоко процідити, вона напевно вже погнала корову до череди. Коли Оленка вийшла одягнена в кімнату, Микола вже сидів на охайно застеленому дивані, привітно посміхнувся, - Вибач, я не поїхав, такий дощ линув, як з відра, батько твій не відпустив, каже, ще вночі десь застрягну. Побоявся за мене наче, я йому якась родина. Олена зробилася червона, як буряк, не могла й слова вимовити. Він підійшов впритул до неї, ледь - ледь тремтіла, як листочок на дереві, хотіла відступити, - Чого боїшся? Ніжно взявся двома руками за обличчя… Погляд, очі в очі, довгий, солодкий поцілунок, заворожив їх. Вона й сама не знала, чому не сперечалася. Той дотик до вуст, сп`янив на якусь мить. Наважилася відійти від нього, чомусь не слухалися ноги, наче він забрав в неї всю силу, все ж зробила крок назад. Він втримав її за руку, - Не гони мене, краще пізнай, подобаєшся ти мені, золотоволоско! Їй ніхто і ніколи не казав таких слів. Наче хтось доганяв, вискочила з хати, схвативши на ходу пусте відро. Немов п`яна йшла до криниці, яка була в в десяти метрах від літньої кухні. Він, не гаючи часу, поспішив за нею. А побачивши його поряд, вона поспіхом спустила відро донизу, відійшла. Наче грали в мовчанку, тільки погляди. Вже назад йшли, не поспішаючи, Оленка попереду, він йшов, слідом на нею, з повним відром води. На обійсті стояв батько, на обличчі щира, весела усмішка, й про себе - »А жінка журилася, коли вийде заміж наша - риженька (стрекоза), а воно бач, як - » Від своєї долі нікуди не втечеш». На обійстя зайшла мати, - О, всі повставали….Давай доню, сніданок рихтувати…. Вони наче давно знайомі, дружно снідали за столом, Микола розповідав про себе, батько з матір’ю час від часу переглядалися, задоволено хитали головами. Тю, то це напевно Наталя не знала, що то його кафе, зробила висновки Олена. Вона була здивована поведінкою Миколи, він так уважно слухав, що розповідав батько, тільки тепер дізналася, що виріс без батька. Мав « Ракушку» на базарі в Вінниці, де торгував взуттям, яке привозив з Одеси. Ніхто й не думав, що так швидко пролетить час. Після сніданку, вже була одинадцята година, Микола всім подякував за гарний прийом, підморгнув Оленці, -Я, ще приїду, тепер вже сам знайду сюди дорогу…. Він повертався в містечко. Батьки дивилися на доньку, батько не витримав, - Отакого б зятя, гарний хлопчина! - А я тут до чого? Тату, це просто знайомий, - наче виправдовувалась Олена. Пройшло зо два тижні….Наталя сиділа в кафе, знервовано дивилася на вхідні двері. Не було, як поїхати в село, трохи заслабла, заразилася вірусом від дітей, а по такій, дощовій погоді куди їхати? А дощі зарядили наче вже пізня осінь. Ці дні не бачила Миколу, а подзвонити до Олени, не змогла, картала себе, що не записала її номер телефону. Це очікування її дратувало, вона підійшла до бармена, - Щось Миколи давно не видно, не знаєш де пропав? Хлопець не відволікаючись від витирання фужерів, - Чому не знаю? Крутиться, курс тримає, то на Одесу, то на Вінницю, (доляри) заробляє. Чув, що якась дівка з села обкрутила його, купує хату в Вінниці, надумав одружитися, розпрощатися зі свободою. Погода трохи покращилася, але вже хазяйнував вересень…. Наталя ледве дочекалася вихідних, їхала в село. Як завжди вирядилась, в яскравому одязі, накладні махрові вії, розфарбована на обличчі. Ні, вона відразу не пішла з автобуса додому, її роздирала цікавість, прямувала до Олени. І цілу дорогу розмовляла сама з собою, як навіжена -« Ні він не міг на неї клюнути, навіть допустити цього не можу. Це ж якому треба бути дурневі, щоб на неї зазіхнути. Сам такий славний, забезпечений, ні, ні. Та хоч запитаю в неї, як тоді довіз її додому. Та запишу її номер телефону…». І знову думки про Миколу. Це точно в нього хтось інший, точно, не ця рижа (стрекоза). Озираючись, підходила до обійстя Олени, на дворі гучний сміх, почула її голос, - Миколо! Не обіймай при батьках, не цілуй…Так в селі не годиться поводитися, ще хтось побачить… Наталя завмерла, саме була під брамою, йти назад, чи вперед? Раптом, зовсім близько, біля хвіртки заговорив Микола, - Хай бачать! Скоро ж одружимося, чого чекати? На Покрову й візьмемо шлюб, весілля в кафе забацаємо. Будеш моя золотоволоско! Все- все, дала згоду, значить назад дороги немає, ні - ні – ні, голубонько моя, не відпущу…. Наталя крадькома відходила від паркану, як подалі, присіла за великим кущем бузку. Ворота відкрилися… . Микола, швидко, виїхав машиною, подався в напрямку дороги до містечка. Олена, наче літала, щось приспівуючи, собі під ніс, закривала браму. Ну от і все, знервовано, йшла стежкою додому Наталка…. Шансів бути з ним ніяких, проґавила я своє щастя. Що він в ній знайшов? Вкотре себе запитувала дівчина, а потім озирнувшись назад, пригадала приказку, яку говорила Олена; » Від своєї долі нікуди не втечеш». А можливо воно так і є, хто знає? Та де ж та, моя доля? Де так довго блукає моє щастя? Хіба я гірша за неї? Чому все так? Прямо в обличчя дмухав осінній вітерець…. Наталка намагалася втримати непрохані сльози, ні плакати не можна, втішала себе, ще фарби потечуть. Дихати було важко, переслідувало неприємне відчуття, як ком в горлі, хотілося, ридати , кричати…. Вересень 2018р

ID: 810680
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.10.2018 10:58:24
© дата внесення змiн: 21.10.2018 16:14:53
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 17 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Valentyna_S
Прочитаний усіма відвідувачами (287)
В тому числі авторами сайту (34) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Любов Іванова, 13.07.2019 - 18:14
Оленка знайшла своє щастя, а Наталці треба ще шукати. Гарна розповідь!!! 12 12 12 12 16 16 phil_02 phil_02 phil_02 ros ros ros sp
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Любочко! Рада,що читаєте мої твори! Успіхів Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Вячеслав Рындин, 06.11.2018 - 16:49
32 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Вячеслав Рындин, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! 21 22 22
 
Віктор Варварич, 28.10.2018 - 05:01
12 16 23 give_rose дуже гарно! 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Віктор Варварич, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose 21 22 22
 
Lana P., 22.10.2018 - 21:13
give_rose зачиталася)
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Завжди Вам рада. give_rose 21 22 22
 
Капелька, 21.10.2018 - 19:27
12 shr flo17 Чудовий твір про справже кохання!Дуже сподобався!Так воно і є- від своєї долі нікуди не втечеш.42 heart 43
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Гарних осінніх неньочків Вам! give_rose 21 22 22
 
Valentyna_S, 21.10.2018 - 17:27
12 12 Прочитала із великим задоволенням. Ви справжній майстер прози
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Валічко за теплі слова.Завжди Вам рада. Всього найкращого!!! 22 give_rose give_rose give_rose
 
smile 12 Дуже гарно.Майстерно. 22 22 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Мартинюк Надвірнянський, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose give_rose 21 22 22
 
Дуже гарно написала, Ніночко, життєво! 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Валюшо! give_rose 21 22 22
 
Лілія Левицька, 20.10.2018 - 22:23
Кохання й доля знайде всюди нас give_rose 16 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лілія Левицька, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую! give_rose 21 22 22
 
Ганна Верес, 20.10.2018 - 22:14
Спасибі, майстрине! 12 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, пані Ганно!Завжди Вам рада. give_rose 21 22 22
 
Зоя Енеївна, 20.10.2018 - 21:52
Шкода,що хотілося плакати,кричати,замість того,щоб порадіти за подругу!
12 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зоя Енеївна, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Зою! Таке рідко буває. Кажуть де кохання та бізнес дружба руйнується віжразу...
give_rose 21 22 22
 
Міла Перлина, 20.10.2018 - 21:35
Неймовірно 12 12 12 39 39 39
 
Ніна Незламна відповів на коментар Міла Перлина, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас на своїй сторінці. Щиро дякую! give_rose 21 22 22
 
Лилея, 20.10.2018 - 20:53
12 12 Ниночка!!! Вы - настоящий мастер слова!!!
Очень интересный рассказ...
От Судьбы никуда не убежишь...
16 16 39 39 39 sp flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лилея, 01.01.1970 - 03:00
Большущее спасибо за тёплые слова!Крути, верти, но с судбюой по одной дороге идти...Успехов Вам! give_rose 21 22 22
 
НАДЕЖДА М., 20.10.2018 - 18:40
12 12 16 16 Важка, кропітлива робота, Ніно... Життя складається у кожного по-різному...
одні роблять комусь життя щасливим, інші - сплюндровують комусь.. Чи це доля така? Ніхто не знає цього... flo26 Дякую за цікавий твір!
shr 019
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Надійко ! Гарного вечлора Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Образно і цікаво. 12 16 Так, різні долі у дівчат. За Олену пораділа, а ось про Наталю хочеться продовження. flo06 22 22 19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую Вам! Час покаже, як думка ляже..
Всього найкращого Вам! friends give_rose give_rose give_rose 21
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори