Якщо я й бог, то скинутий з Олімпу,
Зіштовхнутий з вершин куди подалі,
Позбавлений амброзії та німбу,
Роззутий із окрилених сандалій.
Ти тільки не шкодуй за мнов, Палладо,
Схили чоло на груди Аполлону,
Мій сміх - то тільки показна бравада,
Бо не здолав я підлого закону.
Якщо я й був, то, певне, був Гермесом -
Смішним, брехливим та злодійкуватим.
Не плач за мнов, Палладо. Справлять месу
Заупокійну пияки і таті.
Я ж вже не бог, бо скинутий з Олімпу,
Закреслений в реєстрах Пантеону.
Та біс із ним, з тим недоречним німбом...
Цілуй, Афіно, в губи Аполлона.
Не позбавлю читачів задоволення прогуглити незнайомі слова. Бо найприємніші знання - знання, здобуті власними силами. І вибачаюсь за досить фривільне поводження з грецькою міфологією :) ;)
І гуглити не треба, щоб помітити дрібні похибки:
Аполлон, наскільки мені відомо, пишеться з подвоєним "л". І ще: в останньому рядочку Афіна повинна цілувати "в губи Аполлона", або ж "в губи Аполлону"(без "в") чи не так?
А вірш гарний
Я не буду сперечатися. Можливо за новими правилами можна і з одним "л", але тоді аналогічно слід було б писати і Палладу.
За правилами, що я вивчала в свій час у школі, подвоєння літер слід зберігати в географічних назвах та власних іменах: Шіллер, Руссо, Буонарроті...
І я радий за Аполлона І за Палладу теж
Ну, не сподобив ніхто Гермеса - стільки й лиха Не його, видать, це стихія. Аполлони та паллади - з іншої балади А він що? Патрон пияків, розбійників та злодіїв. А, ще - моряків. Кажуть, що ще й торговців, але брешуть. Справа в тім. що давні греки і купців і моряків і піратів називали одним словом, а яким - забув
Ну от...Понаписував усякого, а хотів же просто за Аполлона порадіти
О, Ви не повірите, пані (чи панно? ) Ulcus Цей віршик сьогодні став знаряддям іронії в руках Долі. Відбулося все, як то кажуть : "як по-писаному" Ну от чи не пророк я?
А мо', то й не амброзія була... Пробачте, то я так... Думку проепістолярив А Ви тойво, не думайте багато, голова менше болітиме. І руки тремтячі - таке... П'яний проспиться, дурень - ніколи