Я визнаю поразку - от і все.
Немає більше гарту і горіння,
в душі завмерло спротиву насіння.
За течією день тепер несе...
Хоч небо й обіцяє блискавицю,
а хвиля підмовляє на протест -
я скорено беру на плечі хрест
і білу стрічку в зранену десницю.
Не озираюсь більше на сурму
і не хапаюсь бити в барабани.
У мрево йду захмерено-безхмарне,
у далечінь усміхнено-сумну.
І хай довкруг ще скачуть поторочі,
уже не має сенсу боротьба.
Перед олжею хилиться юрба,
а я не можу і могти не хочу.
Тож визнаю поразку, от і все.
Не має більше у душі набоїв.
Життя уклалось у німі сувої.
За течією день тепер несе...
22.06.17 р.
Пошвидше б погане закінчилося. Читаю кожен рядок - відчуваю і розумію...
Я за тебе тримаю кулаки і дай Боже тобі сили відкрити нові двері. А може то на краще? Я просто вірю в тебе, Лесенько
Бувають такі дні, що все просто водночас навалюється, і здається, що все, немає ні сил, ні бажання іти далі. Аж раптом якийсь промінчик оживляє душу і надає сили...
Промінчика тобі світлого і теплого!
Треба випити кави або щось міцнішого, попати, подумати про щось хороше. І голова, як комп перезавантажиться. Треба гнати від себе негатив і погані думки! Щасти!
Поразку зазвичай визнають люди, які духом настільки сильні, що його вистачить і для наступних перемог. 
