Це місто крутиться повільніше,
аніж решта - на цій планеті.
Тому дихається тут вільніше,
ніж на планет решті...
Це місто не вигадане - дійсне
й настільки воно є реальним,
що проживаю у цьому місті
на вулиці, в квартирі, спальні.
Я відкриваю у ньому книги
читаю колись й не читаю.
До дір роздивляюсь грудки снігу,
чи розмотую чорну зграю:
тягну за кінчик, як нитку в небі,
щоб зробити штрихи портрету.
Бо підрамники - це, наче греблі
й сигменти чийогось скелету.
Я втручаюсь у правила міста
то любов"ю, то з нелюбові...
і чекаю весни, коли тріснуть
ріки в місті з несили повні.
Я в мости тоді мовби вростаю
поглядом і втекти не можу.
І стою над самісіньким краєм.
І вигадую огорожу.
