|
Весна…. Травень часто вмивався дощами…. Останні дні небо неначе розкололося навпіл, часті грози давали про себе знати. Майже кожного дня, то світить сонце, то знову пливуть темно-сині хмари й сердито сперечаються, бурчать між собою. Гучно -гучно загримить грім і кудись далеко тікає, відлунням розлітається над землею.
Вже відцвіли фруктові дерева, смородина підфарбувала щічки, трави буяли, виблискували на сонці. Погода сприяла цьому, теплі дні і кожна ніч ставала все тепліша.
Зранку знову гриміло й хлюпало та недовго….
Вітя, неначе шило по подвір`ї, все оглянув після грози й закачав штанці, біг, скакав по дорозі, оббігав глибокі калабані.
-Ху-х ,- розчервонілий зупинився біля обійстя Галинки, заклав два пальці в рота, свистів, чухав чуба й знову свистів.
Поміж молоденьких вишень хитро виглянула відкопилила губу, крутила головою,
-Що ? Чого свистиш? Ось зараз мама вийде, задасть тобі!
-Та я це, виходь! Дивися я босоніж, земля після грози тепла, аж парує,
- говорив хлопець, лукаво позираючи по різні боки й продовжив,
-Гайда! Поганяємо по калабанях.
-Тю, немає мені що робити, - пішла до хати.
Він присів під пахучим жасмином, який вже розпускав квіточки, гойдав ногами, ті були неначе в смолі, після походеньок босоніж.
Це така чорна земля з поля, її з струмками води принесло, бо воно неначе пагорбом перед широкою вулицею. Як маленький дощ, то нічого, а, як добряче вшпаре , то потоки води несуться разом з землею прямо на дорогу. Іншого разу так замуляє, що, аж застрягнєш.
З хати вийшла Галинка з сестрою, Ліда всього на рік старша на неї.
Ну ,що погнали? - весело запропонував.
По вулиці, де в калабані, по коліна води,місцями по кісточки, не розбираючись, бігли навипередки. Веселі, від задоволення,розмахували руками, підстрибували, сміялися. А, як було не радіти, коли яскраве сонце добре світило в обличчя, немов обіймало, цілувало їх .
На вулицю вийшла сестра Клава, вона старша за сестер на кілька років. Від побаченого, обома руками взялася за голову, сердито насупилася, кликала додому. Та їм, так не хотілося повертатися, таке задоволення не завжди отримаєш. Це доки вдома немає батьків, можна відчути себе на якийсь час вільним, без нагляду витворяти, що забажаєш.
Клава йшла по обіч дороги під самими кущами,що вздовж поля. По ньому, ще боялися ходити, бо пройшло тільки два роки після війни. Там був розташований німецький склад боєприпасів. І хоча, здавалося все повивозили та час від часу хтось підривався на снарядах. Вона добре пам`ятала війну, це менші дівчатка її майже не пригадують, Ліді тоді було шість років , а Галинці майже п`ять.
Взяла обох сестер за руки, сердито дивилася, немов хотіла щось сказати. Та Вітя вже стояв поруч, поставив руки в боки, сердито, наполягаючи проговорив,
-Ти не сварися, хоча і трохи старша за мене, та я тобі ображати Галинку не дам. Принеси тазик, я з криниці води принесу, вимиємося всі, як нагріється, а зараз пограємося трохи.
Клава махнула рукою, - Добре , тільки швидко.
Вода грілася на сонці, а дітлашня задоволено, з захопленням будувала дамбу з болота. Про щось сперечалися, сміялися.
Знову з`явилася Клава, гукнула всіх, щоб помилися.
На лавці під хатою, всі сиділи задоволені, сушили ноги. Потім потім Вітя наламав жасмину, прикрасив його барвінком і вручив Галі,
-На, візьми, поставиш в кімнаті, це ж краса, ще й пахне гарно.
Минуло трохи більше року, батьки дівчаток купили гуску з гусаком і згодом мали господарство.
Цього літа сонце добре смалило.. Дітвора задоволено ганяла гусей і качок пастися в ярок. Там зручно, ярок глибокий, широкий. А в ньому під самими обривами невеличкий ставок, де купалися гуси й качки.
Від неглибокої кринички тягнувся рівчак, прозора джерельна вода стікала в ставок .Тут можна було за цілий день і награтися, і замурзатися, і навіть попрати якісь речі. А просушивши, вбратися в них, щоб навіть ніхто й нічого не знав.
Вітя пас качок з каченятами, вони добре знали його, нікуди далеко не йшли. А Галя комерцію мала з гусьми, Ліда та Клава залишалися вдома.
Тут, в ярку не тільки були вони, а приходили діти з усієї округи й разом гралися. Коли мирилися, а коли й сварилися та на Галинку навіть не можна було сердито поглянути, Вітя тут, як тут.
Вони жили через п`ять хат один від одного, тож тільки куди вона йшла, він відразу поспішав за нею, немов охоронець.
А вже про школу, то немає, що й говорити, всі знали, що це тільки Вітя може з нею спілкуватися. Відразу дасть стусанів, якщо хтось наважиться при ньому підійти до неї.
Спливав час, тікало дитинство… Галинка ходила в шостий клас. Пухкенька, зарання сформувався стан, все при ній, як кажуть, округлилася. Побачивши обличчя, відразу помічалися великі, красиві, смарагдові очі й довгі, темні вії. Дівчина мала гарну, світло-русяву косу, майже до пояса.
Вже того Віті, що був, немає, виріс справжній парубійко, ходив у восьмий клас. Височенький на зріст, чорняве, злегка кучеряве волосся,часто спадало на чоло, а карі очі заворожували дівчат.
Не було такого дня, щоб не сидів на лавці біля кущів, чатував, коли Галя вийде на вулицю. Вона ж дівка хитренька, все з жартами до нього, заставить води наносити від криниці на прання ,чи щоб полити яблуні, коли довго немає дощів, а коли й грядку скопати, як треба.
Минув рік, надворі весна…. Вже відцвіли підсніжники й крокуси, куші вбралися в смарагдовий колір. А вишні й черешні обсипані розбухлими бруньками.
В цей час роботи завжди вистачає. Був вихідний день, до школи йти не треба. Дівчата, Ліда і Галя валялися в ліжку, час від часу позирали в вікно. Вставати не хотілося та треба після зими скрізь наводити порядки.
Ліда ледь відкрила очі, потягнулася й до Галі,
-Сьогодн буде славний день, давай на вулиці перед парканом викладемо круглу клумбу. Мама нам давно говорила, щоб квітів там посіяли.
Та зіваючи, вставала з ліжка,
-Гайда, давай, бо знову буде бурчати, що нічого не робимо.
Надворі прохолодно, Ліда копала землю під клумбу, а Галя з відром пішла до криниці. Тільки відро хлюпнуло до води, за спиною почула чиїсь кроки. Віктор радо привітався, миттєво почав витягувати воду.
-А ти, що збираєшся робити? Багато треба води? То я наношу.
Вона ж лукаво позирнула, посміхаючись, дивилася в сторону сходу сонця,
-Чуєш, Вітьок! То гарне діло звичайно! Та чому ти весь час липнеш до мене?! Знаєш, інший раз дратуєш, через тебе, навіть інші хлопці до мене бояться підійти.
Він двома руками тримав відро з водою, поставив, раптово обома долонями захопив воду й хлюрнув на своє обличчя. Вмить відійшла в сторону, він весь почервонів, а в очах наче горіли бенгальські вогні. Вона взялася за відро та він став перед нею на коліна,
-Та ти, що, сліпа?! Галинко! Хіба не бачиш?! Я ж тебе з дитинства кохаю! Нікому не віддам! Чуєш! Тому й будеш моя, чуєш моя!
Вихопив відро і наче побіг з ним. Галя, знервовано терла руки, як краще зробити, прогнати, посваритися, чи вмовляти, що сказати щоб відчепився?
Непоспішаючи поверталася додому. Ліда здивувалася, коли він підійшов,знервовано схопив лопату й почав копати,
-Так, а далі що, цеглою обкладати будете? - запитав і лагідно заглянув в очі Галі.
Вона відчула полегшення, коли побачила , що він вже заспокоївся,
-Так, зараз будемо носити.
- Лідо бери сій квіти ,а ти Галю поливай! А я сам принесу цеглу, це не жіноче діло.
Він жив з мамою, як був зовсім малим, батько поїхав на шахти в Росію, там і залишився. Мамі в усьому помічник, коли вона на роботі, варив їсти, мив підлогу. Сварився з нею, коли до неї приходили подружки, приносили самогон, до півночі співали в хаті, не давали виспатися.
Віктор, як став старшим, не раз думав, може й самому з горя випити. Адже так хотів, щоб Галина все життя була з ним, душа боліла, коли помічав, що вона на нього не звертає уваги.
Після курсів, працював трактористом, збирав гроші, хотів купити їй обручку і освідчитися, нехай би тільки закінчила школу. Молився, щоб нікуди не поїхала. Нащо їй те медичне училище, хіба б я не забезпечив свою сім`ю? Он Клава вийшла заміж за нашого хлопця, гарно живуть, чи ми б не змогли так жити, якби тільки захотіла. Та Галя мріяла про медичне училище, ще з п`ятого класу, тільки про це й мови. Коли говорила про медицину, пашіло обличчя, а в очах мерехтіли вогники, усміхалася, неначе пригадала, щось веселе.
Пізніми вечорами хлопець часто сидів під її парканом, збирав гурт молоді, тільки, тоді сестри виходили до них.
Яскраве літо вбралося в ромашки, васильки, дзвіночки, шовкові високі трави від вітру прихилялися до землі. Сонячний, теплий день. Біля криниці зібралася молодь, юрбою йшли до річки. Вона далеченько, кілометрів два йти, не менше. По великій долині, високі густі трави, місцями смужками гусячі лапки. Галя ступала босоніж, м`яка трава визивала насолоду. Дивлячись під ноги, усміхалася від задоволення. Ліда з ними не пішла, після закінчення восьми класів, поїхала в місто, працювати на пошивну фабрику.
Хтось, про щось, весело розповідав , вже всі сміялися. Аж тут здалеку, на велосипеді поспішав Віктор. За мить під`їхав задоволено позирнув,
-Привіт всім! Ви, що на річку? Куди без мене? Я теж хочу. Тільки зараз… На хвилинку додому заскочу.
Метрів сто лишалося до річки, він вже догнав їх і відразу, радо взяв Галю під руку.
-Привіт сонечко, два дні не бачив, так скучив за тобою.
При друзях вона не сперечалася, змовчала, а він же дуже зрадів, відразу поклав руку на плече, немов обіймаючи. Йдучи, ледь не зашпортувався, намагався заглянути в її красиві очі.
Так він нею марив, вдома тільки й мови з мамою, що обов`язково одружиться з нею, що жити без неї немає сенсу.
Вода в річці прозора, відразу зайти в неї ніхто не наважувався. Легенький вітерець припадав до води, вона рябила, переливалася блакитним кольором,а часом світло-фіолетовим, виблискувала на сонці. Зграйки малесеньких рибок в воді, то раптово появлялися, то зникали.
Віктор,розмахуючи руками,
-Що завмерли всі? Заворожила водиця? Ану, я перший, розійдись народ!
З розгону кинувся в річку, охав і ахав від задоволення. Бив руками по воді,
- Галю… Давай позмагаємося, хто швидше перепливе?
Всі знали, що Галя гарно плаває, тож тільки підтримали його пропозицію.
Вона зняла сарафан, на якусь мить Віктор завмер. Не міг відвести від неї погляду і відразу думка, яка ж вона гарна. Галя заходила в воду, на ходу закладала заплетену косу, щоб не заважала пливти, а він дивився, любувався нею. Сплеск води, відволік від думки. Розмахуючи руками, поплив за нею, не спішив, але догнав її. Посеред річки, до неї різко розвернувся,
-Галю дай слово, що вийдеш за мене заміж, чуєш, як не даси, я втоплюся,
- Тю, ти, що , дурень? Знайшов де говорити про це, гайда доганяй, а то я буду перша.
Так, вона перша вилізла з води, трохи захекавшись впала в високу траву. Він приліг біля неї, поклав на плече руку, пригорнув до себе поцілував в щоку. Ні, вона не пручалася, почервоніла , голос від хвилювання тремтів,
-Вікторе, я тобі серйозно говорю, ти на мене не розраховуй, я вивчуся і поїду звідси, не буду тут жити. Я гадаю, що ми друзі і більше нічого.
-Ти не кажи так, чуєш і не смійся з мене, я ж не маленький хлопчик. Подумай, я Ниву куплю, новий будинок! Побачиш, в мене вже є гроші, тільки нікуди не їдь. Ну добре, вивчись на медсестру, так можна і тут, на місці працювати. Я заради тебе гори переверну, якщо треба буде, чуєш. Зачекай хвилину, я зараз!
Він піднявся до кущів й дерев, що росли трохи далі, на пагорбку, зник між ними.
Вона вже мала бажання йти в річку, коли побачила його з букетом квітів, усміхнулася,
-Нащо нарвав? Ой, дзвіночки, ромашки, краса!Шкода пов`януть.
Віктор поклав квіти біля її ніг,
« Ну будь моєю, я тебе благаю
Адже всім серцем давно кохаю
Ти озирнись навкруги, подивись
Почуй душею, до мене пригорнись
Для мене сонце ти, повітря, життя
Давай будем разом. Давай майбуття
Нам буде за радість, як ранок в полі
Назавжди поєднаєм наші долі.
Подумай ,ти не спіши кохана
Бо ти одна, мій світ, одна жадана.»
Вона відразу стала серйозна. Та відвівши погляд, засміялася,
-Ще рано про це думати, як мама каже - » Молоко на губах не висохло».
Весело з розгону кинулася в воду, намагалася швидко пливти, не озиралася. Він взяв в руки квіти, немов хотів у них заховати свій смуток, позирав їй вслід.
Всі разом поверталися, додому під парканом розпрощалися. Віктор залишився, просив, щоб Галя вийшла до нього. В його душі горів вогонь кохання, думки не давали спокою. Чекав більше години, надіявся, але вона так і не вийшла. Повертався додому, думка роїлася в голові. А, якщо взяти силоміць….. Та ні, хіба зможу її образити, буду наполягати, нехай подумає, я пропаду без неї.
Чудовий, літній вечір за вікном…. напевно комусь шепотів про кохання. Та тільки не їй, з ліжка задивлялася, як на небі де-не-де з`являлися зорі. Галя помітила його постать, він ходив туди й назад, туди й назад вздовж паркану. Кинулось в очі, бо прийшов у білій сорочці. Він не поганий, думала вона, як зробити, щоб зрозумів, мені ж зовсім байдужий. Он Таня - сусідка, живе через дві хати, на рік старша за мене,говорила, що за ним вмирає. Вона симпатична, чому б йому з нею не бути…
Перше вересня… Сонячний теплий ранок…. Біля школи галасливо, усміхнені діти привітно віталися одним з одним. А Віктор стояв в стороні, спостерігав за Галиною. Яка ж вона красива, це моя зірочка, вона найкраща всіх, в душі все ж мав надію.
Цілий рік зустрічав, проводжав, не полишав її, всі знали, що він її кохає. З заздрістю спостерігали за ними. А вона намагалася з собою брати компанію, щоб не залишатися вдвох.Тільки до воріт й відразу поспішала додому.
Час спливав, як вода річці…. Галя збиралася на навчання в місто, збулася її мрія, вона поступила в медичне училище. Віктор, хвилюючись, все в надіях, чекав за парканом. Він поїде з нею, хоче побачити де вона буде навчатися. Дозволила поїхати , бо дуже просив, благав. Вирішила, що жаль його та вкотре повторювала, що тільки друзі. А він, схуд, змарнів , ловив її погляд, ніжно дивився в очі, немов благав, змилуйся. Майже щовечора зустрічав з потяга, а коли і їздив за нею, біля училища, вже немов жартував, що працює в неї охоронцем, щоб тільки дозволила бути поруч. Не переймалася, все більше жартувала, знала, що все одно з ним не буде, поїде туди, куди після навчання дадуть направлення.
Дощова осінь… З вокзалу незручно добиратися додому. Від автомобілів розбита дорога, на шляху рівчаки, калабані, чи й пройдеш, щоб не промочити ноги.
Одного дня Галя зійшла з потяга, на неї чекав Віктор. Він стояв біля автівки » Нива», усміхався,
-Мадам, таксі подано!
Зашарілася, сонячний погляд,
-Це ,що купив?!
-Так купив! Я ж тобі говорив, для тебе все, думай - думай, я почекаю.
Мама й сестри дивувалися Галі, чому не бути з ним, адже все заради неї, навіть приходить роками картоплю копає і так багато в чому допомагає.
Червень заглядав у вікно. .. Зранку прохолодно Галя одягла нову сукню, яку придбали батьки, адже їхала за дипломом.
Вийшла надвір, вітерець немов пробудив її від думок, вона ж вночі майже не спала. Вчора ввечері, Віктор знову ставав перед нею на коліна, просив взяти обручку та вона відмовилась. Адже не мала до нього почуттів і стільки раз йому про це говорила, що тільки друзі, але він впертий, кожного разу наполягав подумати, як і цього разу.
Віктор під`їхав автівкою, не міг відвезти від неї погляду, гучно забилося серце, той стук віддавався в скронях.
Усміхнена, весела ,
- Привіт Вітьок! Добре мати такого охоронця.
Він кивнув, але майже не чув, що вона говорила, біля неї уявив себе в білій сорочці й чорному костюмі.
Іхали до станції, відганяв думку,що вона скоро поїде.
Ввечері зустріти не зміг, в полі поламався трактор. Пізно ввечері повернувся додому та все одно пішов до неї, стукав у вікно.
Ліда вийшла в халаті, сказала, що Галя вже спить, він потираючи руки від хвилювання, йшов додому.
В хаті гості… Мати та її подружки дошкуляли за дівчину, що витирає об нього ноги. Сердитий, до пів ночі просидів надворі, поки ті розійшлися.
Влітку о шостій ранку, це ж уже білий день. Віктор зірвався з ліжка немов ошпарений окропом, думав, що проспав. Одягнувся в робочий одяг, але ж треба йти на роботу. Та хотів зранку побачити Галю, розізнати, як у неї справи, чи дали направлення і куди?
Навіть та прохолода і яскраве сонце, що світило прямо в обличчя не відволікло його від думок, не підняло настрій. Боліло, стискало в грудях у області серця, хотілося кричати, кликати її, не зважаючи ні на кого.
Присів під парканом, вирішив трохи почекати,, але ж ще рано, може спить. Через декілька хвилин почув чиюсь розмову, батько відчинив хвіртку,
-О! Привіт, юначе! Вже напевно не сидітимеш тут, їде… їде Галинка! Нарешті дочекалася, направлення дали, в саму Москву.
Від почутого загуділо в голові, кинуло в піт. Збентежений, більше нічого не хотів почути,
-Мені до неї можна? Коли їде? А як же я?
-Стоп, стоп! Через тиждень, у поліклініку якогось району, не пригадаю. Сказали часу не гаяти, треба їхати чим швидше, туди людей треба. Тож не гони коней, як кажуть, заспокойся, зберетеся, якось вечором, на вогнищі напечемо картоплі, проводи їй зробимо. А зараз вона спить, чи прийдеш ввечері, як захочеш, - говорив батько загородивши дорогу біля хвіртки.
Шалений, збуджений , не йшов додому, а летів. По столі блудили очі, знервовано поліз в льох. Кілька хвилин і він присівши за столом налив повну склянку самогону,залпом випив,закусював кислим огірком.Немов помутніло в голові, зі сльозами на очах, гучно на всю хату,
- «Ой, пропаду ж без тебе, знаєш ти чи ні?!
Нащо я на світі? Краще б згоріть у вогні
Не зникай голубко, без тебе я не я
Кохаю і мріяв буде в нас сім`я.
Ой навіщо покохав, тебе вродливу
Я, без очей смарагдових не проживу
Цілувати хочу, лиш тебе одненьку
Не віддам нікому, гарну, молоденьку»
Мати зайшла на подвір`я, двері навстяж, чула останні слова,злякано,
-Ой, Боженьку! Синку! Що сталося, синочку?
Він вже лежав на ліжку в робочому одязі, всі ґудзики на сорочці розстебнуті, волосся на голові тирчало в різні сторони,наче мокре.На підлозі валялася пуста пляшка, а поруч стояла банка з огірками. Злякалася, вона таким сина ні разу не бачила. Крутилися думки, ще й розхрістаний, може було погано, хоча б не отруївся.
До пізнього вечора вичухувала його від алкоголю….
На ранок в хаті галасно, скандал, мати кричала, що пора набратися розуму, чи не зможе знайти собі іншу, хіба немає дівчат гарніших за неї.
Розмови так, як кажуть, тет - а – тет, не відбулося. Галя з сестрою поїхали в місто, в училищі владнали всі справи, гостювали в родини.
Вже зовсім темніло….. На вулиці молодь розпалила багаття…..
Біля паркану, великий стіл накритий стравами та напоями. Віктор прийшов з червоними трояндами, крутнувся, позираючи на всіх, відізвав Галину в сторону, хвилюючись до неї,
-Це тобі!- поцілував у щоку.
-Знай я буду чекати, гадаю два роки мине швидко.
Вона подякувала,
-Вітьок, не варто, зверни увагу на Таню, вона за тобою здавно вмирає….
Різко взяв її за руку, приклав до своїх грудей,
-Послухай! Серце розривається, я ж жити без тебе не зможу! Зрозумій, або ти, або нікого. А може не їдь, я за все домовлюся.
-Гей Галю! Пішли, картопля спеклася - гукнула Ліда.
Сердито махнув рукою, йшов здовж кукурудзяного поля, прямував до яру.
Повний блідий місяць неначе був таким же сумним , як він. Лише погляд кине до неба, здавалося зорі підморгували йому та він не помічав тієї казкової ночі. З яру долинав спів коника й час від часу переспів жаб. Сів під кущем над самим обривом, дивився донизу та там була чорна пелена, адже ярок був глибоким. Не знати стільки просидів, згадував дитинство. Пригадав, як вона одного разу застрягла в багнюці між чагарником. Діставала зілля, він ледве витягнув її звідти, виніс на руках. Дуже замурзалися, вона в ставку випрала речі, бігали в одних трусах, а на кущах сушився одяг.
Світанок… Мерехтіння фіолетових й рожевих променів пробудили його, треба додому, в стільки ж вона їде? Адже говорили їде сьогодні.
По дорозі пригадував розклад потягів, які їхали в напрямку Москви,тут зупинялися на декілька хвилин. Треба, щось робити…. В першу чергу йти відпроситися на роботі, одне знав точно, за трактор сьогодні не сяде.
Вітерець злегка шелестів по деревах. Неподалік від залізничної колії літала зграя горобців. А далі від станції літали, каркали ворони, час від часу сідали на щебень, знаходили щось їсти. На платформі людно. Лише два потяги тут зупинялися, а бажаючих їхати багато.
Галю проводжали батьки і Ліда з сусідкою Танею. Дівчата весело прощалися, батьки цілували, давали настанови в житті.
Провідники всіх вагонів зачиняли двері, потяг рушив з місця й раптово екстренно зупинився.
Машиніст кілька раз подав сигнал. Посеред колії, розставивши руки, стояв Віктор.
Люди виглядали з дверей,гомоніли,
-Добре, що їхав тихо, а так би не знати ,що було б.
Машиніст швидко спустився на землю, криючи матом, підійшов до нього,
-Тобі, що життя надоїло? Придурок! Хотів, щоб я із-за тебе за грати потрапив?
Вже підбігло декілька людей подивитися на це видовисько.
Мокрий на вид, підбіг черговий по станції, разом з іншими людьми відтягнули його, закрутивши руки назад, а він кричав,
-Галю, не їдь! Галю! Прошу не їдь! Не кидай мене.
Добре, що чергував знайомий, обійшлося без міліції.
Галіни батьки його вели під руки, всю дорогу читали мораль. Дівчата йшли позаду, емоційно вели бесіду про те, що сталося.
Приїхавши в Москву, Галя зупинилася в гуртожитку, працювала в поліклініці в регістратурі. Не пройшло й два роки, вона зустріла своє кохання, Валентина. Славний, чорнявий хлопець, не вперше бачив дівчину на зупинці. Допоміг їй сісти в трамвай, коли було занадто багато людей, так і познайомилися. Він був у формі, останній рік навчався в воєнному училищі.Родом з Горьківської області, туди його і послали на роботу. Їхали одружені, Галя зразу батькам нічого не писала, а вже, як були на місці, тоді повідомила.
Віктор жив своїм життям, робота і мрії в самотності. Часом собі дозволяв випити грам двісті, як він казав матері, щоб зняти напругу в житті. Як минали два рок, то ще мав надію, що вона повернеться. А вже коли дізнався від сестри, що вийшла заміж, розповідали сусіди, що пив два дні, навіть швидку визивали, ледве спасли. А він все бідкався матері, що без неї не хоче жити.
Містечко Арзамас привітно зустріло молодят. Але місто закрите, розвивався великий секретний воєнний комплекс. Воєнний завод набирав швидкості в своїй розбудові. Валентину відразу дали двокімнатну квартиру, Галя ж працевлаштувалася в лікарню медсестрою, в пологове відділення.
Пройшов час… Рідна земля привітно зустріла Галю з сином. Літня пора придала радості, коли йшла знайомими стежками додому. За ручку тримала трирічного синочка, Ігоря. Вона приїхала всього на два дні, проїздом, мала путівку на відпочинок,,в місто Ялту.
По вулиці ж всі один одного знають, звістка швидко облетіла сусідів.
-Приїхала, така пані, в золоті, славна, пишна, сина за руку вела. То вже може нарешті зрозуміє Віктор, що не потрібен їй. Може нарешті зверне увагу на мене,
- розказувала Таня мамі.
Галя буквально на третій день, зранку, йшла на станцію. Батьки тішилися малим, обоє взяли за руки проводжали на потяг. А позаду спішив Віктор, намагався догнати їх.
Саме під`їхав потяг Галя подала квиток провідниці, стала на сходи, позаду почула голос,
-Я проводжаючий, на секунду? – випалив Віктор.
Провідниця не встигла рота відкрити , як він зачинився в купе ,в якому сиділо дві літні жінки. Ні на кого не звертав уваги, малому всунув шоколадку, її взяв за плечі,
-Благаю, давай будемо разом! Що син то нічого, я пальцем не доторкнуся, не ображу дитину, адже я не живу без тебе, чуєш. Не їдь! Адже я кохаю тебе більше за життя.
Жінки здивовано дивилися, заніміли від несподіванки.
Провідниця сварилася, поспішно відчинила двері купе, біля неї стояли два міліціонери,
-Ось він, без квитка, час їхати, затримує потяг.
Ті заламали руки, виштовхали з вагона, повели в напрямку» Відділення міліції». Всі тільки хитали головами розходилися з платформи.
Галина вибачилася перед жінками, звичайно було не приємно та це все пропустила -» через сито», як кажуть. Він зовсім для неї нічого не значив.
Галя відчувала себе щасливою, хоча й на чужині, адже гарно жила з чоловіком, відчувала себе господаркою. Він був добре вихований, любив її , цінив, шанував, вони мали намір, ще народити доньку.
Не пройшло і року… тіло Віктора знайшли в яру, біля ставу.
Поряд лежало дві пусті пляшки з під самогону і записку в кишені -
« Прости мамо, мені без Галі не жити! Та її не звинувачуй, це я. В усьому винен, я сам».
03.06.2017р
ID:
736250
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.06.2017 10:13:09
© дата внесення змiн: 06.02.2021 05:51:06
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ось таке воно, життя 
