«Ось він – Падолист – сидить біля вогню,
Гріє худі і сині пальці.
О, ці душі, що так жадали дня!
О, ці вітри-мандрівці!
Б’ються в стіни, крутяться біля вогню…»
(Еміль Верхарн)
Шеймасу Шейге*. Щиро.
Мій твідовий піджак –
Колись подарований Падолистом
Має безліч кишень –
І кожна для вихору:
Він залітає і живе там щоп’ятниці:
Той самий вихор пізньої осені,
Що зриває цноту листя червленого кленів,
Що заходить до кожної крамниці-порталу:
Залітає з одним лише привітанням-верлібром,
Шурхотить сторінками конторських книг
Та папірцями з портретами королев
Чи президентів,
А на вулиці він безхатько,
Що гріє пальці біля вогню –
Такого ж незатишного і не домашнього,
Як вогні Святого Ельма
Чи святого Патріка-джентльмена**.
Куди? Куди мандрують душі
Дорогами падолиста-монаха
Сідлаючи вітри-комоні сиві як смерть
І холодніші безодень інферно***?
Куди? В який сід божевільний,
В який Авалон**** мжички?
За годину до Дня Всіх Мертвих,
За хвилину до Самайну жертвоприношень
Я знайшов сірників коробку
У кишені, де міг би сховатися Світ,
А не те, що моя Ірландія разом зі Свіфтом
(А казали, що Ірландія не поміститься до кишені,
А я – дивак – не вірив, не пророчив – бо зайве),
І тими сірниками марно
Намагаюсь розпалити вогнище
На цьому вітрі Падолисту Мертвих,
Вогнище з опалого листя кленів,
Які самі по собі є пожежею Останніх Днів,
А бруківкою – базальту сірого
Важко ступають копита коней візничого
І м’яко ступають лапи кота Часу –
Не цього, не хворого, таки того – доцільного –
М’яко. А я чекав благовіщення –
Останній учень Хоми-літописця*****,
Та дублінського паяца, що блукав від пабу до пабу
В пошуках неіснуючої скрипки вуличного музики,
Чи то просто вихору, що гасить полум’я.
Коли на це ніхто не сподівається. Ніхто.
Навіть Фіннеган – той самий,
По якому потім влаштують поминки******…
Примітки:
* - я називаю його Шеймас Шейге. А ви називайте його як собі хочете.
** - він насправді запалював вогні на вершині гори. Ці вогні були не домашні. А якщо не домашні, то і не затишні. А те, що він був джентльменом, так про це говорить народ. А мені заперечувати думку народу якось не випадає...
*** - Данте Аліг’єрі писав, що в безоднях інферно панує жахливий холод. Наскільки він був правий – не знаю. Я аж так далеко не спускався.
**** - в Авалоні сиро, туманно, мокро і холодно. Так само як в Уельсі восени. Можете мені повірити... Мені обманювати немає сенсу...
***** - Хома – він же Фома. Скільки не читав його Євангелія, стільки переконувався, що він був правий. І його Євангеліє це теж літопис. А Хома Брут був теж і літописцем і євангелістом. Тільки про це всі чомусь сором’язливо мовчать...
****** - три кварки йому від короля Марка!
Еге ж
і хочеться спіймати пана Шона десь у Далекому місті,
схопити за полу твідового піджака
і не відпускати доти,
доки він не признається,
чи правильно я зрозуміла кожен з рядків)
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, якби я знав що я сам правильно розумію, те що я написав, мені би легше жилось на світі білому...
Кожен рядок - вірш,
майже кожен з них - таємниця, або сад таємниць .
Ми з Гуглем наблизились до них, але побачили тільки заквітчані химерними суцвіттями верхів'я ,
прекрасні і бентежно сумні, огорнуті в турботливі обійми
Падолиста
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Гугл - цікавий друг, але він інколи жартує, а інколи обманює...
Один ірландський письменник якось сказав, що він «вклав в свій роман стільки головоломок і загадок, що професори ще багато століть будуть сперечатися про те, що я мав на увазі», що зробить роман «безсмертним».
Ви ж не могли так вчинити з нами, Вашими читачами
(читатимемо удвох із Гуглем, дужже повільно))
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гугл все знає... Він хороший порадник, але неуважний читач...
А я чекав благовіщення –
Останній учень Хоми-літописця
ми всі в очікуванні благовіщення... кожен час, кожна країна чекає благої вісті, коли відчує себе вільною і незалежною...
ваші думки безмежні у просторі і часі...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли читаєш Ваші твори,то ще довго думаєш над змістом та мудрістю думок.Перекручуєш так би мовити у голові,щоб до кінця збагнути написане і сказане Вами.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00