Погода. Робота. Напруги шалений вольтаж.
А я Вас не бачив уже, мабуть, років із триста.
Гойдає неспокій чарівна мелодія Ліста.
Навіщо цей спогад? Я дуже далеко. Не Ваш.
Виходжу до Вас на усі перехрестя доріг.
Вертаю оте, що ніхто не у силі вернути.
І гріє долоню маленький букет незабудок,
Щоб ніжністю неба до Ваших торкнутися ніг.
Гаптує надія із днів кольорове панно,
Щоб десь перетнутись і нашим стрімким паралелям.
Там будуть такі пелюстково-пахучі пастелі,
І ці незабудки, й п’янке до знемоги вино.
І я вже укотре запрагну себе обмануть.
А Ви удасте, що повірили кожному слову.
І знову нічим закінчиться завітна розмова,
Хоча сподівались, що щастя стоїть на кону.
Бо ми не навчились снувати кохання із краж,
І кожного пісня відносить своя лебедина,
Лишивши утіху жорстокого світу єдину:
Негоду. Роботу, Напруги високий вольтаж.
певно, ще ніхто нас не зумів в оману ввести, в облуду, вкрасти, як ми самі себе, як ми самі у себе...
і красиво, і точно, і в правді, мудрості, і поетично... - хоч з присмаком трагічности...
Мафусаил! Пока горишь ты на работе,
твоя Тортилла стАрится в болоте!!!
Пане Вікторе, вибачте за хуліганство! Твір музично-чарівний! І для розлуки - свій годинник!
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Я Вам надзвичайно радий.А без хуліганства - то не Ви будете! Я таке іскрометне хуліганство шаную, і гумор ціню! Тим більше, що на роботі не я, а вона...
почему-то мы, люди, всегда рвёмся к тому, чего, с уверенностью знаем, не будет... 
Пока горишь ты на работе, 
Твір музично-чарівний! 
І для розлуки - свій годинник! 
