«Щур
У деревах темних.
Біль у скронях приглушена
Гірляндами хвилин…»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Південними вечорами
Країни нетутешньої
Ні, не моєї – не зболеної,
Не цієї вітряної Ірландії,
А тої, де сонце гаряче,
А ночі нестерпно задушливі,
І не сьогодні – не цієї епохи
Байдужої та невизначеної,
А тої, коли літали залізні бджоли,
І писати вірші
Це було наче підписувати
Собі смертний вирок,
Шарудів серед гілок магнолій,
Серед листя мигдалю,
Що вже давно відцвів,
І наплодив свої горіхи отруйні,
Щур волохатий –
Домовик кам’яниць-фортець,
Господар цього дому-світу,
Той, що подарунки приносить:
Маленькі шматочки болю,
Кожній людині мислячій,
Кожному поету чи то художнику.
Збирали їх, на нитку нанизували,
Носили ці гірлянди й намиста,
Носили замість прикрас і годинників
Носили, доки життя ставало,
Доки писали, доки бачили,
Доки люди з кам’яними мізками,
Очима каламутними
І кров’ю ртутною
Не вганяли кожному
В серце металу шматок…
світ щурячий і інше тепер знає, коли в таких країнах не силою - самі, ще ніби-то люди, та самі собі вживлюють той шмат металу...
гарно, дивно і тривожно вас читати, пане Шоне
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нічого собі! Це ж як треба показати так, щоб щурі були кращі за нас... Дійсно вартісно...
Я не кажу, що ми гірші за щурів, але можемо такими стати, якщо не спинимось...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
згадався Овідій, за яким людство не прогресує, а занепадає з кожною спробою стати "сильніше". і стає моторошно: про це говорив грек бозна-коли, тож у якій прірві ми зараз?!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хто зна як історія йде насправді... І що відбувається з людьми...
...і справді,така болюча правда ...бо мабуть менше зла було на землі,коли люди ще не вміли скеровувати в руйнівних цілях досягнення своєї цивілізації...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікаве розуміння цього твору! 
Чудовий пасаж творчому пориву поета... 
