Ходить провесінь в світі проникливим дивом…
А на сході - дощі… В критих небом сирих бліндажах
Пахне вицвілий простір і порохом, й димом…
Перший пролісок квітне, пелюстками тамуючи жах …
І таке українське прихилилося небо над дубом,
І зболіле таке, і тривожне, як вранішні сни…
І кошлата трава з обгоріло-знівеченим чубом
Несміливо зринає в обіймах іще молодої весни…
Вогким подихом дня й несміливо-зеленої парості,
Трепетанням бруньок в плутанині розлогого віття,
Цвірінчанням пташок з безпричинної світлої радості
Оживають надії в такому невтішному світі.
...Тільки треба дожити, дожити до світлого ранку,
І до губ піднести першу квітку, що пахне теплом...
Високосна весна почалася дощем на світанку…
Чи засіє нарешті цю землю стражденну добром?
Так, живемо, мов під пресом. Але вірш прекрасний вийшов. Кінцівка взагалі неперевершена.:
Високосна весна почалася дощем на світанку…
Чи засіє нарешті цю землю стражденну добром?
Обираю.
Людмила Пономаренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже вдячна Вам за коментар, пані Ганно! І довгождана пора, а тієї радості, що завжди, не несе... Спасибі за розділений настрій!