Сергій швидко біг по провулку. Бруд, сміття, калюжі, злива… Ще й темрява. Тепер темніло швидше і вулиці ставали більш відлюдькуваті. Але це не зупиняло його. Головне не зупинятись. Треноване тіло не видихалось. В здорового способу життя свої плюси. А спалахи блискавки періодично освітлювали йому дорогу. І зараз Сергій впевнено скорочував дистанцію між ним і його ціллю.
- Де ти? – прокричав в навушнику голос Ігоря.
- Минув Мазепи! Повернув на південь… – відповів Сергій – де ви?!
- Я на вуличці зліва від тебе – Зорієнтувався Олекса
- Ведіть його до мене! – Гаркнув Ігор.
«Легко, б***ь, сказати» - подумав Сергій. Ціль повернула за кут . Сергій помчав ще швидше, щоб не впустити його з поля зору. Добіг до повороту…
Удар чимось важким по лиці збив його з ніг. На щастя Сергій встиг закритись руками і це врятувало його голову. Але не врятувало його від падіння. Земля твердо дала про себе знати. В Сергія в очах аж з’явились вогні. Рухатись перехотілось. Але не час слухатись своїх бажань. Там де закінчуються сили, починається воля.
Сергій відкотився вбік. Асфальт позаду нього видав глухий звук. Той, кого він переслідував, вирішив взяти ініціативу в свої руки. Жертва стала мисливцем…
- Сергій! Відповідай! – в навушнику зарепетував Ігор.
Відповіді Ігор не почув. Тільки шум. Якби ж Олекса чи Ігор були поруч, вони б застали картину того, як Сергія ударили ногою по ребрах. Його аж перекинуло на спину. З грудей вирвався кашель. Але ні Олекси ні Ігоря не було поряд щоб побачити це. Їх не було там де вони були найбільш потрібні…
***
1 день назад.
- Алло – підняв Ігор
- Я тільки що від нашого знайомого дока – схвильовано пролунав голос Сергія.
- Ясно, в мене теж є що розповісти… Підходи до мого дому.
Через сорок п’ять хвилин Сергій вже стояв біля під’їзду. Погода немилосердно поливала його дощем. Він перекидався з ноги на ногу від дошкульного вітру. Білі кеди, сині джинси, чорний батнік та чорна шкіряна куртка не могла врятувати його від холоду. Середина жовтня виявилась холоднішою ніж прогнозували. Скоро мав випасти сніг. А поки що був лише дощ і мерзенний вітер. І листя. Зогниле жовте листя, яке робило килим для брудного людського взуття. Осінь…
Домофон запищав і двері відчинились. Ігор на кінець то вийшов. В синій балоновій куртці, спортивних штанах та в тапочках він виглядав смішно. Додати до всього окуляри…
- Привіт – Ігор подав руку.
- Салют – Сергій потис її.
- Що в тебе?
- Був у патологоанатома – Сергія пересмикнуло від згадки про те тіло, яке розтинав док. – Він сказав, що надписи зроблені скальпелем. А ніж сувенірний…
- Хлопець Христі працював в сувенірному магазині – згадав Ігор. – Але в нього є алібі.
- Це не все – перебив Сергій - було два схожих випадки. Один три роки тому. Інший рік тому. Але вони відрізняються в деталях. І знайшли вбивць…
- Які клялись, що вони не винні? – на лиці в Ігоря з’явилась крива усмішка. – і, дай вгадаю, в живих їх немає…
- Я теж подумав, що просто підставні – погодився Сергій. – а ще. я думав, що просто органи прикривають когось з своїх.
- Не думаю – засумнівався Ігор – просто вони не хочуть шукати. Або цим займаються не вони, а ще хтось…
- Це теж вилами по воді писане – засумнівався той.
- Але факт є фактом – продовжив Ігор – вбивця один і той самий.
- Значить Олекса був правий з самого початку – підсумував Сергій.
Ігор промовчав. Чию, чию, а Олексину правоту він відмовився підтримувати. Ще чого?
- Вам би поговорити здалось – розуміюче сказав Сергій. – вирішити все, що сталось.
- Як саме він тобі насолив? – глухим голосом спитав Ігор
- Це не твоє діло – миттєво відреагував той – головне, що це не заважає нам працювати.
- Мені це теж не заважає – буркнув Ігор.
- Впевнений?
- Більш ніж.
Настала пауза. Було чути, як дує вітер. Десь далеко тріщала сигналізація. По нічному небі прокотилась блискавка. Тоді долинув звук грому.
- Що робити будемо? – порушив тишу Сергій.
- Знайдемо хлопця Христі. – тихо сказав Ігор.
- Але він ж не вбивця…
- Зате справжній вказує на нього
- І?
- Що і?! ти ще не зрозумів? Всі ті знаки на тілі лише правила гри, яку й намагається нав’язати вбивця…
- А може він просто плутає сліди?
- Може… Але вибір в нас невеликий. Заявимося до нього в магазин завтра, перед самим закриттям.
- Добре – згодився Сєрий – думаю проблем не буде…
***
Сергій спробував піднятись, але марно. Тепер він знав, що його б’ють битою. І зараз він отримав нею в стегно. З рота вийшов глухий стогін. Все тіло палало. Він катався по землі від болі.
- Що?! – закричав нападник – Догнав мене?!
- Коли я піднімусь, ти ляжеш! – гаркнув Сергій.
- Ну спробуй – він замахнувся битою, але не вдарив.
Сергій не піднімався. Вони з Ігорем та Олексою недооцінили його. Хлопець був вище та крупніше за нього. Він навіть не дав їм шансу заговорити з ним. Одразу ж кинувся навтьоки. Вони по дурості розділились. І ось до чого це призвело. Він привів їх в засідку, де тримав зброю. Сергія тепер просто забивали до смерті. Сил противитись залишалось все менше…
- Як тобі?! – нападник схилився над ним.
Коротко стрижений. Маленькі чорні очі з звуженими зіницями. На чолі блистів піт. Приплюснутий ніс. Бліді губи при-відкриті від важкого дихання. Одягнений він був в чорний спортивний костюм.
- Ще хочеш? – потряс битою у Сергія над лицем.
Він не відповів. Його погляд прикувала сумка, яка стояла біля смітників. Спортивний рюкзак. Це з ним він нісся геть від них. «Он воно що – здогадався Сергій – він барига. Наркоман. Он чому він не захотів говорити. Він прийняв нас не за тих людей». В Сергія з’явився шанс. Крихітний, але шанс…
Яким він не скористався. Не встиг. На наркомана налетів Ігор. Збив його з ніг. Вони покотились по землі. Сергія почало підіймати вверх. Це вже був Олекса.
- Давай, кабан, підйом! – простогнав він.
- Допоможи Ігорю – слабко обізвався Сергій.
- Спочатку тобі – пом’явся той.
- Я справлюсь! – загарчав він – п****й!
Олекса неохоче побіг до Ігоря, якому не вдавалось справитись з ціллю. Хлопець в спортивному костюмі виявився сильнішим. Мить і Ігоря скинуто. Ще мить і Ігор на землі, а чорний спортивний костюм вже на ногах. Олексій кинувся до нього. Хлопець замахнувся кулаком, але Олекса кинувся в ноги. Звалив того на землю.
Ігор ще не встиг піднятись, як Олекса вже зчепився з противником. Сергій не міг нормально прийти в себе, помочі з нього ніякої. Він зустрівся поглядом з Олексою. «ПОМОЖИ!» зрозумів він по очах. Але не поспішав. Щось стримувало його…
Олекса спробував ударити противника кулаком. Той забрав корпус вбік і Олексій провалився. Тоді його вже скинули на землю. Отримав кулаком в лице. Троє не могли справитись з одним. Олекса пропустив ще удар.
Ігор піднявся з землі. Він все ж вирішив вступитись. Якраз вчасно, бо Олексію приходилось несолодко. Він то і діло отримував нову порцію ударів.
Підскочив до нападника. Розмах, удар. Точно в щелепу. Нападник похитнувся, але не впав. Проте цього було достатньо, щоб Олексій зміг піднятись. Вони вже гамселили його в двох. Той відступав до стіни. «Майже» подумав Ігор.
Раптом нападник відштовхнув Олексу набік. Він вирвався. Ігор спробував наздогнати його. Погана ідея. Щось клацнуло. В того виявився складний ніж. Змах. Ігор відскочив, але перечепився і впав.
- Ти, сука, сам напросився! – прошипів той.
Але в наступний момент він загарчав від болі. Ніж вилетів з його руки. Праве плече змістилось вниз. Тоді він впав на одне коліно. З його уст полетіла ціла купа нецензурної лексики. А позаду важко дихаючи, стояв Сергій з битою в руках.
- Правильно – захекано сказав він – ти напросився.
***
«Не може бути!» - не вірили хлопці. На майже безлюдному проспекті… Прямо на пішохідному переході тепер лежав мертвий чоловік. Той кого вони ловили. Його збили білі Жигулі. Хазяїн машини не став виходити. Просто поїхав далі. Кілька людей зупинилось, щоб подивитись на цю картину.
Вони відпустили хлопця жертви, як тільки він відповів на всі їхні запитання. Він не встиг навіть перейти дорогу, як пролягала через його шлях до міського парку. Його тіло безформно розпласталось на асфальті в калюжі власної крові. Лишень злива змивала всі сліди.
Три товариша стояли наче ударені струмом. Вони були далеко, коли це сталось. А коли вже підійшли, то побачили лише силует машини. Розгледіти номера було нереально.
- А бодай! – не стримався Ігор.
- Що робити будемо? – спитав Сергій.
- Почекайте – Олексій кинувся на дорогу.
Вони не стали перешкоджати, хоч і не відразу зрозуміли, що той хотів робити. Люди теж не підходили. Кілька з них подіставали телефони і почали знімати. Цікавість людська не має меж…
Олексій тим часом обчищав кишені покійника. Збирав будь-які докази. Тоді, прихопив сумку і направився в невідомому напрямку. Ігор хотів зупинити його.
- Навіть не думай – зупинив його Сергій.
- Чому? – не зрозумів той.
- Він поставив себе під удар – пояснив він. – а пішов іншою дорогою, щоб не підставити нас.
- Але…
- Послухай – зашипів Сергій – ти бачив, що це не іграшки. Розумієш вже, як все серйозно. Без жертв не обійдеться.
- Його ж будуть шукати. – Ігор відмовлявся прийняти цей факт. – Хтось з тих людей, які зібрались впізнає його. Він сам собі підписав вирок!
- Він виграв нам час. – спокійно сказав Сергій. – дав нам можливість закінчити справу.
Вони почали віддалятись. Ще не вистачало потрапити в об’єктив чийогось телефону. Йшли мовчки. Навіть не знали, скільки часу минуло. Ніхто з них зараз навіть не думав про таке.
Його телефон задзвонив. Прийшло повідомлення. Тремтячою рукою Сергій дістав його з кишені. Дивно, як його не розтрощили. Дисплей засвітився. Це різало очі. «Буду дома. Груз при мені».
- І що будемо робити? – спитав Ігор.
- Ти як хочеш, а я піду нап’юсь – Сергій пошкутильгав подалі від місця злочину. – топай краще додому.
- От так просто?! – розізлився Ігор.
- Що, просто? – не зрозумів Сергій.
- Просто підеш і навалишся? – прошипів той.
- Так – спокійно відповів Сергій – з мене досить!
- Ти не можеш зараз собі цього дозволити!
- Не тобі вказувати що я можу, а що ні – Сергій підняв голос. – все, що я хочу це забути про все це.
- Ми вже близько! – гаркнув Ігор – я відчуваю…
- Відчувай, що хочеш – байдуже відповів той. – А мені потрібно розслабитись. Хочеш, давай зі мною…
- Я пас – холодно відреагував той – Ви з Олексою варті одне одного…
- Це як розуміти? – Сергій зупинився і повернувся до Ігоря.
- Як хочеш так і розумій – воркнув той
- Це мені заявляє той, хто не може розібратись з своєю злістю – презирливо всміхнувся Сергій – через вас двох ми ледь його не впустили. А ти мені казав, що це не проблема…
- Це й не була проблема…
- Та ну? А я бачив іншу картину. Ваша ворожнеча ледь не коштувала нам всім життя. Тому з твого дозволу, я обмию відстрочку своєї смерті.
- Провалюй! – буркнув Ігор. – зайду завтра.
Вони навіть не потисли одне одному руки. Просто розійшлись в різних напрямках.
***
В кімнаті Сергія було, як ніколи тихо. Такого вже три роки не було. Ні разу Сергій не бачив такого. Тишина. Раніше музика не вщухала до ранку. А зараз – тишина. Колись старший курс накурював кімнату так, що думали ніби там пожежа. А зараз – тишина. П’янства, бійки, повії. Все в минулому. Тепер Сергій жив один. Олексу вигнали, а інший сусід пішов жити на квартиру до дівчини…
Він повернув ключ в замку і відчинив двері. Не став включати світло. Закрив за собою двері. Скинув сумку з плечей. Сил розбирати її не було. По дорозі до ліжка він залишав сліди з свого одягу. Але він не зважав. Алкоголь не давав йому думати. Останній раз він так набухався ще на першому курсі. Тоді він попав під вплив старших. А зараз? Зараз він потрапив під вплив обставин.
- Сергій, ти? – пролунав голос Олексія.
- Угу – все на що спромігся той.
- Мене ж знайдуть – не сміливо заявив той.
- Так – Сергій скинув капці і брів до ліжка залишаючи позаду слід з одягу. – не одразу, але знайдуть.
- Через нас сьогодні вбило людину.
- Так – він на кінець то впав на ліжко.
Заліз під ковдру.
- І що далі будемо робити? – спитав Олекса.
- Шукати. Шукати далі. Тепер ми вже не можемо зупинитись. Не маємо права.
- До речі, я зрозумів, що це за клеймо. – видав Олексій.
- І що? – Сергій намагався не відрубатись.
- Ігор був правий – почав Олекса – вбивця з самого початку вів з нами гру. Він залишав підказки на тілі. Клеймо – це мапа. Він хоче, щоб ми щось знайшли…
- Давай карту сюди! – п’яний Сергій впав з ліжка, але це не зупинило його. – і готуйся дзвонити Ігорю.
Вони знайшли карту міста. Тоді фотографію. Наклали одне на одне. Потратили годину, комбінуючи різні варіанти…
***
В той же вечір
По захмареному сірому небі прокотилась блискавка, яка освітила вулиці міста. Потім до Ігоря донісся звук грому, який постійно супроводжував свою подругу в мандрівці по плачучим небесам. Вже четвертий день. Четвертий день вже лило, як з відра. Але вибору не було. Йти випало саме йому…
Кінець першої частини.
