Січень вісімнадцятого року –
Сніг мете, стоять морози люті.
У таку пору рішучим кроком
Йшли студенти до станиці Крути.
Триста добровольців їх набралось,
Що на клич країни відгукнулись,
Не втекли, в домівки не сховались,
Під ворожим тиском не зігнулись.
Вирішили Київ захистити,
До кінця під Крутами стояти,
Але до столиці не пустити
Армії Червоної солдатів.
Вранці в бій з загарбником вступили.
Йшли відважно, тіло кулі рвали.
І хоч були вкрай нерівні сили,
Оборону п’ять годин тримали.
Білий сніг відразу побагровів,
Кров його гаряча розтопила.
Славою лишилася на полі,
Кров, що молоді серця живила.
Юнаки… Їм жити ще б і жити!
А вони ось так… пішли під кулі.
Бо за честь їм край свій боронити,
А не кидать, мов дітей зозулі.
Двадцять сім з них удалось спіймати,
В ворога пощади не просили.
« Ще не вмерла…», - став один співати
Гімн вкраїнський, решта підхопили.
Розстріляли юнаків-сміливців.
Та їх голос долина з могили:
«Не віддайте рідний край чужинцям,
Ми його до смерті боронили!»
Мало волю краєві здобути.
Треба вміти волю удержати.
Скинувши огидні з себе пута,
Більше в пута ці не потрапляти.
2008 р.
Чудово! 
