«У плащ кольоровий вдягну я печаль…»
(В. Б. Єтс)
Коли я втому назбирав у кошик ночі,
Коли вірші не пишуться пророчі,
І на папір лягає лише вбога тінь,
Коли в душі зневіра, а не лінь,
І навіть Місяць – цей блідий Сократ
Цей друг - забув і не заходить, і стократ
Мій вечір став самотнішим між книг,
Серед минулого – серед його вериг.
Мій кіт мовчить – свої старі розмови
Про суть життя, весну й котячі змови
Не хоче муркати мені на вухо стиха.
І серед пустки стін, серед мовчання лиха
Посеред порожнечі тьми віків і чорноти,
Посеред забуття, відрази до життя і німоти
Торкаюся рукою я старих своїх речей:
Ось плед, ось кілт і окуляри для очей,
А ще старенький плащ зелений
Як острів наш, як листя кленів,
Як Слайне пагорбу жива й м’яка трава
Як море серпня, як легенд слова,
Як промінь, що втомився в небесах*,
Як мох, що нам нагадує, що прах
То сутність світу… І під цим плащем
Я згадую про все – про цей порив і щем
Який звемо життям, про Бога, про Тартар
Проте, що маю я безцінний дар –
Журбу самотності посеред дива із чудес –
Життя одвічного під куполом небес.
Примітка:
* - іноді як дивитися зі скель Донеголу в далечінь океану, коли в нього падає втомлене Сонце, то можна побачити зелений промінь – прощання Сонця.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я хочу щось сказати - і просто не знаходжу слів.... Серед правителів світу сього стільки злочинців і безумців... І Бог бачить це все і не зупинить їх...
Коли я втому назбирав у кошик ночі,
Коли вірші не пишуться пророчі,
І на папір лягає лише вбога тінь,
Коли в душі зневіра, а не лінь,
таке близьке,зрозуміле й безмежне у часі і просторі...Ви, мов пензлем, пишете картини у душі своїх читачів...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Читаючи ваш вірш, якось повністю занурюєшся в нього з головою... Цікаво, зворушливо, з присмаком туги за чимось втраченим. Принаймні у мене таке відчуття.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
