Стіни, печаль і плащ

       «У  плащ  кольоровий  вдягну  я  печаль…»
                                                                                           (В.  Б.  Єтс)

Коли  я  втому  назбирав  у  кошик  ночі,
Коли  вірші  не  пишуться  пророчі,
І  на  папір  лягає  лише  вбога  тінь,
Коли  в  душі  зневіра,  а  не  лінь,
І  навіть  Місяць  –  цей  блідий  Сократ
Цей  друг  -  забув  і  не  заходить,  і  стократ
Мій  вечір  став  самотнішим  між  книг,
Серед  минулого  –  серед  його  вериг.
Мій  кіт  мовчить  –  свої  старі  розмови
Про  суть  життя,  весну  й  котячі  змови
Не  хоче  муркати  мені  на  вухо  стиха.
І  серед  пустки  стін,  серед  мовчання  лиха
Посеред  порожнечі  тьми  віків  і  чорноти,
Посеред  забуття,  відрази  до  життя  і  німоти
Торкаюся  рукою  я  старих  своїх  речей:
Ось  плед,  ось  кілт  і  окуляри  для  очей,
А  ще  старенький  плащ  зелений
Як  острів  наш,  як  листя  кленів,  
Як  Слайне  пагорбу  жива  й  м’яка  трава
Як  море  серпня,  як  легенд  слова,
Як  промінь,  що  втомився  в  небесах*,
Як  мох,  що  нам  нагадує,  що  прах
То  сутність  світу…  І  під  цим  плащем
Я  згадую  про  все  –  про  цей  порив  і  щем
Який  звемо  життям,  про  Бога,  про  Тартар  
Проте,  що  маю  я  безцінний  дар  –  
Журбу  самотності  посеред  дива  із  чудес  –  
Життя  одвічного  під  куполом  небес.    

Примітка:
*    -  іноді  як  дивитися  зі  скель  Донеголу  в  далечінь  океану,  коли  в  нього  падає  втомлене  Сонце,  то  можна  побачити  зелений  промінь  –  прощання  Сонця.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481967
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.02.2014
автор: Шон Маклех