Коли три тижні тóму,
Мене буття здало журбі,
Я не виходжу більше з дому,
Бо придалася вся біді.
І зачинилася відтоді,
Та не ногою на поріг.
То, мабуть, за вікном в природі
Вже стелиться грудневий сніг.
Бо я уваги не звертаю
Ні на дерева, ні на хмиз,
І в холодильник зазираю
Лиш по кефір, що, явно, скис.
І, мабуть, днів зо тридцять точно,
Не гріла каву на вогні.
І так вже склалося порочно,
Що я замкнулася в собі.
Я не виходжу на подвір’я –
Одразу нудить від ходьби,
Забороняє нам повір’я
Сміття виносити з "ізби".
Його до ліку назбирала:
І зради, крики – повен таз!
Я, мабуть, місяць вже не прала
І посуд мию через раз.
Повимикала телефони,
І не беру зі скринь листи,
А вранішні церковні дзвони
Для моїх вух немов кати.
Не засипаю під екрани,
Бо економить треба «св’єт»,
І глянцеві тоненькі стани
Не спонукають до дієт.
Не хочу слухати концерти,
Не відаю, чия взяла,
І вже готую тіло вмерти –
Позакривала дзеркала.
Я зачинилася в полоні,
Депресією кривджу гнів,
І посивіли чорні скроні
Від ритму схожих трудоднів.
Не пригадаю навіть дати,
То був листóпад – явний знак.
Я не виходила із хати
Приблизно місяць. Мабуть так…
Ого... Бачу, добряча була апатія... З ким не буває7 Знайомі відчуття. Та треба брати себе в руки. Цього року бережіть себе! Осінь така холодна і похмура... Хай буде сонячно на душі!
впізнаю депресію, або, як то кажуть, ХАНДРУ і в самої таке часто бувалота з віком нвчилася перемагати. так і ви - перемагайте, бо людина має силу волі поборотися з собою.
Анна Берлинг відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, відчай заколихує спустошення у наших душах, хандра з'їдає нервові клітини, а спогади затягують, мов у болото, і сил не вистачає і снаги випорсатися з того багна. Геть депресію, геть!
Осінь така холодна і похмура... Хай буде сонячно на душі! 
Спасибі, що зазирнули. 
І Вам не сумувати...
Пройшла, слава богу, віршик старенький...За підтримку - дяка. 
