Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 3. З Любов'ю у вічність! - ВІРШ


Олександр Обрій: Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 3. З Любов
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 52
Персональный ЧАТ --А.
Персональный ЧАТ Kostyanika
Персональный ЧАТ Lucifer
Персональный ЧАТ Nadiya_Kolb
Персональный ЧАТ Richter
Персональный ЧАТ Ulcus
Персональный ЧАТ Yoyo
Персональный ЧАТ Євгеній Рослик
Персональный ЧАТ Алькальд
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Андрій Мурин
Персональный ЧАТ Вадим Верц
Персональный ЧАТ Вовчик Рогоза
Персональный ЧАТ Ганна Верес
Персональный ЧАТ Дмитро Лісаєв
Персональный ЧАТ Женьшень
Персональный ЧАТ Жора Гарпунов
Персональный ЧАТ Лілея1
Персональный ЧАТ Лилея
Персональный ЧАТ Лялькар
Персональный ЧАТ Мандрівник
Персональный ЧАТ Маргінал
Персональный ЧАТ Ніна Незламна
Персональный ЧАТ Наташа Марос
Персональный ЧАТ Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
Персональный ЧАТ Олена Ковбасюк
Персональный ЧАТ Пелепей Тетяна
Персональный ЧАТ Руслан Лиськов
Персональный ЧАТ СЕЛЮК
Персональный ЧАТ Світлана Семенюк
Персональный ЧАТ Світлая (Світлана Пирогова)
Персональный ЧАТ Синій Вовк
Персональный ЧАТ Твоя Сніжинка
Персональный ЧАТ Тетяна Мерега
Персональный ЧАТ Чайківчанка
Персональный ЧАТ Шалений гравець
Персональный ЧАТ Юлія Рябенко
Персональный ЧАТ Ярослав К.
Персональный ЧАТ геометрія
Персональный ЧАТ привіт

 прихованих - 12 чол.

Пошук


Перевірка розміру




Частина 13. ВОНИ З ЗІРОК ПОВЕРНУТЬСЯ НА ЗЕМЛЮ. Розділ 3. З Любов'ю у вічність!

Розділ 3. "З Любов'ю у вічність!" З тих пір часу минуло небагато, І виділи не раз хлопчину люди, Як ягоди у ліс ішли збирати, А з ним - ведмідь кульгавий був усюди. З кущів юнак на них дивився нишком. Пізніш згубились діти, невеселі, І вивів їх хлопчина на доріжку, Що бігла навпростець до їхніх селищ. І люди після того не боялись Лісного юнака. Ще рік мовчання - І вийшов до дівчат лісний скиталець, Що ягідки збирали на поляні. Стрункий був лісовик, блакитноокий, Із трав уміло сплетений мав одяг, Зробивши до дівиць ще трішки кроків, Дививсь лиш на одну, як в чисту воду, На дівчину на ймення Парасков'я, Ледь вимовив красуні білолицій: "Я міг би на віки створить з тобою Любові простір, чарівна дівице." Рум'янцем спалахнула тут же хутко, Хоч слів не зрозуміла сенс глибокий: "Живеш один у лісі - ходять чутки?" "Я на Землі живу один ще поки". "Один? А де батьки?", - геть зблідло личко, - Не може буть безрідною людина." "Живуть...мої батьки, брати. сестрички, Дід Радомир, бабуся Любомила." "І де живуть? У лісі із тобою? "Злетіли ввись колись вони на зорі. На Землю повернуться, як Любові Я простір свій із судженою створю." "Як суджену у лісі ти зустрінеш?" "Не буду, бо її уже знайшов я" "Кого?" - "Тебе, прекрасная богиня! Ходім в мій простір вічної Любові, Частково спільний простір наш готовий, Як тільки я добуду інструменти, Збудую дім, курінь є тимчасовий", - Сміялись дівки з хлопця агрументів. Не дала свою відповідь Прасков'я, Пішовши до дівчат. У небо глянув, Розводячи руками загадково, Повільно залишав юнак поляну. Дівиці враз замовкли. В хвилюванні, Дивилась вслід лиш та, яка зосталась. "Чекай мене тут завтра, на поляні, Бо сенс напевно є і там, де хаос. Хороші інструменти в мого батька, Я їх поцуплю якось при нагоді", - Сказало раптом впевнено дівчатко, Чия до серця хлопцю була врода. Він обернувсь, підбіг до неї швидко Всі бачили, як він всміхнувся вперше, І усмішки його щасливі свідки, Відчули, як зайокало їх серце. Бо усмішка була та незвичайна, І сяяли добром юнацькі очі. "Який він красень! З ним пішла б негайно", - "Я теж із ним пішла б таки охоче!" А Нікодим, не бачачи нікого, Так палко умовляв свою красуню: "Діяння не роби того ти злого, Їх цупити не можна". - "Я жартую, Бо батько сам віддасть ті інструменти". Пізніше і Прасков'ю й Нікодима Із того вже не бачили моменту, Та головне: Любов пішла із ними. Куди пішли з Любов'ю все ж? - У вічність Ступили молодята з новим днем, Їм зорі мерехтіли по дотичній, І гріли теплим, ба́тьківським вогнем.

ID: 447377
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 05.09.2013 16:09:01
© дата внесення змiн: 05.09.2013 16:20:10
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (362)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Журавель Яна, 05.09.2013 - 18:58
ой, п'ятірочку забула to_become_senile
 
Олександр Обрій відповів на коментар Журавель Яна, 01.01.1970 - 03:00
give_rose
 
Журавель Яна, 05.09.2013 - 18:56
коли дочитую останні рядки чергової частини, то хочеться ще й ще smile clap
 
Олександр Обрій відповів на коментар Журавель Яна, 01.01.1970 - 03:00
будєт сдєлано biggrin biggrin biggrin 12 wink
 

Нові твори