Жили Оля та Іванко,
Мов пани в палаці.
Каву в ліжко жінці зранку
Ніс Іван на таці.
До всіх свят приносив квіти,
Парфуми, хустини.
Але, правди ніде діти,
Мав грішок єдиний:
Як надміру вжив спиртного,
Мав натуру дику.
Не підходь тоді до нього,
Як не хочеш в пику.
Захворіла Олі мама,
Час прийшов вмирати.
Позвала зятька Івана,
Щоб вказівку дати.
Той прийшов, приніс їй дещо:
Малинки із саду.
- Що хотіли? Кажіть, тещо!
Виконаю радо.
- Слово дай, що не обманеш.
Як помру, дитинко,
Ти горілки пить не станеш
На моїх поминках.
Стис чоло Іван, наче
Гармоніст гармошку.
- Ну, не буду пити значить,
Добре, ані трошки.
Їжте, матінко, малинки,
Що їх Вам нарвали.
Тільки знайте, ви поминки
Мені зіпсували!
Сьогодні на роботі був веселий день! Захотілося веселенького! 
