«Одного разу мене побачив рудий вовк
Коли я йшов своїм шляхом…»
(Рігведа. Гімн «Місяць у глибині води…»)
Хотів показати
Своїм черевикам стоптаним
Богом забуте село
Серед пагорбів загублене
Старої сумної Ірландії.
Аромат гербати.
Занесло мене снігом
У краю без доріг, лише
З кам’яними стежками
Які всі ведуть до Дубліну
(Даруйте за каламбур).
Гріють небо легенд
Самотніми вогнями
Сумні люди
У картатих кільтах
Кольорів клану вогню…
Над хатками
З дикого каменю
Комини курять невідомістю.
Ми теж
У порожнечі розтанемо
Як цей дим…
У дзеркалі своєї душі
Бачимо дивні тіні...
Зимові дні.
Холодне сонце.
З океану вітер
Сирий та недобрий…
цікаве написання, хоча я не люблю океану (кілька разів побувала),як на мене, море більш приємніше, трішки спокійніше, корисніше і вміщує менше солі...
Хоча моє улюблене місце- Озеро!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У нас в країні багато озер. І багато легенд пов'язаних з озерами... Але океан, що з усіх сторін омиває мою країну мене завжди вражав більше - своєю нескінченністю...
Ірландська кухня доволі аскетична... Ніколи не асоціював свою Батьківщину з якимись гастрономічними рецептами...
