(Хайбун)
«Коли прокинуся – вже сніг,
Та я не сумую…»
(Танеда Сантока)
Цієї сумної та гнилої зими в мене виникло відчуття, що я списався. Мої твори – особливо поетичні – в мене викликали відчуття розчарування. Постійна висіла в свідомості думка, що все не так і все не те. Списатися це ще гірше ніж спитися, про це знають старі майстри пера. Відчуття щонайпаскудніше. Маяковський коли відчув, що списався застрелився, а Гоголь просто помер. Я гостро відчув потребу з кимось порадитись. Особливо мені було прикро усвідомити, що я списався навіть не досягнувши рівня майстра. І тут згадав про одного свого старого знайомого.
Він залишив суєтність світу сього і оселився в селищі Осмолода – маленькому селі загубленому в найглухішому куточку Карпат. Лісова тиша потрібна була йому для занять літературою та філософією. Я не вказую його імені навмисно, бо він людина досить відома в певних колах київських містиків та окультистів – в свій час він був відомий як знавець філософії розенкрейцерів. Навіть пробував себе в політичній діяльності, доки не остогидло йому споглядати бруд і цинічність своїх опонентів. Він став відлюдником. Схимництво його носило відверто релігійний характер – крім літератури він практикував буддизм: споглядав і спілкувався з деревами, піднімався на хребет Матахів (чомусь вважаючи ту гору священною), медитивував споглядаючи каміння.
Бажання відвідати знайомого відлюдника і порадитись з ним з’явилось в мене дещо невчасно – коли випав глибокий сніг і вдарили морози. Але це жадання було настільки нестримним, що я вирушив не дивлячись на ризик застрягти десь по дорозі в заметілях. Машина моя зламалася – в мого старого «Ягуара» відвалилися колеса. Колись я купив цю машину – вже досить потріпану часом та людьми, і сказав собі: «Буду кататись, доки колеса не повідвалюються!» І вони таки відвалились – одного осіннього дня, коли я ганяв без будь-якої мети лісовими дорогами Чорного лісу – десь між селами Нивочин та Грабівка. Я так і кинув це старе залізне одоробало серед лісу і вибирався з тих хащів пішки. Тому добиратись до Осмолоди довелось громадським транспортом, який в ту глушину ходив нерегулярно. Прямого сполучення з Осмолодою зі Станіслава не існує, тому їхав через Перегінське та Ясенів. На моє щастя рух транспорту не скасували, і старенький пошарпаний автобус таки зміг проїхати розбитою засніженою дорогою в це Богом забуте село.
Але це було лише півділа – мій знайомий жив далеко на околиці села – для нього навіть в цьому маленькому селищі було занадто гамірно. Треба було снігами дістатися до його хатинки, що стояла серед лісу на крутосхилі. Провалюючись в сніг, намагаючись згадати забуту стежку, я більше по інтуїції ніж по прикметам відшукав його тихе житло.
Побачивши несподіваного гостя, він не здивувався і не зрадів – не висловив взагалі ніяких емоцій. Він сидів серед хати і тихо дихав – був наче відсутній. Я посидів біля нього годинку, відігріваючись після холоду дороги і лише потім спитав: «Чи справді можна ось так стати подібним до сухого дерева, а серце перетворити у жменю холодного попелу?»
Потім ми пили чудовий запашний чай – гарячий як вогонь. Щоправда, замість листків чайного дерева в чайник кидали сухі листя ожини. Це порушення чайної церемонії не завадило нам цитувати вірші Бусона та Сайгьо, милуватись красою старовинної порцеляни і споглядати картини давніх китайських художників розвішених на стінах. Потім розмова перейшла до творчості Танеди Сантока. Мій знайомий відлюдник висловив думку, що цей поет зумів побачити світ таким яким він є – а це рідкісний дар, рідкісне вміння, якого мало хто досяг.
Потім ми вийшли з хати у морозяний простір і пішли споглядати старезний бук, заметений снігом, слухали зимовий вітер, блукали по снігу «доки не звалилися з ніг», споглядали порожнечу білого ніщо. Погода змінилась – знову почав падати лапатий сніг. Ми намалювали на снігу серед лісу ієрогліф «вічність» і знову зайшли до хати. І лише тоді я спитав мого знайомого:
- А що таке істинна поезія? Чим відрізняється поезія від простого набору слів, що красиво звучать?
- Істинна поезія не обов’язково мусить «красиво звучати» - мати риму і ритм. Це часто-густо навіть заважає поезії чи навіть псує її. Істинна поезія побудована згідно певних законів, принципів. Перший принцип – це принцип «сабі» - сум за нетривкою швидкоминаючою красою. І ця краса за якою сумує поет є красою витонченої простоти. Крім того, краса повинна мати терпкість давнини як старе вино. Другий принцип – принцип «сіорі» - асоціативне усвідомлення гармонії, усвідомлення того, що весь Всесвіт є єдиною системою, єдиним потоком буття. І поет є частиною цієї системи, цього потоку. Пишучи вірші поет зливається зі Всесвітом, розчиняється в потоці буття. Третій принцип – принцип «хосомі» - глибина проникнення – за скупими словами повинна ховатися глибина думки. Четвертий принцип – принцип «мусін» - досягнення стану зречення суєти світу сього, п’ятий принцип – принцип «кьому» - розчинення власного «я» у порожнечі Всесвіту і злиття з зображуваним об’єктом у метафізичному трансцендентальному просвітленні, шостий принцип – принцип «муі» - невтручання у природний хід подій, вміння адаптуватися до змін світу сього. Єдине завдання поета – вловити ритм всесвітніх метаморфоз, налаштуватися на їх хвилю і відобразити їх у своєму творі, стати медіатором вищого Космічного Розуму.
Я подякував великому самітнику за настанову і попросив наостанок скласти мені танка на честь сьогоднішньої розмови. І тоді він сказав:
Біле мовчання.
Падає лапатий сніг
На змерзлі гілки.
Дрімаючі дерева
Чекають як я весни…
Я йшов глибокими снігами в село Осмолода між обліпленими снігом ялинами і думав: «Що таке «я»? «Я» - це лише візерунок дхарм, що виникає щомиті новий і щомиті зникає. Зараз цей візерунок складається лише з білих сніжинок…»
(Світлина автора. Зроблена там же - біля хатинки мого знайомого відлюдника.)
Ви побували в моєму рідному краї....тут чудово. справді...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я сам родом зі Сніжного. Ніколи не думав, що доведеться воювати в рідних краях... Але 25 років свого життя я жив біля Карпат і дуже любив там мандрувати. Сподіваюсь, що я повернусь з війни живим і здоровим і знову поїду в Карпати.
Вражена твором. Невловимий пошук душею... Я рвалася у небо, щоб залишити галас і відчути тишу . Мені здавалося, саме тоді я зрозумію щось неосяжне , але важливе. Так і шукаю. А Ви ,відчули, де головне і змогли знайти, в якійсь мірі, хоча б спробували. Рада знайомству.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Дуже приємно знайти таких читачів - які розуміють...
Дуже сподобалась замальовка і дух твору!!!
Аж захотілося в гості до Вашого друга потрапити (переодівшись чоловіком), щоб не його смущати.
Где он,ветер
Цвета вишневых лепестков?
Скрылся бесследно.
А скажут: ' Земля как вснегу.
Есть еще чем любоваться!'
.....Фудзивара-но Садаиэ
У мене теж виставлено листочок щоденника http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299444
Взагалі, я люблю таку ліричну прозу і писати і читати.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! В мене багато прози - потрохи буду виставляти...
Дійсно, справа не в оболонці, а в тому вмісті,що ховається в ній... Чуюся такою недовершеною на тлі роздумів про вічне... Дякую, що пробуджуєте розум... Не беруся ставити оцінки - таке не оцінюється!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за відгук, візит та розуміння мого твору!
перечитала всі Ваші твори.хочу сказати ,що Ви неординарна "знахідка" для поетичного сайту.У Ваших творах скільки містичного і чогось такого глибоко-невловимого.А "Книгу снігу" Я навіть коментувати не чуюся достойною. Це книга людськоі досконалоі недосконалості,що прагне торкнутися вічності ,знайти своє місце у домі Отця.Це книга Вашоі мудрості. вражена прочитаним .
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за високу оцінку моїх творів! Сподіваюсь я справді на неї заслужив... Мені шкода, що цей сайт трапився мені тільки позавчора і я тільки почав виставляти на ньому свої твори які вже давно написані...
Надзвичайно багато переплетень у цьому творі. Майстерно вмєте поєднати непоєднане: роздуми, сюжет, чиста мова, і діалектні "словечка", наприклад:
півділа
Цікаве закінчення. Гарно!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за візит, розуміння та відгук. Якщо чесно - не сподівався що цей химерний твір в японському стилі, але написаний на українському грунті сподобається читачам... Мені дуже приємно, що цей твір Вам сподобався.
Я сам родом зі Сніжного. Ніколи не думав, що доведеться воювати в рідних краях... 
Але 25 років свого життя я жив біля Карпат і дуже любив там мандрувати. Сподіваюсь, що я повернусь з війни живим і здоровим і знову поїду в Карпати.
