(Валі Савелюк)
В очах
життєва сила
не згоря,
Якщо ці очі
звернуті
угору.
Не йде тут мова про
німу покору –
То все у грудях та
душа-зоря!
Я, знаєте,
з цікавості горю:
Душі в очах
не видно й
при потребі,
Як днем
не видно зір
на чистім небі,
Однак…
є спосіб
бачити
зорю
Не в ніч.
Не в ніч!
Душа –
зоря з імли,
То світанкове сяйво,
як поблажка!
Пробитись на поверхню
дуже
важко,
Коли ніхто не відає коли…
Така гучна,
як срібло на росі,
Настільки тиха,
як Велика Берта…
Це саме та
субстанція
відверта,
Яку ми так приховуємо всі.
А знаєте, от що таке
душа?
То совість,
чи,
скоріше,
засторога
Від грішного,
щоби боятись Бога?..
Чи,
може,
це багатство без гроша
Єдиного?
Бо зірку у імлі
В криниці й днем
побачиш
у глибокій…
Бо тільки та душа пізнає спокій,
Яка неспокій знала на землі.
06.04.2012 р.
Дуже цікавий вірш! Трохи нагадало українських модерністів початку ХХ століття. Особливо тих, хто друкувались в "Українській хаті". А ще нагадало одного геніального, але незаслужено забутого поета - Аркадія Казку. Проте, це все асоціації... Ваша творчість самобутна і ренесансна. Бо модернізм - це теж ренесанс. Його лебедина пісня...
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шановний Артуре, Вас гострий розум, а відтак розуміння літератури вражають, жму Вашу руку.
Ви похвалили мене за вірш, а я, щирості ради, зізнаюсь, що тим самим пожинаю плоди людини, для якої й писав... Мабуть, ніхто так на мене зараз не впливає в поезії, як Валя Савелюк.
Шануймося
хоча я швидше натура незграбна і неотесана 
і лінива! 
Ви теж - творча натура 
