Переспів - О. Шнуренко
* * *
Душа моя поневірялась,
Як у страшному сні ,
А логіка все намагалась,
Знайти консенсус у мені.
Якщо матерія не вічна
й життя не нескінченне,
То мріяти навіщо,
Й молитись на буденне?
Примножувать багатство,
Й за будь-яку ціну
У добровільне рабство
Іти навіщо – не збагну .
Заради пилу й праху,
Ми, забуваючи про страх,
Так поспішаєм, наче птахи,
В нікому не відомий шлях.
І щастя нам не видно
У лабіринті суєти.
Так порожньо і прикро
Пройшли мої роки.
Все отримала - крім щастя,
Билася й добилася .
Так скажи, куди поділося
Те, що так іскрилося?
Кликала весь час дорога -
Я пішла, і ось кінець-
Тільки зараз зрозуміла,
Усвідомила весь СЕНС!
Світло те - душі пориви,
Джерелом тим була я .
Гроші світ переробили,
Стерли сенс мого буття...
БОГОМ нам не це призначено -
На суді тепер стою.
А могло бути інакше все -
Стежку я б знайшла свою.
Не пішла б дорогою,
В ілюзорний вир,
Де живем без Бога ми
І матерія – кумир.
Перестали чути душу,
ту, що кликала туди,
Де на морі і на суші -
Суть життя із доброти.
Де любов'ю небо дихає
На шляху у божий дім,
Розум душу заколихує.
Ясно все – не треба слів…
***
Сколько лет душа скиталась
В смертном теле, в страшном сне...
Сколько логика пыталась
Отыскать ответ в себе...
Ведь материя не вечна,
Так о чем же нам мечтать?
Тела жизнь не бесконечна,
Так зачем, куда бежать?
Умножать свое богатство,
Богатеть любой ценой,
Добровольно сдаться в рабство,
В кандалах бросаться в бой.
Ради пыли, ради праха,
Попирая свою суть,
Мы спешим, гонимы страхом,
В никому не нужный путь...
Только счастья-то не видно
В лабиринте суеты.
Пусто, больно и обидно,
Что не радуют мечты.
Бился, гнался, добивался,
Получил - а счастья нет.
...Но куда же подевался
Тот манящий яркий свет?
Ведь звала меня дорога -
Я пошел, и вот я здесь.
Лишь потом, подбив итоги,
Осознал я смысл весь:
Свет тот был души порывом,
А источником был я...
Только деньги, мощным взрывом,
Стерли смысл бытия,
Что творцом нам всем назначен.
Я забыл, зачем живу...
А могло быть все иначе
Если б выбрал я тропу,
Что ведет на встречу с Богом.
Но иллюзий сладких мир
Поманил другой дорогой,
Где материя - кумир.
Где все молятся на злато,
В жертвы принося других.
В мир, где брат идет на брата,
Где нет близких, нет родных...
И прожив по всем законам
В этом мире пустоты,
Стал я равнодушен к стонам
Умирающей толпы.
Перестал я слышать душу,
Что звала меня туда,
Где на море и на суше
Смысл жизни - доброта.
Где любовью небо дышит
На пути в наш вечный дом...
Разум крик души не слышит,
Так какой же смысл в нем?..
Коваленко Инесса
(http://agapit.kiev.ua/exhibition/concurs)
Душа закута тугими м'язами.
В тенетах долі ми стали в'язнями.
Земля прихована атмосферою.
Буття обмежене тільки сферою,
І розуміння зачинене розумом,
І поезія змішана з прозою...
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ДЯКУЮ за такий чудовий поетичний коментар. Приємно здивували мене спозаранку. Зайду почитаю ваші вірші - Ви мене зацікавили! Буду завжди Вам рада!
