Ось знову я твою тривожу пам'ять.
Проходять дні, і з тих лише дещ́иця
У серці залишається, - не криця ж.
Себе саме і спалює, і ранить.
А в день чужий, холодний, напівсірий
Асфальтом мокрим душу рве надвоє,
Ніяк забути тої днини злої,
Що в серце якір кинула зневіри.