Меланіє Тарасівно! Меланіє Тарасівно! В п'ятій спальні вся стіна у крові!!!
Двадцять чотири години перед тим.
День Святого Миколая - це епічний день у більшості дитячих закладів. А в нашому й поготів.
Дня цього починають чекати одразу після того, як розтане в роті остання цукерка з попереднього подарунку і не припиняють ніколи. Святий Миколай - то часто останній аргумент виснажених і замордованих педпрацівників в період зимових свят.
- Андрійку, для чого ти написав слово Х...Й на спині у Софійки? Миколай все бачить! От що ти написав, те він тобі й принесе!
Андрійко намагається ліквідувати сліди злочину - витирає Софійчину спину мокрою ганчіркою для підлоги, дожовуючи клятий шматочок крейди.
- Я більше не буууу... Луп! Це Софійка.
Помста - вона така. Несподівана.
Андрійко і Софійка вчепились один одному у волосся, обоє верещать і бризкають слиною.
- Мабуть, колись вони одружаться -
меланхолійно думає вихователь, розтягує майбутнє подружжя у різні боки під пісеньку " Ой, хто-хто Миколая любить..."
А тоді настає довгоочікуваний день Святого Миколая!
Усі волонтери, гості, опікуни та благодійники вважають своїм найсвятішим обов'язком потішити "бідних сиріток". Звісно, серед подарунків є й корисні речі - шапки-рукавички, зошити-пенали... Та шоколад і карамель ллються рікою!
Приміщення школи всипане кольоровими обгортками, класи перетворюються на підпільні базари, де відбувається торгівля та обмін шоколадками, кіндерам, вафельками та халваю. Плитку пористого "Міленіума" віддадуть за п'ятдесят желейних ведмедиків. Десять пірамідок "Зоряного сяйва" за дві пачки суничних жуйок...
Відсоток солодощів на душу дитячого населення закладу у цей день сягає критичної межі - шкільний стоматолог зачинився в своєму кабінеті, б'ється головою об стінку і п'є нерозбавлений спирт. Медсестра наготувала з десяток клізм та зарядила патронтаж проносними. Завгосп Ярославович і компанія, озброїлись вантусами, суворі і небагатослівні, очікують перших викликів у повній бойовій готовності.
Якщо прибрати зайві звуки і прислухатися, можна почути рівномірний шум, наче жуки короїди точать дубову щоглу: діти безпервно їдять цукерки.
Я черговий вихователь у один із таких святкових днів. Вечоріє. Вечеря була марною затією - яка каша, коли у твоєму розпорядженні кілограм-два "ромашок", "корівок" та інших "шалених бджілок"?
Заганяю стадо липких і перемазаних шоколадом баранців до спальні, читаю лекцію про шкоду надмірного вживання вуглеводів. Баранці скачуть, регочуть і продовжують поглинати вуглеводи. Славабожечку, хоч обгортки знімають. А завтра у них - виступ. Переодягнуті зайчиками і сніговичками, вони танцюватимуть на святі у мерії. Напрасовані костюмчики уже розкладені по кріселках коло ліжок. Спати ніхто не збирається.
Тоді я вдаюся до забороненого прийому:
- Вампіри дуже люблять солодку дитячу кров... Вони приходять після півночі на аромат какао-бобів та ванілі, якими вже так солодко пахнуть ваші дитячі шийки та тельбушки...
Навмисно розповідаю тихим загробним голосом, низьким і хрипким. Спочатку мене чує лише одне дитя, згодом - усі інші.
І ось, вже у повній тиші, я продовжую:
- Вампіри також святкують цієї ночі - у них ніч Цукрового Вампіра... Ооо, як вони полюбляють шоколадно-криваві коктейлі, які біжать зараз вашими судинами... Ха-ха-ха - ням - ням...
Сміюсь страшним сміхом.
Баранці дивляться квадратними очима і чутно, як у когось випадає з рота карамелька й починається гикавка...
- Ану, марш, повдягали піжами, почистили зуби і по ліжках!
За кілька хвилин всі лежать.
Ну нарешті я можу піти. Завтра мені сюди знову на сьому ранку, а добиратися додому ще ойойой.
А наступного ранку назустріч мені вибігає просто в піжамі переляканий Максим:
- Меланіє Тарасівно! Меланіє Тарасівно! В п'ятій спальні вся стіна в крові!!! До Андрійка приходили вампіри!!!
Біжу! Ні, лечу - прихопивши по дорозі медсестричку.
Коло п'ятої спальні натовп дітей.
Заходимо. Коло одного з двоповерхових ліжечок на зеленій фарбованій стіні величезна пляма червоно-коричневого кольору. Потьоки явно дають зрозуміти, що відбулося, як мінімум, виверження вулкана... На костюмчику сніговичка - теж незрозумілого кольору плями...
- Його покусав вампір, так?!
- А де Андрійко? - запитую
- В туалеті.
І тоді картинка раптом відкривається у всій своїй "кривавій" красі. Андрійка знудило. Шоколадом. Просто з другого поверху ліжечка. Уже й не розбереш у живописних плямах, де там "Рошен", а де "Світоч"...
Андрійка - блідого та сердитого - забирає медсестра.
Я кличу на підмогу тьотю Любу - працівницю пральні, і ми довго розглядаємо плями на костюмчику сніговичка...
- " Фейрі" чи "Персіл"? - запитую
- Чи може "Ваніш"?
Тьотя Люба хитає головою і каже:
- Побачимо... Забирає костюмчик і йде у пральню.
За кілька хвилин до ігрової прибігає Андрійко, а внизу чути гудіння пральної машини.
А яким засобом від плям користуєтесь ви, коли минає Ніч Цукрового вампіра?
ID:
1000266
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.12.2023 06:18:38
© дата внесення змiн: 06.12.2023 06:18:38
автор: Меланія Дереза
Вкажіть причину вашої скарги
|
