Ганна Верес (Демиденко): Чом іду один я по руїнах
своїх близьких, рідних, дорогих?
Я, так легко у житті ранимий
і вражаючий так просто всіх других…
І не один Ви такий, мабуть, так судилося.
Ганна Верес (Демиденко): Віталію, прекрасно. Думаю, що і Ваш слід в літературі достойний.
Маю пораду: у рядку А мати знову виглядає сина чи не краще би так записати:
А мати сина вигляда до скону...
Мені здається, тут рима краща. З повагою я.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
