дякую, є над чим задуматися.
там пряма мова, ніби передана розмова з собою, з серцем, і вийшло, що прямою мовою він починається і закінчується, тому враження, що вірш в лапках.
Мне горько и самой себе признаться,
Что я, любя, готова унижаться,
Быть эхом голоса, игрушкой из фаянса
в руках твоих. Прости мне мой визит.
А Бог? -
Надеюсь, Бог меня простит...", очень хорошо!!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
остання фраза повинна бути коротшою, ніби на видиху. Отак 
очень хорошо!!
ты понимаешь... 
не вистачає складів. а зміст і задумка - дуже глибоко! з одного боку простота в словах, а з іншого - ніжність, глибина, філософія, трагізм, жіночі хвилювання.</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>31.10.2010 - 14:34</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>Дякую за відгук! Справді не вистачає, чесно кажучи навмисне. Але якщо зробити наголос на ){kind=link}
 вірша.<br />
Не знаю, може, мені так здається, але у своїх віршах ти зазвичай дуже стримана і в чомусь навіть обережна. Не бійся додати літературному герою фаталізму чи трагізму, концентрація емоцій - це свобода у поезії (і те, чого іноді не вистачає в реальному житті).</td></tr><tr><td bgcolor=#FFFFFF align=center valign=top>16.01.2011 - 02:27</td><td bgcolor=#FFFFFF><img border=0 align=middle src=img/answ.gif width=19 height=21> <span class=answ>Жень, дякую за розуміння і пораду. чесно, це дуже важливо для мене. інколи дійсно хочеться свободи, відкрито кричати, але... доводиться думати, на скільки це можна робити, душу відкривати дуже страшно..</span></td></tr></table><br><br><table border=0 cellpadding=3 cellspacing=1 bgcolor=#F57979 width=80%><TR bgcolor=#FFF1E3><TD COLSPAN=3><IMG SRC=){kind=link}