laura1: Дякую, пане Вікторе! Зараз мало пишу нових віршів. Редагую старі, бо виявилося, що всі вони на аматорському рівні. І переробити їх не так і легко. Точно кажуть, краще пошити нову сукню, чим перешити стару. Але я цим займаюся. Деякі вірші видаляю повністю. Нові стараюсь вже писати відповідно до правил поетичної майстерності. Але все ще бувають помилки. Хочу, видавши збірку, не червоніти за неї.
laura1: Мабуть, пане Вікторе, зустрічі і розтавання, є в кожної людини. Ми шукаємо собі пару і якщо щось не влаштовує в людині, ми розстаємося. Поки не знаходимо таку, яка нас влаштовує. Але з роками згадуєш своє минуле.
laura1: Дякую, пані Катерино! До школи мене виховувала бабуся. І от пригадались Новорічні свята в селі. Цікаво було. Пам'ятаю, як готувались тоді до святкування. Ялинок не ставили, бо їх і не було. Але між віконними рамами клали вату, ялинкові іграшки, дощик або бите скло. І для мене це було казкою. Довго могла на цю красу дивитися. Вже потім, коли батьки забрали до школи, то вже була і ялинка і все інше. А ще пам'ятаю, що бабуся купляла кілька ящиків ласощів (цукерки, пряники, печиво). Бо всіх колядників треба було обдарувати. А ще я носила вечерю родичам і мене теж обдаровували. А так, як моя бабуся шила, то вона мені пошила корону, розшила її ялинковими бусами і я почувалася принцесою. Ні в кого з дітей такої не було. Як давно ці події були, а я їх і досі пам'ятаю, хоч було мені всього 4-5 років.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
