laura1: Рада, пані Любове, що ви сприйняли мою критику саме так. Я вже на цьому сайті 12 років. Мої вірші тут завжди підтримували друзі. Але ніхто, ніколи не критикував мої творіння. Написала я певну кількість віршів, а потім видала збірку. Згодом виявилося, що вона на аматорському рівні. І тепер всі старі(вже надруковані) і нові вірші редагую до правил поетичної майстерності. А почалося все з того, що я у фейсбуці друкую свої вірші у різних поетичних групах. У тому числі і Національній спілці письменників. Знайшлися люди, які почали потроху критикувати, а деякі відверто громити. І не тільки мої вірші, а і інших поетів. Я, читаючи цю критику почала вивчати правила поетичної майстерності і зрозуміла, що мої вірші на аматорському рівні. Тому зараз багато не пишу, а редагую те, що вже написала. А якби мене критикували на цьому сайті раніше, то я б видала збірку і мені не було б за неї соромно. У мене є вірш за темою, схожий на цей, що ви переклали. Якщо буде бажання, прочитайте. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851641.З повагою. І ще, критика повинна робити поета сильнішим.
laura1: Прочитала, пані Любове, оригінал і ваш переклад. Оригінал написаний майстерно. З перекладом треба трохи попрацювати, бо збивається розмір, неправильні наголоси, а тому і ритм скакає. Наведу свій варіант, а ви допрацюйте цей переклад, як вважаєте за потрібне.
Так хочеться, мамо, в безхмарне дитинство,
туди, де за руки тримаємось знов…
Там разом із нами жили по-сусідству
і віра душевна, і справжня любов.
Де зіткане небо з пухнастих хмаринок.
З містичних, блакитних, крутих берегів.
А світ мав яскраво-рожевий відтінок,
там зла не було і лихих ворогів.
У тому краю залишила вітрила,
Осяяні мрії і безліч ідей.
Добро й справедливість занадто любила.
Сад, небо і квіти... і щирих людей!
А зараз, матусю, так часто бракує
твоїх незабутніх, натомлених рук.
Що в тужну хвилину печалі і суму
умить приголублять, врятують від мук.
Як швидко в дитинстві минали всі болі,
бо мама стрілою летіла на крик.
Втішаючи, гоїла рани любов\'ю,
Зціляла недуги, немов чарівник.
Тепер все не так... Все по-іншому стало.
Так часто сльозою душа цебенить.
Де ділась стежина, скажи мені, мамо,
Що завше додому приводила вмить?
За вільні й невільні жалі і незгоди,
прошу, як в дитинстві: \"Матусю, пробач!\"
Навчи не чекати підступної зради.
Всміхаючись людям, жадати удач.
Життєві, матусю, стираються грані.
І всі ми щасливі лише напоказ.
Бо часто живем у цупкому капкані,
захованих в душу нестерпних образ.
Не можна зігріти образами душу!
Тінь холоду й морок повзуть до грудей.
Мене відведи у дитинство, матусю!
У світ добродушних і щирих людей.
laura1: Дякую, пані Катерино. Прочитала статтю на цю тему і відразу написала вірш. А взагалі, зараз пишу мало. Переробляю всі свої старі вірші до правил поетичної майстерності. Бо виявилося, що мої вірші на аматорському рівні.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
