Валя Савелюк: лілова троянда - це дуже гарний подарунок Ваш шкода, що фото залишається в телефоні, але я бачу Вашу прекрасну троянду лілову - уявою... чарівна квітка... ще й з такою передісторією - хай цвіте завжди
Валя Савелюк: З іншого боку, утішатися невизнанням своїх талантів світом -- чи не є це просто прихованою заздрістю до тих, чиї таланти світом визнано? -
пані Анно Доміні, якщо це запитання адресоване мені, то я відповім Вам - ні... не зважаючи на подальшу цитату з Паскаля...
Валя Савелюк: буває й так... а трапляється й інакше: даосисти, здається, (на жаль, не пригадую точно, хто саме, а гугл не знає) пишуть вірші водою на гарячих каменях - вони не шукають визнання талантів своїх світом, і вірять, що все написане - не зникає... їхні образи і поетичні досягнення одразу ж стають парою і возносяться до Дао, як вдячність людей за даровані їм таланти, а процес творчості - це Де, щлях людини до Дао (Всевишнього) і цей шлях самовдосконалення має бути прекрасним, радісним, творчим - і поезія на цьому довгому шляху зовсім не для визнання натовпом...
Валя Савелюк: люба пані Анно, сердечно бажаю Вам відпочити... ось переможемо і трохи передихнемо вдячна Вам щиро за обидва Ваші коментарі - за увагу Вашу до мене неодмінну
Валя Савелюк: на документальній основі справді дивуються, що наші доглядають квітники біля своїх розвалених, часто вщент, домівок...
колись була в мене домівка і був у мене ворог, багато зла він мені спричинив, хотів ще більше, але полишила домівку свою і пішла я звідти. І от через пару років сниться мені ворог той, наче він ходить у моєму дворі, і кругом хати, і щось шукає, але не знаходить. Я дивлюся на нього наче проз вікно і дивуюся мовчки - що йому треба?.. врешті він, мовби сам себе, питає: "...а де ж квітки?.. тут було багато квіток..." я думаю - дивно, квітки шукає... і тут Голос - добрий і лагідний, я його знаю, пояснює мені прямо у сні значення цього сну, каже: "Квітки - це радість життя. Радості життя у них немає..."
Не мати радості життя - це все одно, що не мати надії. Це дуже важко. Хто не знає, той, дай Боже, щоб і не знав...
пані Анно, приємно і радісно бачити Вас Вибачайте за довгу відповідь на такий короткий Ваш відгук
Валя Савелюк: у тонких світах на високих рівнях ніхто нікого не ображає і не розчавлює - всі з усіма дружать і спілкуються... і люди розмовляють з квітами, як з рівними собі - таке можливе майбутнє гріє моє серце... дякую, пані Анно Доміні, цікава вийшла розмова
Валя Савелюк: Отаку історію розпавідають в інеті: \"...Проливні зливи в гірському селі спровокували зсув, який пошкодив селянську хату. В стінах утворилися тріщини, через які почали заповзати різні гади, в тому числі карпатські гадюки (або гадюки звичайні). Це отруйні змії і їхній укус може призвести до смерті людини. Одна з гадюк, залізши в хату, вкусила 82-річну бабусю. Домашній кіт Маркіз взявся полювати на гадюк. Коли зміюка заповзала в двір, Маркіз нишком підкрадався до неї, зненацька нападав, хапав за голову й зразу відгризав. За день міг вполювати двох-трьох. Бабусі просто не пощастило – коли її вкусила змія, Маркіза не було дома, ходив кудись у своїх котячих справах”, – кажуть господарі.\"
можливо 82-річна бабуся якось налякала гадюку, яка забралася до помешкання, але я на стороні Маркіза. Влітку я живу в старенькій хатині в селі, і в кінці городів тут є річечка. А де річка - там береги, а на берегах зарості. Чоловік - близько 40 років - ішов стежкою берегом і його вжалила гадюка - якщо він її і налякав, то не зі злої волі, а тому, що не бачив, що вона там зайняла позицію... а кіт - побачив би...
я не вбиваю гадюк і зміїв і не закликаю, ВУЖІВ люблю... але все одно я на стороні котів, хоч поки що Бог милував і мої зустрічі з гадюками закінчувалися благополучно для обох сторін.
Я не сприймаю це як суперечку, а як розмову. Цікаво, що коли минулий раз писала Вам, пані Анно Доміні, подумала, що Ви, певно, швидше за все - любите змій... У мене була знайома в реалі, за гороскопом Скорпіон - вона любила всіляких плазунів, чомусь я її пригадала, коли писала Вам - ну, така слабкенька інтуїція \"за аналогією\"...
Валя Савелюк: ні, не їдять, тільки голови їм відгризають і покидають... місія у котів така - боротися зі злом у формі змії чи змія при тому, що укус чи вжалення змії для кота смертельне, як і для людини
Валя Савелюк: є в ютубі ролик, де в кошику лежить згорнута якась змія, досить вгодована і довга, а на сходинці поруч дрімає котик. От змії щось стукнуло в голову - вона підіймає її, голову, як молотка і робить блискавичний випад в сторону котика. Котик миттєво перестає дрімати і відхиляється від атаки - спочатку трохи відхиляється, далі витягується більше і врешті відскакує настільки, щоб зміюка його не дістала - і вона його не дістає, не встигає... дивлячись на таку неймовірну реакція котика я зрозуміла, як коти перемагають змій - у котів швидша реакція - неймвірно швидка реакція - уявляєте, з якою швидкістю змія викидає вперед свою голову, надумавши напасти - і кіт встигає віддалитися від удару... да, змієборці вони. До речі, у котів голови трохи трикутні, схожі як і узмій... це цікаво
Валя Савелюк: ну, добре - жучок жучка хвалить, але ж Р.Емерсон поза підозрами: приведена цитата - наше, скажімо так, алібі мені сподобалося Ваше оце - \"жучок жучка хвалить\" - так якось природно і просто прозвучало, а ще я так не чула, щоб про жучків ішлося... Ви мене усміхнули, зараз це така рідкість - усміхнутися, дякую Вам...
Валя Савелюк: учора випадково впав у око афоризм авторства Ральфа Емерсона - американського поета і філософа, який(афоризм) міг би бути автографом до нашої розмови, а саме: "Неизменный признак мудрости –
видеть чудесное в обыкновенном..."
Валя Савелюк: це дуже мудре зауваження... справді філософська лірика... щоб викласти сказане тут прозою довелось би писати трактат щонайменше дивовижні можливості поезії... і поетів
Валя Савелюк: дякую Вам, любий Одуванчику так важко і гірко бачити часті оті повідомлення про загибель наших воїнів на цій війні з московськими людоїдами, що єдина надія на воскресіння наших відважних захисників і захисниць у Царстві Небесному і возсідання їхнє праворуч від Ісуса Христа Спасителя нашого...
дякую Вам, Наталю, за привітання з моїм днем - цього року справді особливим - мало що 66, то ще й затемнення сонця в цей день, і болід прилетів напередодні - якраз у вікно подивилась і бачила, як засяяв і прокреслив світлом пунктирну лінію над будівлями в Києві... дякую за привітання, любий мій Одуванчику
(У Гостьовій книзі відповісти Вам не можу, бо не працює в мене там функція, що дозволяє відповідати... то дякую Вам тут, Наталю, за привітання і в Гостьовій моїй, зіпсованій, як виявляється, книзі...)
Валя Савелюк: дякую, Ланочко правду кажуть, виявляється, що новини носять сороки на хвості... дуже дякую Вам за гарні такі побажання - чекаю, чекаю... як тільки яке віршеня приблукає до мене - я з усією любов\"ю моєю шукатиму для його оречевлення прекрасні наші слова ще раз дякую Вам сердечно
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
шкода, що фото залишається в телефоні, але я бачу Вашу прекрасну троянду лілову - уявою... чарівна квітка... ще й з такою передісторією - хай цвіте завжди 
ну, добре - жучок жучка хвалить, але ж Р.Емерсон поза підозрами: приведена цитата - наше, скажімо так, алібі 
шкода, коли і мрій не залишилось...