Drago_Lina: Не погоджуся з тим, що первинність завжди себе виправдовує, адже вона перш за все повинна мати \"фанатів\" і бути інтелектуально наповненим (хоча то вже залежить від вподобань авдиторії, адже не всім сподобається і стане зрозумілою елітарна).
\"акт творення літератури - ломати усталену систему розуміння світу - і ТГШ, і ІЯФ, і ЛУ, і ЛВК - кожен поет чи поетка були новаторами по своїй суті, тому і залишились прикладом для багатьох поколінь, які на них виросли.\" - суть же полягає не лиш в новаторстві форми, але й в мудрості суті написаного, інакше все втрачає свою цінність. Суть і форма - рівноцінні складові літератури.
Drago_Lina: І місце ХVІІ Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості \"Об\'днаймося, брати мої\" у номінації «Література».
Про велич поезій минулих сторіч треба запитувати в багатьох поколінь, які на них виросли, а не тільки в мене)) А суть тренду, як на мене, виражене в бажанні стати не вторинним, першопрохідцем, але чи завжди воно себе виправдовує, питання риторичне.
Drago_Lina: Звичайно, вдосконалення - вічний процес.
Але між іншим, вірш під яким ми зараз коментуємо, став у 2017 році переможцем Всеукраїнського поетичного конкурсу. І в своїй творчості я орієнтуюсь не на опис \"прекрасного навколо\", а в ознайомленні читацької авдиторії з повчальною історією, тому на фіналі зазвичай отримую поему-притчу. Мені шкода, що Ви ототожнили натхнення з підсвідомим копіюванням. Можливо я і оцінюю ситуацію з радикального погляду, але не все, що \"від душі\" стане поезією на віки.
Якщо вірші були написані в 19 або 20 ст. й увіковічнені історією, то про їх якість не має йти мови. А нині тренд \"виходити за рамки\" себе не виправдовує, бо не зможе зрівнятись з величчю поезій минулих сторіч, як не дивно. Дякую, що виділили час на спілкування)) бажаю Вам Натхнення і поціновувачів))
Drago_Lina: Як дивно для Вас не прозвучить, але не маю манери ні на кого рівнятись. Зазвичай перші кілька рядків приходять до мене в натхненні і саме вони виріюшують ритміку поезії. А Ви ж приводите приклад Тараса Григоровича і Ліни Василівни. Ну що ж, прийнаймні вони є окрасою української поезії і їх вірші істинно мали і риму з римуванням, і ритміку, і, що найголовніше, зберігали при цьому унікальний сенс і мету. Нікого не змушую читати мої \"довгі тексти\", однак ця поема, до прикладу, охоплює події в хронологічних рамках від князівств до Другої світової війни. Хайку або хокку - це японська лірика, тобто найкращий варіант писати таку поезію японською, адже тільки за такої умови відчувається дух традиційного жанру. Все, що перекладено аб написано в такому жанрі українською мовою, радше взагалі не передає сенсу написаного. До того ж, українська багата на гарні слова, які залюбки римуються, тому в нас і без того багато можливостей творити. Дякую, що у Вас вистачило сили прочитати аж перші чотири рядки, однак ще ніколи за першим стовбчиком не оцінювали цілісний твір.
Drago_Lina: Повчальна частина вірша полягає в тому, що за кожен гріх приходить розплата. Тобто, смерть первістка Вірсавії і Давида стала розплатою за гріхи. І саме з цієї частини поезії і виходить: \"кохання, що з омани не поповнить жоден рід\". Планується 2га частина, в котрій вже описуватиму Давида, і історію про спокуту гріха, але до цієї частини це не стосується))
Drago_Lina: Шкоди завдає і шкодить - синоніми, з використанням \"шкоди\" в двох рядках поспіль, це псує перше враження. Рими між дієсловами найпростіші, спробуйте прикрасити вірші римуваннями інших частин мови.
Чому роки пропущені нічого не навчать?
Роки з питаннями, що добре й що погано.
Чому, як розум вирішить, то серця кричать?
Тоді, як серце вирішить, то бажання розуму безсиле
4 рядок найдовший, і це можна виправити, прибравши сполучник \"то\". Тоді, як серце вирішить - бажання розуму безсиле.
Сподіваюсь, Ви не образитесь на агрументовану критику.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Бажаю Вам удачі))