пора прокидатися знімати із себе зорі уже
світанок
у вулицях неба світло гуляє сіючи вірші
на землі свічі
погашені місто
встає
з піснями на
вустах зі смертю в очах
це світанок
це світ
добиває залишки снів…
я бачу вулиці де сильний
чоловік добуває хліб
бачу брутальні пики задоволених
безнадійним жахом жорстокого щастя
це день,
у дзеркалі
я бачу тлінного
чоловіка
мріє
мріє
мріє у дзеркалі
це
присмерк на землі
свічки запалено
потемніло.
люди позачинялися у своїх будинках
тлінні люди позачинялися у своїх ліжках
місто
засинає зі смертю на вустах з піною в очах
пора спати
вдягати зірки…
у вулицях неба ніч гуляє сіючи вірші
10.
переходитиму вбрід
цей струмок палаючих квітів
Нестиму сонце в устах
стрибатиму в свіже повітря
Живий
із зачиненими очима
і присмерк вливатиметься
в сонні вигини мого тіла
І плавно проникатимуть цнотливі
пальці русалок
В досконалу таїну
моєї плоті
І я підніматимуся
Після тисячі літ
поцілунків
квіток
Застигне мій зуб в сріблі місяця
170
