***
Над тобою гелгоче грім, над тобою періщить градом.
Ти ховаєшся під навіс, де колись роздавали хліб.
І не віриш у яву цю, і говориш, що це - неправда,
відрікаючись від небес, від грози і уперто від
Праостанньої віри в день, у веселку і Боже чудо,
викидаючи у смітник парасолю червневих спек.
А праворуч від тебе - смерч, а ліворуч від тебе - студінь.
І немає ніде лелек, і немає ніде лелек...
Ти не молишся більше, ні, не складаєш тремтливі руки
у покорі своїм богам чи мамонам - мовчиш і все...
А вгорі тарахкоче віз, підросли Перунові внуки -
хочуть битися за своє, хочуть мати з дощу хосен.
Але що тобі до дощу, й перунят, що об'їлись глоду,
а відтак розпороли день блискавками біді навстріч?
Ти ховаєшся від громів на межі не свого городу,
і втікаєш від себе пріч, і втікаєш від себе пріч...
3.07.21 р.
