З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
Ця мова належить до індоевропейських мов.
Виникнення слов'янської мовної історії є
слов'янська мова,
тобто походить українська мова.
Прасловянська мова була
"живою мовою" і була сформована
коли розвивалася слов'янська мова.
Праслов'янська мова не має територіально
- обмеженої "прабатьківщини",
тобто, праслов'янська мова сформована
"не на одному місці".
Завжди при слов'янських мовах
були присутні не слов'янські етнічні елементи.
В колі індоевропейських племен існувала прадавня
суміжність слов'ян, ілірійців, фракійців і кельтів.
Слов'янська мова походить з балтійської мови.
Так слов'яни мали звязки з давніми італіками.
Так виникла балто - слов'янська мова.
В той же час,
кельтська мова слов'ян підтримувала
стосунки поляками і мали слов'яни - кельтські контакти
залишив сліди польській мові
на Віслі й Одері та Дунайської прабатьківщини слов'ян.
поділ слов'янських мов на групи:
Лужицькі слов'яни являються першими свідкими
існування праукраїнської мови -
верхньолужицька мова.
Наші предки лужицькі
залишали сліди на Азові
аж до заходу Сербії, заходу Польщі
і півночі Чехії й Лужичини.
Полабські слов'яни
являються другими свідками
існування праукраїнської мови -
полабська мова.
Наші предки полабські мали лехітські групи слов'ян,
які залишали сліди у Німеччині на Лабі
в околицях Люнкбурга, Люхова, Сютена і Польщі.
Назва полабського плем'я wkrzanie "украни, укри".
Ходили слухи, що назва Україна -
"того ж кореня, що й топоним
Укермарк земля полабських укрів".
Протословацька мова
являеться третім свідком існування праукраїнської мови.
Наші предки залишали слід
в Словенії, Чехії та Сербо - Хорватії.
В наслідок інтеграції трьох слов'ян:
полян, древлян, сіверців за участю степного населення -
іраномовного і тюркомовного -
і був носієм з місцевих діалектів
історичного походження праслов'янської мови
полянських, древлянських, сіверя,
що згодом дістали назву "українська мова".
Слов'яни не успадковували мовних особливостей таких, як:
радимичі, кривичі, вятичі чи новгородські.
бо продовження мови цих племен були білоруська і руська мова.
* “Стародавні укри” є об’єктом чисельних псевдопатріотичних інсинуацій,
що видають їх як “першоукраїнців”.
“Ступінь давності” укрів – величина довільна:
від близького до історичних реалій початку
середньовіччя до абсолютно фантастичної кам’яної доби.
На жаль, у медіа (насамперед – в Інтернеті,
а також у телевізійному просторі)
розмисли вітчизняних прихильників
“фолк-хісторі” часто-густо позиціонують
як точку зору української історичної науки.
Використання літератури:
1. Українці-русини: етнолінгвістичні та етнокультурні процеси в історичному розвитку / [голов. ред. Г. Скрипник> ; НАН України, МАУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – К., 2013. – 750 с.
2. Мозер М. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: історія/ Міхаель Мозер. - К., 2018. - 30 с.
