Не ми любов собі — вона нас на свій розсуд обирає
Та знано тільки їй до ко́го і коли прийти
Живе собі людина — та несподівано вже серцем всім кохає
І без коханої особи місця не знайти
Й хоча обставини свої закони можуть диктувати
Часо'м розлука й сум своїх випробувань доволі додає
Але любов покриє все, й сил дасть і надії, щоб усе здолати
Любов — найбільше чудо, що у світі є
Так само несподівано кохання і до мене завітало
Та в океан думок, мрій, пристрасті пірнув
Особа, що була' далека — в одну мить найближча стала
І серце й душу їй віддав, та навіть не збагнув
О мила! Як же солодко у те'бе бути у полоні
І вітром опинитись поруч будь — коли
Я пам'ятаю ніжність та тепло, що віддали' твої долоні
Для мене квітка незбагненна й далі ти
Можливо це весна писати й мріяти висо'ко надихає
А може в іншому причина зовсім є
Незмінним є одне — що я тебе кохаю
Й твоя стежина із моєю далі поруч йде
Не ми любов собі — вона нас обирає
Ось відповідь чому до тебе підійшов
У всесвіті, як і в любові — безліч таємниць, хто їх пізнає
Я дякую тобі, що весь цей час щасливим із тобою поруч йшов!
