Зорі мерегтять, падають в траву, Літнім нині днем я востаннє йду. Може, й завтра ще Літо віднайду, Огорнусь в тепло на свою біду... Яблуневий сад манить, як магніт, Скільки б у житті не минуло літ, Серце затерпа, як міцний граніт, Бо не відпуска цей шалений світ. Скільки б Літ пройшло і минуло Зим, В грудях ритм життя буде молодим, Навіть сивина не фліртує з ним - Йду своїм життя з серцем не святим. В яблуках, мабуть, гріх увесь доспів, Бо осінній сад цей дурман надів, Літній аромат з давніх ще часів, В ніч оце таку в Осінь йти велів... Яблуневий сон знов наснивсь мені, Ніби перший крок роблю на Землі, Бо мене той Змій спокусив тоді, То ж ми не в Раю по моїй вині... Мабуть, вже пора залишити сон , Яблука в саду кличуть на поклон, Літо закрива свій жаркий заслон, Бо прийшла пора Осені оков. Яблуневий сон, що в моїй душі, Взимку додивлюсь, якось в тишині, Літній аромат збережу в собі, Щоб думки завжи були молоді... © Іванна Осос #поезія_Іванна_Осос 31.08.2020
ID: 887481 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 31.08.2020 10:37:05 © дата внесення змiн: 31.08.2020 15:32:56 автор: Lilafea
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie