Зорі мерегтять, падають в траву,
Літнім нині днем я востаннє йду.
Може, й завтра ще Літо віднайду,
Огорнусь в тепло на свою біду...
Яблуневий сад манить, як магніт,
Скільки б у житті не минуло літ,
Серце затерпа, як міцний граніт,
Бо не відпуска цей шалений світ.
Скільки б Літ пройшло і минуло Зим,
В грудях ритм життя буде молодим,
Навіть сивина не фліртує з ним -
Йду своїм життя з серцем не святим.
В яблуках, мабуть, гріх увесь доспів,
Бо осінній сад цей дурман надів,
Літній аромат з давніх ще часів,
В ніч оце таку в Осінь йти велів...
Яблуневий сон знов наснивсь мені,
Ніби перший крок роблю на Землі,
Бо мене той Змій спокусив тоді,
То ж ми не в Раю по моїй вині...
Мабуть, вже пора залишити сон ,
Яблука в саду кличуть на поклон,
Літо закрива свій жаркий заслон,
Бо прийшла пора Осені оков.
Яблуневий сон, що в моїй душі,
Взимку додивлюсь, якось в тишині,
Літній аромат збережу в собі,
Щоб думки завжи були молоді...
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
31.08.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2020
автор: Lilafea