Мені здається, ми давно уже знайомі,
І це, направду, надзвичайне відчуття,
І це обличчя в електронному альбомі,
Мабуть, я знаю ще з минулого життя.
З того минулого, яке не пам'ятаю,
Яке, чомусь, нам пам'ятати не дано,
Проте, душею чиюсь душу відчуваю,
Невже і справді ми знайомі так давно?
Невже і справді ми щось спільне пережили?
Невже ми друзями чи рідними були?
Невже до старості дари життя ділили?
Невже ми поруч по землі синхронно йшли?
А, може, ми...хоча тепер, яка різниця,
Нехай доповнює собою майбуття
Чиєсь обличчя, ця одвічна таємниця,
Що залишилася з минулого життя.
***
Та, це так дивно з одного боку, дивишся на людину і враження, що знаєш її давно... Хоча у житті мало спілкувались 
